Примите участие
в розыгрыше
LTE планшета Участвовать
Приз
ГлавнаяБлоги

/Жизнь

В данном разделе посетители сайта сами генерируют контент. Редакция «Обозревателя» не несет ответственности за этот контент.

Хто зазіхає на "екологічні" кошти від сплати екологічного податку?

903

<p>Хто зазіхає на &quot;екологічні&quot; кошти

від сплати екологічного податку?

Платниками екологічного податку відповідно до Податкового кодексу України є суб&#39;єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об&#39;єкти; розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об&#39;єктах) суб&#39;єктів господарювання); утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Об&#39;єктом та базою оподаткування є: обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об&#39;єкти; обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об&#39;єктах) суб&#39;єктів господарювання; обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб&#39;єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк; обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Таким чином, з наведених вище норм видно, що сама природа, сутність екологічного податку говорить сама за себе – за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об&#39;єкти тощо суб&#39;єкти господарювання, юридичні особи сплачують податок, який спрямовується на фінансування природоохоронних заходів. Тобто даний податок має цільове призначення, що також прямо передбачено Законом України &quot;Про охорону навколишнього природного середовища&quot;, а саме: кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь, ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров’я населення.

Однак існують державні мужі, яких не влаштовує, аби екологічний податок мав цільове спрямування. Залишається відкритим питання – чому?

До 31 липня 2014 року екологічний податок (збір за забруднення навколишнього природного середовища до введення в дію нових Податкового і Бюджетного кодексів з 01.01.2011) зараховувався виключно до спеціального фонду державного та відповідних місцевих бюджетів, а відповідні витрати на здійснення природоохоронних заходів мали постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету.

31 липня 2014 року за поданням Кабінету Міністрів України було внесено зміни до Бюджетного кодексу України та Закону України &quot;Про Державний бюджет України на 2014 рік&quot;, якими було скасовано спеціальне джерело наповнення державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, а доходи від екологічного податку скеровано до загального фонду державного та відповідних місцевих бюджетів, що фактично означало ліквідацію вищезазначених природоохоронних фондів.

Долаючи шалений спротив Кабінету Міністрів України, комітету Верховної Ради України з питань бюджету, народними депутатами України Недавою О.А. і Томенком М.В. було ініційовано прийняття 24 грудня 2015 року Закону України &quot;Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо цільового спрямування екологічного податку&quot;. Але певні депутати таки не дали реалізувати повною мірою повернення зарахування даного податку до спеціального фонду державного бюджету. Вдалося відстояти лише відповідні місцеві бюджети.

Так, під час обговорення законопроекту на пленарному засіданні Мінфін запропонував, що &quot;до державного бюджету спрямовується 20 відсотків цього податку, решта йде на місцевий рівень. І ми пропонуємо, що ті 20 відсотків, які йдуть до державного бюджету, йдуть в загальний фонд державного бюджету.&quot;, що було підтримано залом.

Проте бажаючи розпоряджатися екологічними грошима на власний розсуд на цьому не зупинилися.

Минуло лише три тижні після прийняття Закону, згідно з яким 80 відсотків екологічного податку скеровуються до спеціального фонду відповідних місцевих бюджетів, як 15 січня 2016 року &quot;народився&quot; проект Закону України &quot;Про внесення зміни до розділу VІ &quot;Прикінцеві та перехідні положення&quot; Бюджетного кодексу України щодо розподілу екологічного податку&quot; за авторством народних депутатів України Матвієнка А.С. і Довбенка М.В., яким ця норма для Вінницької, Івано-Франківської та Львівської областей працювати не буде, а 80 відсотків екологічного податку зараховуватиметься до загального фонду відповідних місцевих бюджетів.

Аргументація даних суб’єктів права законодавчої ініціативи така, що саме в цих областях утворилося сильне розбалансування місцевих бюджетів через те, що вони затвердили свої обласні бюджети, і, відповідно, розподіли видатків до прийняття 24 грудня 2015 року Закону України &quot;Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо цільового спрямування екологічного податку&quot;. Разом з тим, Бюджетним кодексом України передбачено низку правових інструментів, за допомогою яких дана ситуація легко вирішується. Так, наприклад, статтею 96 Бюджетного кодексу України встановлено такі види міжбюджетних трансфертів: базову дотацію (трансферт, що надається з державного бюджету місцевим бюджетам для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій); субвенції; реверсну дотацію (кошти, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій); додаткові дотації. Крім того, у Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам: базова дотація; субвенції на здійснення державних програм соціального захисту; додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів внаслідок надання пільг, встановлених державою; субвенція на виконання інвестиційних проектів; освітня субвенція; медична субвенція; інші додаткові дотації та інші субвенції.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України критикує законопроект Матвієнка А.С., Довбенка М.В., оскільки запровадження запропонованого порядку зарахування екологічного податку у вищезазначених областях не відповідає одному з основних принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, а саме принципу її єдності, який &quot;забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності&quot;.

Народні депутати України Матвієнко А.С. і Довбенко М.В. ще під час обговорення законопроекту, прийнятого 24 грудня 2015 року, як Закон України &quot;Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо цільового спрямування екологічного податку&quot;, намагалися проштовхнути відповідні правки, але Верховна Рада України їх не підтримала.

