В данном разделе посетители сайта сами генерируют контент. Редакция «Обозревателя» не несет ответственности за этот контент.

Сучасний стан впровадження принципів сталого розвитку в законодавстві зарубіжних країн

747

Сьогодні майже всі держави світу мають той чи інший варіант документа, який визначає засади сталого розвитку. Втім, не можна говорити, що вони є дієвими та інтегрованими в життя суспільства. Більшість країн світу займаються розробкою комплексу заходів з упровадження та стимулювання сталого розвитку, який містить законодавчі акти, державні стратегії сталого розвитку, програми або проекти зі сталого розвитку та індикатори його моніторингу. Принципи сталого розвитку знаходять відображення не лише у стратегіях сталого розвитку окремих держав, але й у національному законодавстві, у тому числі господарському.

Принципи сталого розвитку впливають як на розвиток господарського законодавства зарубіжних країн, так і на формування специфіки їх внутрішніх господарських відносин. Ці фактори поряд з урахуванням національних особливостей господарсько-правового регулювання економіки повинні сприяти розробці концептуальних основ модернізації. Кожній державі притаманний свій напрямок на шляху до сталого розвитку, враховуючи позитивний досвід державної політики розвинутих країн, що досягли успіхів на шляху до сталого розвитку.

Основою сучасної державної політики є концепція сталого розвитку, тому в Україні виникає необхідність структурних змін в побудові ефективної політики, які б забезпечили сталі темпи економічного зростання, вирішення соціальних проблем, покращення навколишнього середовища та забезпечення успішної інтеграції країни у світовий соціально-економічний простір. Актуальність упровадження принципів сталого розвитку в усі сфери державного регулювання визначається загостренням глобальних і національних проблем. Розбудову економіки на принципах сталого розвитку задекларовано в законодавстві більшості країн світу. Не є винятком і Україна, в якій розроблено та затверджено базу нормативно-правових актів щодо впровадження концепції сталого розвитку в життя.

Для України корисним є аналіз досвіду з регулювання сталого розвитку інших країн світу. Починаючи з 1992 року в країнах Європи було прийнято багато програм, створено спілок, інших організацій по розробці заходів для переходу до сталого розвитку. У 1996 р. 11 країн світу (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія, Німеччина, Росія, Польща, Естонія, Латвія, Литва) ініціювали "Балтійську стратегію сталого розвитку" разом із громадськими організаціями і регіональною мережею міст.

В зарубіжних країнах виділяють різні підходи до розробки стратегії сталого розвитку. Серед них можна виділити чотири типи підходів:

1) Комплексна багатовекторна стратегія сталого розвитку – єдиний документ та процес, який охоплює економічні, соціальні та екологічні аспекти сталого розвитку. Зазвичай такий підхід пов’язаний з терміном "Національна стратегія сталого розвитку" або "Національний порядок денний на ХХІ ст. (НПД-21)".

2) Міжсекторальні стратегії сталого розвитку, які стосуються його окремих вимірів – стратегії, які охоплюють декілька секторів та один або декілька вимірів сталого розвитку, наприклад національні плани охорони навколишнього середовища або Документи про стратегію скорочення бідності.

3) Секторальні стратегії сталого розвитку – стратегії, які охоплюють економічний, соціальний та екологічний виміри сталого розвитку, однак сфокусовані на певному секторі (наприклад, стратегія сталого розвитку міністерства транспорту). Канада є єдиною країною, яка застосувала цей підхід як основний інструмент розробки стратегії. Деякі країни, такі як Велика Британія та Мексика, також розробляють відомчі секторальні стратегії, однак як складову національної стратегії.

4) Інтеграція концепції сталого розвитку у наявні національні стратегії розвитку – цей підхід не передбачає підготовку окремого документа. Концептуальні засади сталого розвитку інтегруються безпосередньо в наявні національні плани та механізми розвитку. Мексика та Індія використовують цей підхід до розробки стратегій.

З огляду на це, справедливо зазначити, що хоча включення економічного, соціального й екологічного елементів до стратегій було звичним явищем, розуміння конкретних і прагматичних зв’язків між економічним, соціальним та екологічним елементами у всіх досліджених стратегіях перебуває на ранньому етапі становлення. Просте включення усіх елементів сталого розвитку до однієї стратегії не обов’язково робить її комплексною. Для сталого розвитку, важливо, що всі цілі та конкретні ініціативи, реалізовані в стратегії, ґрунтуються на ментальному плануванні позитивних і негативних зворотних зв’язків, які могли б потенційно розгортатися в рамках економічної, соціальної та екологічної систем.

Відповідно до Стратегії сталого розвитку "Україна – 2020", метою якої є впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі, передбачено реалізацію 62 реформ та програм розвитку держави. Перелік реформ за вектором розвиток безпосередньо стосується господарського законодавства, тому було би доречним висвітлення результатів реформування за цим вектором в господарському законодавстві. Одним із напрямів модернізації господарського законодавства у контексті міжнародної інтеграції України є його адаптація до законодавства Європейського союзу. Існують всі підстави стверджувати, що модернізацію господарсько-правового регулювання господарських відносин в Україні доцільно здійснювати з урахуванням досвіду провідних європейських країн.

Управління процесом переходу до сталого розвитку вимагає впровадження комплексу змін у різні екосистеми: включення концепції сталого розвитку у державне управління, розробка й упровадження сприятливої економічної політики, інвестування у людський та соціальний капітал, окреслення законодавчого плану дій тощо. Перехід уряду до сталого розвитку породжує складні управлінські виклики, оскільки ця концепція є багатоаспектною та має широке визначення. Однак ці виклики не є унікальними. Уряд вже стикалися з такими викликами у ході інтеграції нових цінностей в державну політику (наприклад, гендерна рівність, охорона праці та техніка безпеки). Успішність цієї інтеграції зазвичай залежить від налагодженого функціонування таких компонентів процесу, як лідерство, планування, впровадження, моніторинг і аналіз. Крім того, важливим компонентом стратегічного управління, є узгодження (наприклад, з іншими стратегічними процесами, фінансовими механізмами, чинним законодавством).

Отже, можна стверджувати, що модернізація господарського законодавства України та його адаптація до економічного законодавства Європейського Союзу має здійснюватися на принципах сталого розвитку. При цьому, важливу роль відіграє дослідження позитивного зарубіжного досвіду, зокрема шляхів впровадження положень стратегій сталого розвитку провідних зарубіжних країн в їхнє господарське (економічне, комерційне законодавство).

Присоединяйтесь к группе "УкрОбоз" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги