Як ми стаємо кочівниками

4.7т

Жити в різних країнах по 3-6 місяців, мандрувати всією сім'єю і повертатись додому з цілими серіями готових картин, які потім виставляти в галереях та успішно продавати - такою є моя мрія. 

Вона не пуста, не ілюзорна, а наповнена до стану наміру. Це те, чого я сильно хочу, роблю щось в цьому напрямку і сподіваюся на поміч небес, щоб все закрутилось якось так, що може я зараз навіть не уявляю такого розвитку подій. 

Вже не раз переконувалась, що коли ти точно знаєш, чого хочеш і хоч щось робиш для реалізації (ми ж не завжди розуміємо, як саме досягти мети), то все складається якнайкраще, а бажане збувається. 

Так у мене було і з мрією бути телеведучою, і мати персональну виставку картин, і продавати роботи дорого. А тепер так відбувається з подорожами.

Пишу зараз з Туреччини, куди ми поїхали всією сім'єю на цілий місяць. 

Нас запросили в гості люди, з якими я спілкувалась лише у фейсбуці. Більше того, ми змогли заробити потрібну суму грошей, і саме тоді, коли цю мрію перетворили в чіткий намір. 

Задумали поїздку у січні, коли грипували і критично хотілося тепла, моря, фруктів. 

Тепер, коли все це маємо, я думаю про наступну зиму, яку зовсім не хочеться проводити в Україні. 

Було б добре податися в Тайланд чи може Індію. Звісно, про конкретику на разі не йдеться, бо це лиле бажання, мрія. Але коли я повернусь додому, то почну вивчати це питання, що до чого, а це вже буде з опери "хоч щось робити".

Далі дізнаюсь, яка сума нам необхідна і я навіть більше, ніж переконана, що прийде саме стільки грошей, скільки на це потрібно буде. Не більше, не менше.

А ще я хочу до Польщі. Бо маємо карту поляка, оскільки бабуся та дідусь мого чоловіка були поляками. Якось і цю квітку вплетемо у вінок.

Цікаво, що торік приблизно в цей час я писала пост на Фейсбук про те, що зовсім не вмію і навіть боюсь самостійно подорожувати з дітьми за кордоном. Але дуже хочеться. Досі, все, що було у мене - це відрядження на Кіпр та в Болгарію, але то не рахується. Я тоді мала написати туристичні статті про ці країни, і звісно зі мною носились як зі святою коровою.

 А тут двоє дітей, один з яких - річний малюк. Як то летіти літаком з таким малим, як харчуватись, а недоспані ночі, соплі, а зуби?! Словом, купа різних питань, які мене просто заганяли в глухий кут. 

Але по трошки я почала цікавитись питанням туризму з дітьми. 

Тема дуже цікава і серйозна, адже йдеться не про два тижні влітку поміж роботу. Ні. Швидше говорю про таких модних сьогодні цифрових кочівників.

Загалом у нас в сім'ї все сходиться з тими кочівниками: чоловік три роки як працює дистанційно дизайнером, я - художником (хоча вважаю, що не працюю), старший 10-річний син - хоумскулер, тобто навчається вдома. Живемо ми у своїй квартирі, яку можемо здавати в оренду на час подорожі. Залишається лише відважитись, спланувати, і зібрати необхідну суму грошей. 

Цей блог був більше про мрію та намір. Детальніше та корисніше про сімейний відпочинок в Туреччині напишу в наступному блозі.

А за півроку бажаю собі мати, що розказати вам на тему зимування и в чужих екзотичних краях.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, следите за обновлениями!

Наши блоги

Последние новости

Загрузка...