В данном разделе посетители сайта сами генерируют контент. Редакция «Обозревателя» не несет ответственности за этот контент.

Гітлер VS Путін

2.2т

Серу Вінстону Черчіллю приписують вислів про те, що нові фашисти будуть ховатися за маскою антифашизму. На сьогодні не важливе авторство вислову, важлива влучна суть твердження.

У травні 2015 року президент Росії на зустрічі з Ангелою Меркель заявив, що бачить сутність пакту Молотова-Ріббентропа як "сенс забезпечення безпеки Радянського Союзу". З його слів "…після підписання відповідної Мюнхенської угоди сама Польща зробила дії, спрямовані на те, щоб анексувати частину чеської території. Вийшло так, що після пакту Молотова-Ріббентропа і розподілу Польщі вона сама стала жертвою тієї політики, яку і намагалася проводити у Європі".

З тієї "пам’ятної" зустрічі пройшло два роки, а з часу приходу до влади Гітлера понад 80. Але, як не дивно, риторика окремих політичних лідерів не змінилася. У діях цих тиранів багато спільного. І якщо оцінку Гітлеру цивілізований світ уже дав, то у Путіна цей процес ще по переду.

Спробуємо провести паралелі, базуючись не на вигаданих, надуманих чи приписаних (див. вище) подіях, а на відомих задокументованих фактах.

По-перше. До влади Гітлер прийшов в період кризи Веймарської республіки та завершення Великої депресії. НСДАП (партія націонал-соціалістів), керівником якої був Гітлер, потрапила на чергових виборах до Рейхстагу, а в січні 1933 року він став Рейхсканцлером та почав втілювати ідею про Третій Рейх. Остаточна узурпація влади стала можлива із смертю президента Пауля фон Гінденбурга в серпні 1934 року та запровадженням посади фюрера.

Путін пройшов схожий шлях. В період кризи в Російській Федерації очолив уряд (серпень 1999) і почав з 31 грудня 1999 року виконувати обов’язки президента після відставки Бориса Єльцина. Практично з цього часу чути риторику про Третій Рим.

По-друге. З метою піднесення свого іміджу та утвердження думки про могутність лідера обидва тирани, кожен у свій час, та їхні команди наполегливо працювали над проведенням Берлінської Олімпіади 1936 р. та Олімпіади в Сочі 2014 р. Обидві події повинні були вкоренити в свідомості мас думку про величезну повагу до правлячої еліти з боку світового співтовариства та переконати в миролюбності політики, яка проводиться. Адже, Олімпійський рух символізує припинення будь-яких конфліктів.

По-третє. Красномовним свідченням схожості двох режимів є плебісцит під дулами автоматників та аншлюс Австрії, здійснений Гітлером у 1938 році, а також референдум та анексія в умовах окупації "ввічливими зеленими чєловєчками" Криму у 2014 році. Для світової спільноти були представлені результати "демократичного" волевиявлення, а для власного населення ще й створено міф про відродження історичної справедливості.

По-четверте, використання етнічного питання в зовнішній політиці Гітлером та Путіним дало "зелене світло" для інтервенції та окупації територій під гаслом захисту німецькомовного/російськомовного населення. Це також дає можливість відволікти увагу від внутрішньодержавних проблем. Пригадаємо окупацію Судет, Мюнхенську змову наприкінці 30-х років та інтервенцію Росії, живими свідками якої ми є, на Сході України.

По-п’яте, будь-яка, навіть сама абсурдна втілена ідея чи та, що передбачає втілення, повинна бути підтримана якомога більшою частиною підготовленого соціуму. Для цього створюється слухняна системи пропаганди та зомбування ("Міністерство Геббельса" – "Кисельов TV"). Важливим елементом є пошук, інколи із спортивною заповзятістю, мільйонами громадян зовнішнього та/або внутрішнього уявного ворога; обґрунтування доцільності та справедливості обмеження громадянських прав, боротьба з проявами опозиції, або створення контрольованої "опозиції", підтримка ультраправих сил тощо.

Як сказав один пропутінський пропагандист: "Співпало? Не думаю!"

Присоединяйтесь к группе "УкрОбоз" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги