Прихильники революції зараз розгублені

Голова Центру досліджень політичних цінностей Олесь Доній, 36 років, вважає ко­рисним розкол у владній команді і сумнівається в незворотності розвитку української демократії.

Напередодні річниці помаранчевої ре­волюції багато хто запитує себе: за що ж боролися?

— Так, у тих, хто брав участь в рево­люції, є велике невдоволення. Але я див­люся на неї як на історичний процес. Відбувся другий етап національно-демо­кратичної революції. Під час першого, на­прикінці 80-х — початку 90-х, Україна ви­борола незалежність — у результаті ком­промісу між національно-визвольним ру­хом і бюрократичним компартійним апа­ратом. Ще тоді було закладено протиріччя між європейськими устремліннями країни і совдепівськими підходами до управління нею. Рано чи пізно це мало призвести до конфлікту. Що й сталося рік тому.

Дрібні конфлікти та скандали не пере­креслюють історичного значення помаран­чевої революції. Люди вийшли на вулиці й відчули, що можна впливати на владу, змінювати її. Відтоді вони впевненіше по­чуваються з міліціонером, суддею, бюро­кратом, пожежником. Це дуже глибинні речі, які вже не залежать від ставлення до Ющенка чи Тимошенко. Перетворень, що відбулися, конфліктами у владі не змінити.

Але за рік усе так замулилося, було стільки зневіри та розчарувань. Ду­маєте, люди все ще відчувають, що здатні на щось вплинути?

— Особисто в мене розчарування немає, бо не було замріяності. Слід чітко ро­зуміти: перемога Ющенка тоді була єдиним можливим способом змінити існуючий ре­жим. Але не варто забувати, з чиєю допо­могою нинішній президент здобув перемо­гу. І що навіть за всіх сприятливих умов, коли вже й частина конформістів перебігли з тодішнього владного табору до Ющенка, він набрав неповних 52 відсотки. На ці проценти працювали націонал-демократи, харизматичний лідер популістського типу Юлія Тимошенко, соцпартія Мороза з лівою ідеологією, бізнесмени з власними інтересами на майбутнє. Один Порошенко з 5-м каналом або Деркач з телерадіокомпанією "Ера" чого варті. Тобто коаліція бу­ла надзвичайно строкатою.

Суперечності всередині нової влади були закладені з самого початку. До того ж ті, хто стояв на Майдані, боролися за зміну самих принципів влади, а ті, хто на сцені — знач­ною мірою за свою участь у цій владі. Тому для нашої демократії та й для самої влади була дуже корисною вереснева криза, роз­кол у помаранчевій команді. Нова влада не відчувала конкурентоспроможної опозиції. Не маючи також чітких моральних прин­ципів, вона перероджувалася й загнивала. Багато помаранчевих лідерів нехтували Кон­ституцією та законами, що було недопусти­мо. Вони ж прийшли до влади на плечах лю­дей, які проти цього боролися.

А вереснева криза привела до протве­резіння. Це було дуже добре для духовного й морального очищення влади. Тому що конкуренція з'явилася і серед колишніх со­юзників. А голоси розчарованих не пере­ходять до старої опозиції — вони залиша­ються у межах помаранчевої коаліції.

Так, прихильники революції після цього скандалу розгублені. Але політичні партії відтепер ретельніше дбатимуть про свій імідж. Погляньте: фігуранти корупційного скандалу мають проблеми навіть всередині власної партії. Вони повинні виправдовува­тися! І це при тому, що немає ніякого судо­вого вердикту. Тепер навіть партія влади для перемоги на виборах повинна думати: а який імідж у людей, які будуть у першій п'ятірці. Це — успіх помаранчевої революції.

Однак тих, хто робив її, не може не зачіпати те, як самовпевнено пово­дяться Янукович, Медведчук, Ківалов.

— Є підозри, що ще під час революції певній кількості старої еліти була обіцяна недоторканність. Недостатня прозорість помаранчевих лідерів ці підозри підсилює. Згадайте, як ми дізналися про таємний до­говір між Ющенком і Тимошенко щодо розподілу посад. Ті, хто ніби боровся за відкритість і прозорість влади, водночас таємно складали протоколи! Постає запи­тання: скільки ще секретних угод або до­мовленостей було укладено? Чому випус­тили за межі України таких одіозних фігур, як Бакай? Цілком можливо, що були якісь гарантії і щодо того ж Ківалова.

Загалом, нинішня політична еліта здається перехідною. Вона до певної міри є уламком кучмівської системи. Багато з те­перішніх можновладців за часів Кучми були не послідовними опозиціонерами, а його вихованцями. Вони обіймали непогані по­сади, жили за законами тодішнього прези­дентського оточення й переймали всі його риси. Звичайно, під час виборів для залу­чення голосів проголошували радикальні гасла. Але згодом виявилося, що нова влада не завжди прагнула втілювати їх у життя. Можливо, вона просто не вміє жити і діяти інакше. Втім, за помахом чарівної палички тисячі чесних, фахових людей у владі не з'являться. Це — тривалий процес.

Чи варто було рік тому давати стільки обіцянок, адже люди вийшли на Май­дан не задля них, а протестуючи проти фальсифікації виборів?

— Запал виборчої боротьби зумовлює ра­дикалізм гасел і обіцянок. І якби їх не було, то чи набрав би Ющенко 52 відсотки? Якась частина виборців повелася на обіцянки. Не погодився б Ющенко на нелюбу йому політреформу — чи підтримали б його соціалісти? Це як мінімум 6-7 відсотків, а то й більше. А не кинув би гасло "Бандитам — тюрми!" — хтось відмовився б від нього й шукав би собі радикальнішого лідера. То­му арсенал гасел і обіцянок було використа­но сповна. Тепер завдання суспільства — тиснути на владу для того, щоб ці обіцянки виконувалися.

Рік тому здавалося, що революція є га­рантією незворотності демократичного розвитку держави, а нині у багатьох виникають сумніви...

— Революція сама по собі не може бути запорукою незворотності демократичних процесів. Це лише зміна одних можно­владців на інших. Гарантією поступу демо­кратії може бути лише стан суспільства.

Згадаймо початок 90-х. Тоді також зда­валося, що демократичні зміни незворотні. Перемогу Кучми взагалі називали найбільшим успіхом демократії на постра­дянському просторі, бо відбулася заміна одного президента на іншого шляхом виборів. А потім він поступово узурпував владу, дедалі більше нехтував демокра­тичними процедурами. Суспільство ви­явилося до цього неготовим, сприймало все спокійно. Так само й політичні еліти. Пам'ятаєте, як на виборах 1999 року Кучмі підігравали праві партії?

Після помаранчевої революції ми бачи­ли таке ж нехтування демократією і за­конністю з боку вже нової влади. Можли­во, вона навіть почала робити це швидше й нахабніше за Кучму. Тому, знову ж таки, дуже важливою й корисною була вереснева криза. Інакше у влади виникло б почуття безкарності. А тепер воно надломлене.

Та все ж гарантувати незворотність ук­раїнської демократії особисто я не брався б. Усе залежатиме від нашої спро­можності до постійного тиску на владу. Поки що суспільство демонструвало лише його сплески.

Анатолій Марциновський, «Газета по-українськи»

www.gpu-ua.info