А могла би курити траву в Амстердамі

Я могла би бути жінкою зека, якби колись не перестала зустрічатись з дуже красивим «поганим» хлопцем, який пізніше по-дурості ударив на смерть якогось пацана і залетів за грати на сім років. Мої передачі йому, наші тюремні побачення і пояснення нашим ненародженим дітям - де татко, слава Богу, не відбулись.

Я могла би бути телеведучою, якби навчилась гарно говорити російською (тільки не роздувайте мовної полеміки в коментарях!) і менше «випендрювалась» перед московськими продюсерами, а більше чемно кивала головою. І якби в моїй шкалі цінностей сім’я стояла б нижче кар’єри.

Я могла би працювати на радіо, якби колись ще студенткою, не дала ляпаса керівнику одного радіо, вже старшому вусатому дядькові, який закривши на замок двері в своєму кабінеті не намагався мене там поцілувати.

Я могла би бути дружиною залізничника, і вдихати запахи мазути з його рук, якби мій чоловік після довгих років важкої праці біля локомотивів, не лишився тої справи і не пішов в дизайнери.

Я могла б не мати друзів-зірок і тих, хто займає високі посади, могла б не вміти добре писати і боялася б самого слова «проект», якби не мала за спиною 12 років журналістики.

Я могла б поїхати кудись в якусь голландську резиденцію на півроку, курити там траву, говорити про концептуальне мистецтво і з кимось ніжно любитися, якби після школи пішла вчитися на художника.

Скільки отаких якби довкола! Щодня, щосекунди ми робимо вибір, який впливає на наше завтра. Не хороший, не поганий, просто вибір.

Я часто на різних семінарах, у розумних людей питала, де межа між тим, що залежить від нас і тим, що прописано небесами. Відповіді були різними. З усього почутого зробила висновок, що по-перше ніхто цього не знає, яким би мудрим не був, а по-друге, нехай буде 50 на 50.

Тобто половина таки в наших руках. Це навіть більше, ніж достатньо для того, щоб все ж постаратися жити так, як хочеться, правда?

І зрозуміти, що вибір наш завжди найкращий на той момент, коли ми його робимо. Він, як точка, яка стикається з наступною і згодом (ключове слово - згодом) вимальовує чудову картину, на якій видно всю послідовність - що за чим і що для чого.

Певно, тому й не варто картати себе за щось втрачене, «профутькане». Такого не буває. Втрачені життєві варіанти – міф, гачок, на якому найбільше люблять сидіти наші почуття провини та каяття.

Ми нічого не втрачаємо. Ніколи. Ми просто йдемо своєю стежкою, оптимальною для нас. І як би ми не поступили, це все одно буде правильно.

Читайте все новости по теме "Светская жизнь" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости