, view = metaData.view != null ? string.Join("|", metaData.view) : null})

В данном разделе посетители сайта сами генерируют контент. Редакция «Обозревателя» не несет ответственности за этот контент.

Чому реформатори із західною освітою є ефективними управлінцями?

679Читать новость на украинском

"Іноземна освіта немає нічого спільного з проведенням реформ. Коли українці будуть вважати, що далі так жити не можна, то тоді підуть реформи", - Каха Бендукідзе

Освіта є важливою запорукою успішного життя будь-якої людини, особливо, це стосується потенційних лідерів, управлінців. Інколи від отриманого знання залежить доля цілої країни, від освіти яку отримала людина в університеті залежить - країна буде залишатися бідною, нерозвинутою чи досягне результатів. Це опора на теорію, на практичні навики, на вміння брати на себе відповідальність, що допомагає управляти та продумувати політику виходячи з минулого, досягаючи поступових звершень у майбутньому. Більшість людей вважає, що епоха великих людей відійшла в минуле, але для України це єдина надія на розвиток та процвітання, бо цілеспрямовану політику втілюють конкретні персони.

Історій успіху країн замало в сучасному світі, але все ж таки ці історії існують, тому потрібно розглянути, яким чином освіта західного типу вплинула на розвиток держав через реформи з боку управлінців. Для більш звуженого пошуку оберемо країни, які мали темпи зростання понад 7 % річних в ВВП протягом 20-25 років. Таких країн лише 13: Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Південна Корея, Малайзія, Ботсвана, Оман, Китай, Японія, Бразилія, Мальта, Таїланд, Індонезія. Хоча не завжди в цих країнах зміни відбувалися за рахунок демократичних перетворень, але в цих країнах в більшості своїй, керували люди з прозахідною освітою, які поступово досягали успіху. Автор не буде розглядати абсолютно всі наведені приклади (їх 13), які змогли трансформуватися, а спробує розглянути найбільш цікаві випадки перетворень.

Почнемо з найвідомішого на весь світ керівника Сінгапуру Лі Кун Ю. Не будемо згадувати дитинство Лі Кун Ю (хоча дитинство теж цікава сторінка в історії життя цієї людини), а одразу перейдемо до років навчання, бо це важливо для розуміння його виховання в прозахідному середовищі та подальші кроки. Лі навчався спочатку в сінгапурських закладах — у школі Телець Курау, а потім в середній школі Рафлза і Національному університеті Сінгапуру («Рафлз-коледж»), потім в британському Кембриджі (1945—1949).

Він був змушений перервати навчання через Другу світову війну та японську окупацію Сінгапуру в 1942—1945 роках.

Починаючи з 1942 року вивчав китайську та японську мови. Після війни він короткий час вчився в Лондонській школі економіки після того перевівся в Кембридж, де вивчав право, який закінчив з двома дипломами та з відзнакою (згодом його відзначили почесним членом). Він повернувся в Сінгапур в 1949 році і почав роботу юристом, а пізніше досягнув влади. Для Лі якість людських ресурсів важливим чинником, що визначає конкурентоспроможність нації. За словами Лі Кун Ю - новаторський підхід, підприємливість, уміння працювати в команді й трудова дисципліна це те, що потрібно досягнути за будь-яких умов. Економікою рухають нові знання, нові відкриття в науці й техніці, інновації, що приносять на ринок підприємці. Учені залишаються найбільш суттєвим чинником прогресу.

Пріоритетом для Лі Кун Ю було розвинути освіту, для того, щоб в майбутньому діти, які закінчували університети не завершували навчання, а вчилися все життя та осягали нове. Лі Кун Ю випередив майбутніх нащадків, бо в сучасному соціумі вчитися все життя та здобувати нові компетенції є нормальною практикою. Англійська як основна мова спілкування, на другому місці китайська. Уніфікація простору науки в зв’язці з англійською мовою стало історичним рішенням для інтеграції в світові процеси науки та освіти. Лі Кун Ю мислив інакше, інакше виявилося краще, ніж думає більшість, тому зміни відбулися, і завдячувати цьому лише одній людині, яка отримала якісну освіту на Заході. Про перетворення, які відбулися далі, доволі багато інформації в мережі, тому читач може ознайомитися самостійно.

Іншим успішним кейсом буде приклад Ботсвани. Люди не ототожнюють Ботсвану, як приклад країни, що зробила революційні зрушення в своєму розвитку, але якщо порівняти ВВП України та Ботсвани, у Ботсвані він вдвічі більший ніж український. На момент отримання незалежності в 1966 році це була одна із найубогіших країн в світі, але зміни приходять не випадково, а через освіту лідерів та поступові кроки. За останні роки, зростання Ботсвани подібне до Сінгапуру, хоча стартові позиції дуже сильно відрізнялися.

Єдиною галуззю економіки в минулому, був випас великої рогатої худоби, тому революція в економіці справді відбулася, почали успішно функціонувати інші сфери економіки. Якщо, Лін Ку Ю досить відомий публіці, то лідер та перший президент Ботсвани Серетсе Кхама залишається маловідомим широкому загалу. Пропустимо сторінку життя Серетсе Кхами до університету, бо єдине, що потрібно знати, що це була людина із королівського роду.

Середню і вищу освіту Серетсе здобув у Південній Африці, а у 23 роки поїхав в Оксфорд для вдосконалення юридичної освіти. Лише з 1956 року Серетсе починає свою політичну кар’єру, бо до цього часу він проживав в Британії, так як не міг повернутися на батьківщину (його не випускали за межі Британії) через одруження з білою дівчиною та через заборону міжрасових шлюбів в Південній Африці. Після проголошення незалежності Ботсвани, Серетсе стає президентом країни і починається вже нова історія цієї країни.

Основою надходжень до економіки Ботсвани стають яловичина, мідь та діаманти. Серетсе започатковує програму експортно орієнтованого розвитку.

В 1967 році було відкрите родовище діамантів Орапа, на якому в 1971 році компанія “Де Бірс” і уряд Ботсвани будують найбільшу в світі копальну діамантів в світі. Виникає питання, чому не сталося громадянської війни за діаманти, як це трапилося в Сьєрра-Леоне та інших країнах Африки, бо розумний Серетсе Кхама ініціював ухвалення закону, згідно з яким родовища і всі майбутні знахідки мають бути власністю всього народу, всі громадяни Ботсвани мають рівне право на доходи від природних покладів.

Кхама створив умови для державного апарату, в якому була відсутня корупція, що для Африки є виключенням. Кхама розумів, що в країні відсутні люди, які мають хорошу освіту, тому він запрошував іноземців, які працювали замість місцевих, доки не виникла достатня кількість освічених власних громадян (згадайте феномен українських варягів, яких пізніше дискредитували та усунули від влади). Для прикладу, всі члени Верховного Суду Ботсвани до 1992 року були іноземцями, лише за допомогою таких кардинальних кроків вдалося змінити судову систему, після 1992 року вже сформувалася потрібна кількість місцевих, щоб очолити відповідальні посади. Без непотизму вдалося влаштувати найбільш достойних в органи державного управління. Тому, це показник як західна освіта дозволяє змінювати країну та розвивати потенціал держави.

Останнім прикладом успішної інтеграції людини із західною освітою є Бразилія та Жуселіну Кубічек. Жуселіну народився 1902 року у бразильському штаті Мінас-Жерайс, що розташований на південному сході країни і є головним центром її гірничої промисловості. У дворічному віці Жуселіну втратив батька, мати – шкільна вчителька – ростила його сама.

Після закінчення школи він вчився на медичному відділенні Університету Мінас-Жерайс, по завершенні якого (1927 року) поїхав до Європи, жив переважно в Парижі та Берліні.

Політична кар’єра Жуселіну почалася з знайомства з одним із губернаторів Бразилії. Йому запропонували очолити адміністрацію штату, пізніше він виграв вибори та став депутатом від штату Мінас-Жерайс. Жуселіну приваблювала виконавча діяльність значно більше ніж законодавча влада, тому в 1951 році він став губернатором Мінас-Жерайс. Після самогубства президента Варгаса в 1954 році Жуселіну стає фаворитом та перемагає на виборах в 1956 році і очолює крісло президента Бразилії. Окрім того, що за за часів Кубічека було вливання величезних державних інвестицій та використання ринкових механізмів, адже, до того Бразилія була тоталітарно-військовою системою. Кубічек переніс столицю в інше місто та за весь свій час правління проклав більше 18 тисяч кілометрів нових автошляхів.

На посаді президента Бразилії залучив великий приватний капітал та скасував мито на імпортне обладнання та будь-які обмеження та оподаткування іноземного капіталу. В 1953 році Британія в межах протекціонізму заборонила імпорт автомобілів в зібраному вигляді, тому Volkswagen започаткував збирання автомобілів в Бразилії, а в 1961 році Volkswagen став найбільшим виробником автомобілів в державі.

Жуселіну Кубічек при владі пробув лише 5 років, бо в 1964 році до влади прийшла військова хунта, Кубічек вимушений був емігрувати, через декілька років він повернувся, але катастрофа в 1976 році забрала його життя. Жуселіну не просто копіював практики, які були впроваджені в Європі, а використовував регіональні методи управління за допомогою теорії науковця. Жуселіну Кубічек використовував праці аргентинця Рауля Пребіша. Він автор теорії периферійного капіталізму, згідно з якою закони розвитку периферійних країн, у тому числі Латинської Америки, зовсім інші, ніж закони розвитку центральних країн капіталістичного світу.

Кожна із наведених країн мала своєї проблеми та особливості, але якщо узагальнити, можна виокремити схожу причину невдач на початковому етапі: погане політичне керівництво, яке не було здатне провадити політику розвитку країни. Можна говорити, що ці країни не схожі на Україну, але все таки успіх був досягнутий в різних країнах, що відносно далекі географічно, мають різну культуру, тому це не є аргументом, щоби стверджувати, що Україна не може розвиватися та досягнути рівня цих країн, а також перевершити.

Освіта стала визначальною умовою до змін в цих країнах, після навчання на Заході звичайні люди ставали лідерами, брали в свої руки відповідальність та змінювали свої країни. Західна освіта це не тільки конкретні знання та навики, а більше культура, виховання, занурювання в кращі світові практики управління, де мінімальний рівень корупції, державні рішення приймаються на основі теоретично зважених кроків. І найважливіше це виховання до креативу та мотивації ніколи не здаватися, навіть якщо ці кроки будуть робитися в мягких авторитарних формах.

Присоединяйтесь к группе "УкрОбоз" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги