Примите участие
в розыгрыше
сертификата на 5000 грн на товары от сети интим-бутиков Насолода Участвовать
Приз
ГлавнаяБлоги

/Жизнь

В данном разделе посетители сайта сами генерируют контент. Редакция «Обозревателя» не несет ответственности за этот контент.

СУТНІСТЬ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ

<p>

Ліпкан Володимир Анатолійович,

доктор юридичних наук, доцент.

Донедавна термін &quot;гібридна війна&quot; знала обмежена кількість осіб, які беруть участь у багатонаціональних навчаннях, а також навчаються відповідно до стандартів НАТО. Україна за 24 роки незалежності не спромоглася ані на теоретичному, ані на практичному рівні створити систему національної безпеки. На жаль як чисельні спроби фахівців теоретиків із безпекових питань достукатися до осіб, які приймають рішення у сфері державного управління, з метою зміни методологічних підходів до пізнання національної безпеки, не мали ніякого результату: впродовж усього періоду незалежності одні й ті самі особи і зараз продовжують писати концепції, стратегії та доктрини. Незважаючи на ментальний та теоретичний колапс ідей даних ортодоксів, вони й досі очолюють важливі державні інституції і фактично й надалі продовжують руйнувати систему національної безпеки, а відтак — продовжують наносити шкоду державі Україна.

Невігластво у сфері наукового забезпечення безпекової політики призвело до того, що, починаючи з 90-их років минулого тисячоліття, і донині сфера ухвалення рішень у сфері безпеки є приватизованою невідомою широкому загалу групою осіб, які, впродовж 24 років незалежності, створили усі умови для того, що безпекознавство як наука не отримала свого розвитку. Як наслідок, методологія ухвалення рішень у сфері національної безпеки є не розробленою, що призвело до того, що в Україні під час збройної окупації автономії Криму не було проведено жодного пострілу. Час розставить все по своїх місцях і всі зрадники, а також чисельні агенти впливу, які роками формували невірне ставлення до ідентифікації загроз і відповідно вироблення адекватних заходів державної політики національної безпеки будуть виявлені і покарані. Але в межах даної статті, ми звернемо свою увагу саме на гібридні війни.

Особливість гібридної війни полягає у тому, що вона суттєво різниться від звичайної війни, де застосування збройних сил виступає обов’язковим та вирішальним компонентом, а також від інформаційних операцій (інформаційних кампаній, інформаційної боротьби тощо).

Суть гібридної війни полягає у тому, щоб одна домінантна група управління (альфа група, незалежно від того держава це, чи могутня транснаціональна корпорація, синдикат) підкорила і створила необхідні та достатні умови для підкорення іншої соціальної групи (соціальної системи, громадянського суспільства, держави тощо), при цьому не встановлюючи повного та тотального контролю над суверенітетом та територією, іншими важливими, але не життєво необхідними атрибутами, що супроводжується також капітуляцією збройних сил.

Іншими словами, гібридна війна — це цілеспрямований процес встановлення зовнішнього управління альфа суб’єктом над об’єктом управління, встановлення тотального контролю над сферою державного управління, в якому вирішальну роль відіграють інформаційні засоби.

Нелінійність або асиметричність як явища є притаманними сучасному суспільству. На жаль розвиток синергетики в Україні не набув системного характеру через заскорузлість, млявість та інертність суб’єктів управління наукою в Україні. Саме тому в науці ще й зараз послуговуються лише системним підходом та поінколи діалектичним методом. Натомість саме синергетика утворює можливості пізнання засад розвитку системи за умов невизначеності параметрів її подальшого функціонування. Відсутність жорсткої кореляції та детермінації вжитих заходів із отриманими результатами є важливою для розуміння сутності динамічного управління.

Розвиток інформаційних технологій, інформаційна глобалізація, поєднана із механізмами розвитку інформаційного суспільства, утворюють нові феномени, які апріорі не можуть бути жорстко детермінованими. Один із них — сітьове або мережеве суспільство. У даних суспільствах людина може бути використана як засіб розповсюдження недостовірної та неперевіреної інформації, фактично стати активним суб’єктом розповсюдження чуток та активізації паніки, які є невід’ємним елементом пропаганди.

Гібридні війни є іманентним компонентом сучасної політики сильних держав, а відтак дипломатична служба України має обов’язково вивчати не тільки досвід проведення даних війн проти України, а й напрацювати власну наступальну концепцію репутаційного розвитку, в рамках якої окрему увагу приділяти не лише протидії гібридним війнам, а й формуванню засад управління державою в умовах гібридного миру, а також проведенню даного виду війн проти тих суб’єктів управління або міжнародних акторів, які активно загрожують або становлять потенційну загрозу національним інтересам України.

Виникає закономірне запитання: а чому гібридна війна розв’язана проти України, чому зараз?

Відповідь на це запитання лежить у площині усвідомлення самоідентичності — національної ідентичності. За роки незалежності не було проведено рішучих та дієвих реформ, на керівні посади в сфері державного управління навіть і після Революції гідності 2014 року призначають не за професійними здібностями та компетентністю, а через інші критерії, які не мають нічого спільного із реалізацією державної політики національної безпеки.

Ефемерна соціальна стабільність, яка роками нав’язувалась в якості найвищої соціальної цінності, насправді виявилася віртуальною, оскільки отримані внаслідок колапсу СРСР у 1991 році можливості рік за роком Україна втрачала, не маючи рішучості покінчити із радянським минулим, передусім у сфері державного управління. Така нерішучість стала причиною того, що в Україні за допомогою агентів впливу у науковій та блогосфері стали поширюватися різноманітні інтерпретації концепції &quot;failed state&quot;, в якій усіляко із застосуванням маніпулятивних технологій, та НЛП обґрунтовується неуспішність України, неможливість реалізації нею суверенітету, і фактично готується наукова та теоретична база для доведення факту неспроможності України та української автохтонної нації мати власну незалежну та суверенну соборну державу. Тому будь-які анексії та паради суверенітетів або сепаратизмів трактуються як природна відповідь на неспроможність державної влади України управляти всієї країною, задовольняти національні інтереси, а не потреб окремих осіб з числа олігархату.

Гібридна війна довела неспроможність міжнародних безпекових інституцій ефективно протидіяти ній. Маніпулювання із юридичною термінологією при посиланні на Будапештський меморандум, фактично нівелювало роль ГА ООН, демонстрація неефективності застування права вето при голосуванні в ГА ООН, бездіяльність, а інколи зрада чиновників ОБСЄ, в місію яких включені громадяни Росії, доводить необхідність системного вивчення даного феномену., особливо в напряму зміни підходів до діяльності міжнародних безпекових інституцій.

Щодо України, то вона не змогла побудувати орієнтовану на власні національні інтереси систему державного управління. Разом із тим, Росія, використовуючи прибутки з продажу енергоносіїв усі роки нарощувала свій військовий потенціал, поєднувала розвиток своєї військової могутності із теоретичним обґрунтування реінтеграції пострадянських республік до нових об’єднань, послуговуючись різними методологічними концепціями: неоєвразійство, панславізм, месіанство, Москва — тертій Рим, імперська хвороба. При цьому відверта брехня, провокації, дискредитація органів державної влади України — стали звичайним атрибутом державної політики Росії. Більше того, Росія створила паралельний світ, віртуальну реальність, в якій живуть її громадяни, яка не має нічого спільного із реальністю і подіями в Україні: відомі меми щодо підняття Андріївського прапору флагманом українського флоту Гетьманом Сагайдачним під час анексії Криму, посадження &quot;москаляки на гіляку&quot;, розтин хлопця тощо перетворили російські новини на інший паралельний світ, простір якого охоплює лише межі Росії.

Натомість цього є достатньо для того, щоб пересічні росіяни вважали, що анексія Криму, це нормально, адже &quot;кримнаш&quot;, а війна на сході трактувалася як допомога братньому російськомовному народу, при цьому українські війська, котрі діють на власній території, згідно з українським законодавством, забезпечують національну безпеку через поновлення територіальної цілісності, боротьбу з незаконними збройними та військовими формуваннями, не передбаченими Конституцію України, називають в руських ЗМІ виключно як &quot;українські карателі&quot;, владу України &quot;київську хунта&quot;.

