Примите участие
в розыгрыше
планшета на Android Участвовать
Приз
ГлавнаяБлоги

/Жизнь

В данном разделе посетители сайта сами генерируют контент. Редакция «Обозревателя» не несет ответственности за этот контент.

Насправді, війна - це не так погано.

219

Я взагалі за те, щоб українці перманентно воювали до тих пір, поки у світі воюють, тим більше що частині з нас це подобається. Як не можна перестати тренуватися і бути у хорошій фізичній формі, так само не можна перестати воювати й залишатися сильною країною у тій частині світу де розташована Україна. Тож війна, це складова нашого життя, і це норма. Ми просто не на довго забули про це.

У численних інтерв'ю та виступах, на різних каналах, політики різного штибу, зі щирою тугою в очах, пафосно і з надривом викрикують гасла про те, як Україні негайно потрібен мир.

Я, звісно, не проти миру, але цілком логічно у даній ситуації задуматися про війну. Про війну в Україні, яка відбувається зараз та теоретично можливу якусь майбутню війну. Чи це дійсно так погано воювати, як це нам намагаються довести ледь не усі наші популісти політики?

Варто хоча б трохи поміркувати над цим питання, але не у контексті: “війна це однозначно погано”, а об’єктивно, раціонально, без емоційних нашарувань. Україна воювала завжди, чи не так? Це Вам доведе будь-який компетентний історик. З найдавніших часів на нашій території жили войовничі племена, які постійно воювали. Потім воювали дружини Київської Русі, козаки, січові стрільці, воїни УПА, ВВВ та інші. Зараз українці вправно воюють в АТО. І до того ж, як показують останні військові навчання НАТО – вміють воювати дуже добре. Отже, воювати: це так би мовити у нашій крові. Ми генетично є воїнами й воювати для нас притаманно. Що це означає практично? Це означає що в Україні є певний прошарок суспільства, люди, які спраглі війни та мислять мілітарними категоріями. Це означає, що ця частина українців прагне самореалізації через можливість воювати, тобто сказати по правді, вони хочуть мати справжню війну на якій вони зможуть застосовувати свій вроджений комбативний потенціал і мати важливу місію свого життя – захист батьківщини. За відсутності війни, представники цієї частини суспільств можуть страждати від нереалізованості, і збільшувати питому вагу криміналітету, алкогольно та наркозалежних. Спірна теза, але спостерігайте, будь ласка, за великою кількістю військовослужбовців, добровольців, які, наразі, із задоволенням залишаються в армії після закінчення обов'язкового перебування у зоні АТО. Лише з мого оточення можу назвати з десяток хлопців, які добровільно обрали службу в армії як професійну діяльність, замість навчання, роботи тощо. Вони хочуть воювати і це нормально. Чоловіки, представники різних народів і націй воюють. Так було завжди і певно так буде й надалі. Принаймні зараз, перспектив загальносвітового пацифізму, я не бачу. Світ навпаки тотально мілітаризується. Наприклад Ізраїль. В країні близько 8 мільйонів людей. Ізраїль виробляє усі види зброї: від набоїв до ядерних боєголовок, яких має близько 400. Військовий бюджет Ізраїлю 40 мільярдів доларів. У разі потреби воювати мають усі: від дитини до старого діда. Як думаєте у світі, наразі, є хоча б одна країна, готова напасти на Ізраїль і пред'являти територіальні претензії? Без сумніву, нам треба брати приклад з наших братів євреїв.

Тепер про позитиви війни.

Чи не усі сусіди України мають територіальні претензії. Поляки, угорці, румуни та звісно московити хочуть частину нашої території. Тож виникає питання: як ми, не воюючи, зможемо захистити територіальну цілісність нашої країни у світі де все ще панує право сильного? Воююча, сильна армія це єдина запорука територіальної цілісності нашої країни. Поки ми воюємо і є хоча б трохи небезпечними - нас поважають сусіди. З огляду на це, цілком доцільно потроху нарощувати чисельність української армії не тільки на Сході, а й наприклад, базувати підрозділи з бойовим досвідом на кордоні з Румунією та Угорщиною. І військовим є робота і Україна зберігає існуючи кордони та повагу до себе.

Війна стимулює економіку, це теза яку важко заперечити. Ми знаємо багато країн, які заробили на війнах величезні статки. Україна витрачає гроші на війну, але, водночас, Україна заробляє на війні, адже у сфері забезпечення армії та виробництві зброї, боєприпасів залучено тисячі людей. Так склалося що в Україні є гарний інженерно-технічний та військово-виробничий потенціал, який, наразі, може розвиватися. Що і відбувається. Про це свідчать нові розробки української зброї, військової техніки, оборонних споруд тощо.

Україна з сильним воюючим військом це суб'єкт перемовин, а не об'єкт прийняття рішень. Як показує світова практика країни, які воюють, отримують міжнародну допомогу і поступово нарощують свій авторитет на міжнародній арені. Натомість країнам без армій і з арміями без бойового досвіду, часто нав'язують свою політику сильні мілітарні держави.

І нарешті, одна з головних речей. Прямо зараз, завдяки війні й участі частини українців у ній, відбувається своєрідне задоволення української національної гідності. Така собі екзистенційна сатисфакція, якщо хочете. Українці, завдяки успіхам на війні, починають відчувати себе справді сильними, спроможнимими та незалежними. І до речі так було завжди в історії. Саме військові успіхи піднімали відчуття власної гідності громадян. Так частина чоловіків гине на війні. А ще частина гине в автокатастрофах, п’яних бійках, виробничих аваріях, на зимових рибалках, бігових доріжках тощо. Тільки от воїнів потім пам’ятають як героїв. Згадаємо пафосну, але цілком актуальну для нашого сьогодення тезу: “для козака краще загинути в бою, ніж жити рабом”. Це цілком природне судження для українця. Це наша “прошивка”, яка дозволила залишитися жити саме на цій землі, відвоювати її у інших народів. Крім того, як відомо, в український рай, рабів не пускають. Жарти жартами, однак у цьому судженні є глибинна суть українського архетипу вкоріненого в кожному з нас. Ми прагнемо волі понад усе, це наша найперша цінність! А воля споконвічно, дається сильному, найчастіше воїну, або тому, кого він захищає.

Тож українським чоловікам, наразі, щастить робити притаманну їм на генетичному рівні роботу, виконувати місію, бути вільними й потрібними героями – воювати. Воїн щасливий не миром будь-якою ціною, а перемогою. Українці - воїни, тож нам потрібна перемога, а не мир. І лише після перемоги може бути мир. Я взагалі за те, щоб українці перманентно воювали до тих пір, поки у світі воюють, тим більше що частині з нас це подобається. Як не можна перестати тренуватися і бути у хорошій фізичній формі, так само не можна перестати воювати й залишатися сильною країною у тій частині світу де розташована Україна. Тож війна, це складова нашого життя, і це норма. Ми просто не на довго забули про це. Але, історики можуть нам це швидко нагадати.

Ось такі думки й міркування. Звісно це запрошення до дискусії та спроба під різними кутами зору розглядати війну, яку ми ведемо на своїй території. Адже, популістська теза про мир, вже дійсно набридла. Сподіваюся Вам також.

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наши блоги