В данном разделе посетители сайта сами генерируют контент. Редакция «Обозревателя» не несет ответственности за этот контент.

СОВОК в головах

763

<p>

Розуміючи всю серйозність та драматичність нашого історичного процесу , безперспективність нашої території, яка має прадавню славетну історію та отримана від нас горду назву &quot;Україна&quot;, якщо ми як народ, нація &quot;не вигребемо&quot;, чи не розгребемо, не розчистимо собі шлях для майбутнього, навіть не для себе особисто, адже ми можемо просто вже не побачити результатів наших титанічних зусиль, не те що скористатися якимись &quot;благами&quot; вільної економічно успішної країни…

Для майбутніх поколінь українців, для наших нащадків ми повинні подолати цей нелегкий шлях, отже, короткий аналіз нашого історичного процесу, українського менталітету та основні &quot;пастки&quot; нашої сучасної свідомості.

Хочу окреслити наші головні проблеми, які до речі навіть не тільки та не стільки економічні, хоча й є така проблемка, бо як казала моя бабуся &quot;нет таких крепостей, которые бы не взяли большевики&quot;, можу добавити від себе, що нема ніяких перепон для людини, нації, які обдаровані інтелектом та мають силу волі до боротьби та перемоги, адже проблеми наші, наголошую, в основному застрягли в наших голова. &quot;Сортир в головах&quot;, як казав класик вустами професора Преображенського, там і тільки там… Бо змінюються епохи, влади, уряди, а ми все не можемо розчистити свої &quot;сортири&quot;, та відокремити зерно від полови, головне від другорядного.

Для кращого розуміння теми та проблеми, хочу означити термін &quot;Україна&quot;, бо що про нас тільки не пишуть та говорять… Від путінського &quot;нет такого государства&quot; та &quot;есть Малороссия&quot;, в школах КДБ - НКВС завжди дуже своєрідно тлумачили історію, хто не згоден – &quot;вырву глаз&quot;, бо пальці в двері, то вже гуманізм… Звідси плавно витікає те, що так хочуть почути всі ці лжеісторики від КДБ – &quot;несостоявшееся государство, которому нужен сильный покровитель на мировой арене&quot;…

Ну, ось зовсім простою зрозумілою мовою – ми такі собі дебіли, а краще олігофрени, яких конче треба позбавляти дієздатності, якщо &quot;по-хорошему&quot; не згодні, то у судовому порядку, згідно чинного законодавства (г**но вопрос – напишемо закон, підправимо існуючий, накрайняк) та призначити нам вповноваженого судом опікуна, який і буде розпоряджатися нашим майном від нашого імені…

А на нас з вами чекає інтернат &quot;для умалишенных&quot;, до речі в наших постсовкових умовах – страшна установа, навіть набагато гірша ніж резервації для індіанців в США у позаминулому сторіччі…

Так що ж таке Україна для нас, тобто пересічних українців, нашої влади (тут можна застосувати теж усереднений тип влади за 24 роки Незалежності країни там мало що змінилося, на жаль) та для світової спільноти?

Етимологія слова &quot;Україна&quot;, як каже нам Вікіпедія, достеменно не відома. Що й навіть не дивно, стільки сторіч знищувати державу, вільний її дух, людей, що історично тут жили тисячоліттями, хай навіть територію, яку вони заселяли, де виникла колись Велика Русь (не Мала, як брешуть брати), бо саме ми є правонаступниками Київської Русі і славетний Київ – найкращий тому історичний доказ, тому Путін спить і бачить у своїх &quot;вєлікоруських снах&quot; танки на наших вулицях, а якщо ще й Градами можна було б спалити… І навіть не пожаліє місто з усіма його історичними пам’ятками та святинями, як Печерська Лавра… Але не можна, не дають і не тільки США та ЄС, боюсь навіть Юнеско буде дуже сильно проти…

Але повернемося до терміну &quot;Україна&quot;, що згідно з теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, походить від слів &quot;країна&quot; або &quot;край&quot;, тобто &quot;у&quot; означає &quot;рідний&quot;, &quot;свій&quot;. Таким чином &quot;україна&quot; — антонім слова &quot;чужина&quot;. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом російської і польської історіографії, воно означає &quot;околицю&quot; (рос. окраину) або &quot;прикордоння&quot; (Вікіпедія).

