Юпітере, ти сердишся. Мабуть, що ти не правий

Мало не розлючений. Кругом вирувала повінь очікування єдності, а він начебто не бачив цього.

Видео дня

Сьогодні слухаєш і читаєш відгуки людей про те, яким був цей Майдан, через рік після того, першого. І здається, що люди знаходилися у зовсім різних місцях. Ото вже істинно кажуть: «Бреше, як очевидець». Володимира Філенка вражає і обурює, що Тимошенко на руках внесли на подіум сцени. «Ми так не домовлялись. Що вона, Клеопатра якась, щоб її на руках нести?» Дійсно, у тої ніс був аж дуже довгий, а, тим не менше, носили. Олега Блохіна теж качали і на руках носили. А, до речі, Володимир Пилипович не так вже й обурювався, а, мабуть, і зовсім нікого не шпетив, коли ту ж Юлію Володимирівну «закляті» друзі-соратники «виносили» на початку вересня з будинку Кабміну.

Анатолій Матвієнко - знову голова партії «Собор» - дуже мною шанована людина, теж почув прямо протилежне тому, що чули всі інші. Він гранично впевнено каже, що на Майдані чув від Президента: «на виборах-2006 ми не обираємо прем’єра – ми обираємо майбутнє України».

Якщо вже казати чисто формально, то і Президент не правий, і екс-прем’єр не права. На березневих виборах обирається всього тільки парламент. Як і на минулорічних виборах теж формально ми обирали тільки Президента. Але всі ми прекрасно розуміли, що ми обираємо до певної міри і своє майбутнє. Цікаво: тепер, через рік, де воно – те прийдешнє?

Тож і на цих весняних перегонах від того, як ми проголосуємо, багато в чому буде залежати, якою буде урядова коаліція. І навіть при одному і тому ж розкладі цієї коаліції прем’єри можуть бути різні. Звідси, врешті-решт, визначальним буде навіть не склад тієї коаліції, а те, хто буде очолювати цю коаліцію. Тобто, хто буде прем’єром. А через це, звісно, яким буде воно, наше майбутнє. Бо за прем’єра Єханурова – це буде одне майбутнє. А ось за прем’єра Тимошенко – це буде дещо інше ф’юче. Ну і, достеменно, за прем’єра Януковича ми просто будемо без майбутнього. І ми, і ті ж біло-сині.

Як при цьому пан Матвієнко почув, що його соратник по БЮТу пані Тимошенко «чітко заявила, що треба обрати її». Проте тепер навіть і не знаю, чи він ще її соратник. Так ось, вона дійсно багато чого говорила, не так, але теж довго, як і наш балакучий до нестримності Віктор Андрійович. Але навіть те, що її варто обрати до парламенту, вона не говорила. Може, вона так думала? Мені так не дуже здається. А те, що вона так не говорила - готовий битися об заклад. Коли пан Анатолій найде таке в стенограмі, або щось подібне, то висмикаю свої вуса.

Так головне все-таки, що про це думали дві інші головні особи цього Майдану – наш Президент і, власне кажучи, та велелюдна площа. Спершу, зрозуміло, поговоримо про те, що, на наш погляд, думав Віктор Ющенко.

Я вже казав, що виглядав він досить роздратованим. Причому вбачається, що викликано це було якимись тільки-но з’явленими емоціями. Бо ж як все гарно планувалося. Народ в очікуванні головного дійства слухає сентенції цілої вервечки політичних другорядностей. До цього грають музики. І всі чекають головного. І ось, нарешті, Він. Урочисто під’їжджає зо всім сімейством. З дітьми великими і малими. Всі славлять вождя.

Та все пішло не по писаному. Виходить він наперед, а натовп волає «Юля, Юля!» Чекайте, а при чому тут Юля, коли він, Віктор Андрійович, на сцені? Це кого хочеш заведе. От він і завівся. І повело його. Знову оті начебто призабуті займенники: «мій», «моя», «мої». Є ж такі гарні українські слова: «наш», «наші», «наше». І в першу чергу якесь дивне словосполучення: «Моя команда, що стоїть за моєю спиною». А чому не поряд? Вже, мабуть, субординація не дозволяє. І нервовий рух весь час в бік жінки у білому.

А після цього відзнака того, що ми добились. Так і чулося зі слів пана Президента, що, мабуть, ще більше добилися б, аби не той уряд. Ну, по-перше, ставили його Ви. Зібрали його, той уряд, за принципом «с бору по сосенке» теж Ви. Хвалили його за два тижні до відставки теж не вороги якісь, а Ви, Вікторе Андрійовичу. Аж раптом побачили нездорові загрозливі тенденції. А чому ж раніше ці тенденції Ви не бачили з боку панів Кінаха, Червоненка, Жванії, та й панів Івченка і Терьохіна? До речі, це в першу чергу був саме Ваш уряд. А прем’єрка тільки відчайдушними зусиллями намагалася стулити до купи відцентрові зусилля деяких міністрів діяти за принципом «хто в ліс, хто по дрова».

Але тим «маленьким», але таким великим українцям, що були на Майдані, не цього хотілося, не про це мріялося. Вони чекали, що Ви мужньо простягнете руку своїй соратниці і скажете: «Ми наламали дров обидва. Забудемо і підемо вперед». І простягнути руку мали саме Ви. І не тому, що Ви – чоловік, а вона – жінка. А тому, що саме Ви – Президент, арбітр нашої нації. Від слів, від дій першої особи в державі залежить багато в чому, куди попрямує наша держава.

Вочевидь, поки що Віктору Андрійовичу не це здається найважливішим. Бо дуже вже Вас зачепили оті слова про вибори прем’єра, такого собі українського канцлера. Дзвін адміністративної реформи починає калатати у всі вікна. Його треба чути, до нього треба готуватись. Вам не до смаку, що треба ділитися владою. Нам теж не дуже. Але це на сьогодні є невідпорна реальність. Від неї не відсахнутись, її треба зустрічати. Вона вже ось, за дверима. Тому майбутнє – це є поняття дещо ефемерне. А от прем’єр десь не пізніше середини червня, та ще й з новими, величезними повноваженнями – явище дуже й дуже приземлене.

Я розумію, що це справа прикра. Дійсно, тільки-но входиш у смак, а тут тобі: треба ділитися. Та й не чим-небудь, а владою. А вона ж така солодка річ, та влада. До цього так швидко звикаєш: до влади, до грошей. Забрали у панів Пінчука і Ахметова «Криворіжсталь». Як шмат серця відрізали. Добре хоч, тишком-нишком, здається, замотали справу з Нікопольським феросплавним. А то взагалі ледь, вважай, не наповал вразили.

Подивіться на цю справу з іншого боку. Влада – штука приємна, але й дуже тяжка, щоб не надірватись. Тому, мабуть, і краще, коли цей тягар починаєш нести не один, а вдвох. Звідси дуже важливо, хто буде цей другий – партнер або «и не друг, и не враг, а так». І це багато в чому залежить від Вас, Вікторе Андрійовичу. Ось про це і говорила пані Тимошенко. Спершу – прем’єр, а потім – майбутнє.

Тому розподіл повноважень, що нас всіх чекає, треба зустріти гідно. І не вважати, що то є страта через повішання. І що говорити про майбутнього прем’єра – це рівнозначно згадці про мотузку у хаті повішеника. Будьте холоднокровніше, пане Президенте. Пам’ятайте латинське: «Юпітере! Ти сердишся, себто, ти не правий».