У час, коли Росія стоїть на порозі самознищення, використовуючи надбання революції гідності 2014 року, на уламках деформованого українського суверенітету Росія прагне отримати новий імпульс для відновлення власної імперської та месіанської ідеї. Більше того, реалізація даної ідеї також носить і закамуфльований характер через впровадження в систему державного управління України начебто &quot;опозиціонерів&quot; з Росії, які фактично виступають засланими козачками, і за першого сприятливого випадку розпочнуть свою руйнівну дію на українську державність.

Поза це, з усіх відомих руських опозиціонерів відверто проти анексії Криму та війни на сході України виступив лише Б. Нємцов (вже покійний), Г. Каспаров, а також А. Макаревич. Решта ж опозиціонерів, критикуючи режим Путіна, насправді хочуть відродження ідеї панславізму лише із центром не в Москві, а в Києві. Вони не позбавлені імперської хвороби і вірус месіанства дуже міцно роз’їв їм мозок. В рамках даної статті ми не маємо можливості вдаватися у детальний аналіз промов та виступів так званих опозиціонерів, але і Ходорковський і Навальний та інші особи, критикуючи Путіна, не критикують ідею російської імперії, ідею третього Риму, вони визнають необхідність &quot;повернення Криму в лоно Росії&quot;, при цьому замовчуючи факти передачі Україною Росії територій, які зараз належать Росії, але були українськими.

Отже одним із елементів гібридної війни, а відтак і загрозою національній безпеці є заслання в Україну і отримання українського громадянства опозиціонерами з Росії. Незалежну Україну мають будувати українці — ті хто тут народився, хто тут буде жити, і хоче перетворити Україну на процвітаючу, успішну та щасливу державу. Фахівці у вигляді іноземців можуть бути використані в якості радників, але ніяк не в якості державних службовців.

Більше того, &quot;біганина від режиму Путіна&quot; насправді має величезний плюс для самого Путіна: він залишається і надалі одноосібним автором і розпорядником концепції розвитку Росії. Оскільки ніхто і ніщо не заважатиме йому. Позбавлення України можливості самостійно вирішувати свою подальшу долю, є одним із концептуальних напрямів заслання опозиціонерів до України. Їхня мета — унеможливити утворення України в якості регіонального лідера, таким чином, знищивши економічно та фінансово основного конкурента та пострадянському просторі Росія перетворюється на одноосібного лідера, перспективи могутності якого навіть важко нині спрогнозувати.

Основою для виграшу у гібридній війні є ефективне державне управління, причому в усіх складових національної безпеки, а не лише військовій. Кожний громадянин має пишатися Україною. Ми маємо використати феномен російськомовного українського патріотизму, який має виступати скритим резервом зняття напруги по дузі двомовності, а також налагодження діалогу між різними частинами нашої великої Батьківщини. Глобалізація виступає одним із чинників, який чинить вплив на національну ідентичність, тому її вивчення та ефекти від неї мають бути прогнозовані і мати адекватні алгоритми відповіді.

Постулати гібридного миру:

демонстрація єдності в досягненні поставлених цілей;

демонстрація переконаності і дієве доведення незворотності європейського вибору;

Україна — незалежна та самостійна суверенна держава;

Українська нація — автохтонна, історична, політична, інформаційна та безпекова європейська нація, яка самостійно, свідомо та цілеспрямовано, навіть під загрозою війни та знищення державності через власне усвідомлене рішення, здійснила європейський вибір, визнала європейські цінності складовою аксіологічного виміру української національної ідентичності, усвідомила себе частиною європейської спільноти та європейського майбуття;

Україна має власне місце не лише в історії, а й в майбутньому, як самостійна незалежна та ефективна держава;

Україна має трансформуватися в дієвого та впливого суб’єкта геополітики.</p><img src="https://i.obozrevatel.com/gallery/2015/11/4/228178.jpg"; style="width: 256px; height: 145px;">

Жми! Подписывайся! Читай только лучшее!

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наши блоги