Тут, на мою думка, що, як вважаю, співпадає з думками пересічних українців, теж все зрозуміло. Адже для простого українця Україна – це країна, край, земля, яку завжди треба було боронити мечами, шаблями, вилами, рушницями, чи Градами в залежності від історичної епохи та її прогресу. Ну, а для завойовників, то вже інша річ та інший термін відповідно.

І не треба навіть згадувати про свою хату з краю, адже народ, нація, етнос, якому вдалося все ж втримати цю свою землю, навіть втрачену на більш як 3сторіччя (майже, як обетованная у євреев), пережити всі ці чужі панування, бо й до імперії московитів то ж виключно жах, кров та постійна боротьба, монголо-татарські (чи &quot;братські&quot; навали, бо хто наші Каїни достеменно не відомо), міжусобні війни, розбрат, що згубили велику процвітаючу колись Русь, так от втратити та повернути свою рідну землю та й не тільки повернути, а й територіально примножити, потім знову втратити внаслідок &quot;братської анексії&quot;, окупації та кривавої війни на Сході…

Так от такі Народ, Нація, етнос, що зберіг все ж своє історичне право на цю землю, повернув її, хоч поніс при цьому великі людські, культурні, цивілізаційні втрати (адже на мою думку, якби Київська Русь встояла - ми б мали іншу Європу, інший її центр та мапу), Народ, що ладен боротися та повертати своє знов і знов – то не слабка Нація, не дивлячись навіть на те, що хто тільки не намагався нас асимілювати, тобто забрати в нас все, що нас ідентифікує: історію, культуру, традиції, мову.

Всі ці молголи-татари-московити–литовці-поляки, та інші завойовники, скільки їх було на нашому шляху? І де більшість їх та їх царств, князівств та Речей Посполитих, імперій та недоімперій? Дехто, зрозумів новий історичний розклад та давно відмовився від імперських амбіцій, як поляки, та разом з литовцями змогли вчасно &quot;вписатися&quot; і на європейську мапу і в НАТО (друге мені навіть більше ефективно, дивлячись на нашого Каїна), інші, як ми все ще неприкаєнно шукаємо себе самих…

Незважаючи на все, ми є і будемо завжди, як були наші предки на цих теренах, що мають таку чудову мову (етимологія слова терен - Місцевість, територія, Ґрунт, основа розвитку чого-небудь) та культуру.

Адже, ми народ, який вміє боротися, навіть, коли здається вже нема шансів на успіх, і все втрачає сенс, битва програна, коли втікають наші полководці та влада, які закликали нас боротися до останнього, ми стоїмо і захищаємо своє… Під Полтавою, яку покидає наш гетьман, прямуючи до чужих Бендер, під Крутами, чи в черкаських, волинських, карпатських лісах, під Іловайском чи Дебальцево, адже нам нема куди тікати, ми стоїмо завжди на межі, у Края, який не можна здавати ворогу…

В решті решт ми не бажаємо тікати, та чекати на повільну смерть від агентів НКВС-КДБ десь у далекому Мюнхені чи Парижі, асимілюватися та ставати тими новими європейцями (не всі звісно ж), чи просто підмітати вулиці у ситій Європі, чи ще десь… адже це наша земля.

Проте, чи для всіх ця земля є вже настільки своєю, чи всі вважають її такою? Адже дуже часто чуєш навіть на побутовому рівні &quot;это государство за которое не стоит…&quot; і далі вже пішли варіанти совкового мислення: &quot;на которое не стоит работать&quot;, &quot;которому не стоит платить налоги&quot;, тобто, закони можна не виконувати, &quot;с них нужно взять все по-максимуму&quot;, тобто, &quot;поклавши&quot; на закони та державу, обдурити владу по-максиму, приховавши справжні свої доходи призначити всі ці субсидії, державні допомоги, отримати всі можливі соцстандарти…

Те що десь у європейській країні вважається великою ганьбою та неспроможністю забезпечувати себе самостійно, а дурити державу взагалі великим гріхом та кримінальними злочином, у нас – святий обов&quot;язок пересічного українця. І стоїть двометровий дядько та розказує, що він та його родина малозабезпечені і їм дуже потрібна державна допомога та субсидія від держави. А його дружина взагалі – не його, а одинока матір, бо вони ж &quot;не розписані&quot;, тобто проживають не в зареєстрованому шлюбі, і діти не його… А працювати він не хоче та не може, бо убогий з дитинства - в школі портфелем по голові дали… Адже надурити недолугу державу та &quot;кинути її на бабки&quot; – то ж наше &quot;святе право&quot;. Ми ж совкові люди, ми не європейці поки що. Вони ж поважають закони. А ми плювати на них хотіли.

Чи просто навіть сказати, це держава, за яку не варто боротися, воювати, нема сенсу гинути даремно та перекреслити все те, за що боролися та клали голови кращі сини цієї земля, самозаспокоїтися та зробити вигляд, що хтось не бореться за цю землю зараз, в цей самий момент. Піти в ресторан, бар, напитися до свинячої подоби під шансон чи попсу &quot;любого&quot; брата. У кожного ж свої &quot;культурні цінності&quot; та життєві пріоритети і хтось прагне &quot;воссоединения&quot; навіть…

А тут вже &quot;маячить&quot; основна наша біда – це довготривале виживання української нації без власної держави, або Совок в головах українців, бо він там &quot;поселився&quot; інколи мені навіть здається навічно… Це коли песимізм перемагає, проте ми ж - оптимісти. Принаймні світ рухають оптимісти і прогресивна молодь, тобто ті, хто не мають ще перепон, обмежувальних рамок у головах. На них вся надія, але їм треба дати шанс підрости та &quot;пробитися наверх&quot;.

Так от совкові люди для мене це ті, хто вважає, що Україна, наша держава, це те, за що не варто боротися, те з чим вони навіть не асоціюють себе – держава це щось одне, а я, моя сім’я, моя хатка, мій городик, мій крутий &quot;сарай&quot; на колесах щось зовсім інше, і ми, наші світоглядні шляхи, навіть близько не перетинаємося.

Саме тривале існування нашого народу без власної держави, постійні зради та договорняки &quot;вищого ешалону&quot; наших правителів, їх постійні чвари навчили українців цьому пофігізму до своєї країни, до її долі та майбутнього нащадків.

І як зворотній бік цієї медалі, бо ж за все в цьому житті треба платити, постійна участь у війнах на боці Російської імперії, участь козаків у якості найманців в чужих війнах, невдалі союзи то з поляками, то з татарами, то з росіянами. Ну і крах проекту Україна та втрата власної державності на століття.

Тому, що не змогли колись домовитися і встати &quot;одним фронтом&quot;, переступити через власні дрібні амбіції та подумати про майбутні покоління своїх же дітей та онуків. Через жадібність, недовіру один до іншого та історичну недалекоглядність. Два мої прадіди загинули у першу світову за &quot;царя та отечество&quot;, два діда мали великі шанси загинути у Другу світову, на щастя, повернулися інвалідами. Іншим і так не &quot;повезло&quot;. А ще був Афган і всі &quot;гарячі точки&quot; політичних інтересів колишнього СРСР.

СРСР же ж була сугубо миролюбива країна, десь приблизно як Росія в наш час... Я навіть пам&quot;ятаю це, як дітей миролюбово вчили у школі жбурляти гранати та розбирати Калаша.

Ось чому збереження власної державності на сьогодні надважливе завдання для українців, і ніхто нам в цьому не допоможе, ніхто не буде боротися за Україну, окрім нас, ні США ні Європа. У всіх свій інтерес, комусь ми потрібні як територія впливу, комусь як сировинний придаток та ринок збуту своїх товарів. Україна ж – потрібна лише українцям.

Ще одна з негативних ментальних рис середньостатистичного українця це жадібність, любов &quot;пустить пыль в глаза&quot;, показати свою &quot;крутість&quot; перед сусідами та навколишнім світом… І це намагання &quot;зірвати очі&quot; сусіду теж вважаю наслідком колишньої совкової бідності та однаковості, коли українці не мали зайвої пари взуття та ходили в ньому по-черзі до школи, як наші діди та батьки. І от, коли у такої генетично бідної (всі ж ми родом з дитинства) та духовно небагатою людини з&quot;являється можливість купити мерседес, &quot;дах зриває&quot; по-повній…

І людина навіть не замислюється, що щастя не в грошах, а самі тяжкі випадки депресії діагностують у найбагатших світових воротил бізнесу, членів їх родин та нащадків.