Причина такої турботи про долю екологічного податку в названих трьох областях України зрозуміла. У них розташовані великі платники екологічного податку: Бурштинська ТЕС (Івано-Франківська область), яка входить до &quot;ДТЕК Західенерго&quot;, і, наприклад, за перше півріччя 2012 року збільшила експорт на 30%, в тому числі в Угорщину, Словаччину та Румунію, Добротвірська ТЕС (найбільший забруднювач атмосферного повітря у Львівській області) і Ладижинська ТЕС (Вінницька область) викидає за рік у повітря приблизно 60 тисяч тонн забруднюючих речовин. Це більш, ніж втричі більше, ніж всі стаціонарні джерела області разом узяті. Для порівняння: автотранспорт по всій області щорічно викидає 66 тисяч тонн, інші стаціонарні джерела - 17 тисяч тонн. В основному викидається оксид вуглецю, діоксид сірки, майже 10 тонн попелу.

У той же час, нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об&#39;єктивних законів розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. У державі відбувалися структурні деформації економіки, за яких перевага надавалася розвиткові сировинно-видобувних, екологічно найнебезпечніших галузей промисловості.

Сучасний рівень природно-техногенної безпеки — одне з безпосередніх джерел загрози життю та здоров&#39;ю населення. За даними ООН, у більшості країн світу природні та техногенні катастрофи завдають збитків на суму 2-4 % у структурі валового національного продукту. В Україні лише щорічні витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи перевищують 2 % від загального обсягу виробленого валового внутрішнього продукту.

На території України розташовано 15 діючих блоків АЕС, 44 великі енергетичні об&#39;єкти, понад 2500 об&#39;єктів, на яких застосовуються отруйні речовини, мережа трубопроводів, у тому числі 830 км аміакопроводу, 6 тис. км нафтопроводів, 6,7 тис. км газопроводів. До потенційно небезпечних об&#39;єктів належать 165 металообробних і машинобудівних заводів, 216 фабрик і заводів хімічної та легкої промисловості, 83 великі залізничні вузли, 7 гідроелектростанцій (ГЕС), 74 теплоелектростанції (ТЕС). У зонах імовірного зараження сильнодіючими отруйними речовинами проживає майже 18 млн. осіб, у зонах можливого катастрофічного затоплення – близько 2 млн. осіб.

На території України щорічно стається 140—150 техногенних аварій і катастроф регіональної та державної значущості. Орієнтовна їх структура така: аварії з викидами сильнодіючих отруйних речовин — 4 %; пожежі та вибухи —19,5; транспортні аварії —17,7; аварії на системах життєзабезпечення — 17,3; аварії на радіаційних об&#39;єктах — 8,4; аварії на комунальних системах та очисних спорудах — 17,3; надзвичайні ситуації на об&#39;єктах інших видів — 15,8 %.

В Україні існують території з різними рівнями екологічної безпеки, а саме: звичайним (фоновим), кризовим, критичним, катастрофічним і після катастрофічним (реабілітаційним). Складною є проблема забруднення земель сільськогосподарського призначення агрохімікатами, зокрема, небезпечний фактор — наявність в їх спектрі стійких органічних забруднювачів (СОЗ), зменшення загрози від яких для здоров&#39;я людей і довкілля визнано пріоритетом світового рівня. Окреме питання становить широкомасштабне нафтохімічне забруднення довкілля, найчутливішими компонентами якого є підземні води і ґрунти зони аерації.

На сьогодні в Україні 133 зі 197 великих водозаборів розташовані у зонах наявних або потенційних джерел нафтохімічного забруднення. Найхарактернішими прикладами є міста Запоріжжя, Херсон, Біла Церква, Кременчук, Луцьк, Рівне. Нафтохімічного забруднення зазнали водоносні горизонти — джерела водопостачання понад 150 сільських населених пунктів. Загальна кількість територій забруднення підземних вод нафтопродуктами перевищує 100 тис. га, а забруднені площі перевищують 30 тис. га.

Екологічний стан більшості гірничодобувних регіонів України критичний. Основними факторами вияву екологічної небезпеки в районах групового закриття шахт є підтоплення населених пунктів ґрунтовими водами, заболочування земель, забруднення шахтними водами водоносних горизонтів, сольове забруднення поверхневих і ґрунтових вод, утворення підземних порожнин, просідання поверхні тощо. За останні 10— 15 років в Україні набули розвитку процеси підйому ґрунтових вод, що спричинило підтоплення як значних територій сільськогосподарського призначення, так і населених пунктів. Насамперед, ці процеси характерні для південно-східного та південного регіонів України, Криму, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей.

При таких екологічних проблемах вкрай необхідне законодавчо закріплене цільове використання коштів на природоохоронні заходи. Усе інше – шлях до руйнації природи України.

Світлана Сидоренко

Юрист

</p><img src="https://i.obozrevatel.com/gallery/2016/2/21/834657.jpg"; style="width: 600px; height: 399px;"><img src="https://i.obozrevatel.com/gallery/2016/2/21/593259.jpg"; style="width: 448px; height: 308px;"><img src="https://i.obozrevatel.com/gallery/2016/2/21/831755.jpg"; style="width: 599px; height: 449px;"><img src="https://i.obozrevatel.com/gallery/2016/2/21/991767.jpg"; style="width: 568px; height: 426px;"><img src="https://i.obozrevatel.com/gallery/2016/2/21/684568.jpg"; style="width: 300px; height: 300px;"><img src="https://i.obozrevatel.com/gallery/2016/2/21/731673.jpg"; style="width: 400px; height: 250px;"><img src="https://i.obozrevatel.com/gallery/2016/2/21/201703.jpg"; style="width: 600px; height: 266px;">

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наши блоги