Інша надважлива проблема низький рівень нашої освіти, її тотальна корумпованість, як і країни в цілому. Адже не лише чиновники у нас беруть хабарі, на них лише стрілки переводять, вони вже взагалі у нас, ну просто, як &quot;більмо на оці&quot; суспільства. А наші &quot;святі&quot; медики та вчителі, з їх постійними поборами, які вже давно стали нормою нашого життя? Ви бачили колись на яких іномарках виїжджають після сесій викладачі універів та всіх цих коледжів? А вчителі шкіл, які вимагають гроші у батьків і, навіть дітей, чому вони можуть навчити молоді душі? Тому, що корупція звичне явище, норма нашого з вами життя. Аж ніяк не навчити стати первокласними профі та конкурувати на ринку праці. І сидять всі ці &quot;профі&quot; перед екраном телебачення, дивляться &quot;мильні опери&quot;, шоу &quot;Зважені та щасливі&quot;, або ж політичні шоу і не знають, що робити з власною країною? І чекають &quot;емісарів&quot;, політологів, аналітиків із інших країн, щоб їх безтолкових хоч чомусь навчили… Бо ж всі вони не вчилися в свій час, вони носили хабарі, а інші лікують, вивчившись за хабарі.

Корупція – це тотальне наше зло, і з ним стикнеться кожен у житті, і кожен буде бідкатися та проклинати поганого лікаря, вчителя, економіста, державного службовця. І продовжувати носити їм хабарі.

Я вже не кажу, що в державі просто не залишилося високо професійних управлінців, державних службовців, їх просто &quot;винищили&quot; або рівнем заробітної плати, або відношенням до них. Головний принцип роботи управлінської сфери &quot;я начальник – ты дурак&quot; та &quot;заклевать ближнего и нас**ть на нижнего&quot;, це вже просто курятник якийсь, а не державна служба. У нас повна криза управлінської сфери сьогодні, у нас нема вже кваліфікованих спеців, а їх всіх поголовно зараховують у злодіїї, не дивлячись на посади та навіть доступ до матеріальних державницьких благ, або навпаки відсутність такого доступу... Люди, що мають власну думку та гідність там не затримуються, в кого є голова на плечах, йде в бізнес та працює на себе. Бо ніхто не буде терпіти зневагу до себе навіть за великі гроші, не те що за копійки… Хіба що той, хто прийшов за хабарями.

Замкнуте коло, яке повинні розірвати всі разом, кожен на своєму рівні, народ, всі громадяни, а не лише влада, а вона ж частина системи, вихідці з народу, і далеко не кращі його представники в більшості. Кожен. Це необхідно для існування держави.

Четверта проблема – інертність українців. Небажання брати на себе відповідальність та пробиватися наверх у вищі ешелони влади. Критикувати ми всі любимо, а ось щось конкретно зробити… Навіть у власному будинку, в якому живемо, будемо потопати у смітті, але не поцікавимося навіть, чому воно третій день не вивозиться? Я інколи навіть дивуюся, води нема в будинку – ніхто не подзвонить навіть поцікавитися чому? більшість жінок не працює, мають малих дітей, вода їм конче необхідна. Більшість сплачує комунальні рахунки. Всіх все влаштовує, сидять, чекають &quot;милості з небес&quot;. Ну й мене загалом тоді теж, проте, звичка &quot;не турбувати начальство&quot; зайвий раз це також наш любий Совок.

Совок, який нам треба таки побороти в собі, Совок який ми на сьогодні зовсім ще не перебороли (не знаю, навіть, хто сказав Президенту, що вже всьо, читала недавно блог його), всі наші біди – звідти, з нашого совкового минулого. Навіть не дивлячись на всі ці економічні негаразди. &quot;Разруха в головах&quot; таки…

Кому сподобався даний текст автор не проти винагороди, яку використає на свій розсуд, зокрема й на благодійність та допомогу нашій армії, сплативши податки державі, як свідомий громадянин, після перерахування грошей на його картку Приватбанку № 5168 7555 1958 7477

</p><img src="<a href="https://i.obozrevatel.com/gallery/2015/12/24/319210.jpg" rel="nofollow" target="_blank">https://i.obozrevatel.com/gallery/2015/12/24/319210.jpg</a>" style="width: 600px; height: 450px;">

Присоединяйтесь к группе "УкрОбоз" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости