Хмара: у білих рукавичках держави не врятуєш

Дисидент радянських часів, один з найбільш принципових та безкомпромісних борців за українську державу Степан Хмара жорстко розкритикував опозицію за нездатність захистити українську мову. Щоправда, дісталося й суспільству, яке не поспішає боронити атрибути своєї державності, і навіть окремим журналістам – за плазування перед ворогами України. Головною причиною того, що «п’ята колона» в нас отримує перемогу за перемогою, давлячи все національне, пан Хмара вважає моральну деградацію українства, ослаблення «гена честі». Водночас, на відміну від парламентських опозиційних лідерів, Степан Хмара не схильний передчасно списувати в «архів історії» діючого президента Віктора Януковича. Про що сказав в інтерв’ю «Обозревателю».

Видео дня

- Що думаєте з приводу ухвалення в першому читанні законопроекту Колесніченка - Ківалова, який значно розширює права регіональних мов, в першу чергу – російської? Це - трагедія, чи все поправимо?

- Трагедією є загальний сьогоднішній стан українського суспільства. Воно безпомічне, у нього немає волі відстоювати свої інтереси, свою честь і гідність. В такому стані перебуває вся наша так звана «еліта», і наша «замотеличена» опозиція. Знаєте, що таке «замотеличена»? Так говорять про худобу, яка заражена глистами. Наша слабкість призвела до того, що день у день агресивніше веде наступ на все українське п’ята колона. Яка є дуже потужною в Україні, бо отримує інформаційну та фінансову підтримку з-за кордону, з Кремля найперше. В якій іще державі дозволили би такому покидьку, як Колісниченко, вести розперезану, нахабну антиукраїнську діяльність?! Та його просто притягнули б до кримінальної відповідальності, і на тому б все закінчилось.

Я пригадую, як в 50-60х роках минулого століття в Західній Німеччині був прийнятий закон, згідно з яким людям з комуністичними партквитками було заборонено займати цілий ряд посад – державних чиновників, викладачів у вузах, вчителів. Це було в демократичній державі! Яка однак вміє себе захищати. В нас же до тих, хто веде підривну діяльність, ставляться зовсім по-іншому. В нас п’ята колона має такий простір для діяльності, що мабуть, самі ці хлопці з Кремля дивуються. Вони ж бо чудово розуміють, що без України Євразійського союзу – тобто оновленої Російської імперії, не буде. І тому зараз йде шалена атака, щоб не дати Україні вирватися з-під впливу кремлівських імперіалістів.

Але те, що вони так діють в Україні, то наша власна вина. В день голосування по мовному законопроекту справжню огиду в мене викликав канал «ТВі», коли я побачив на ньому Затуліна. Це той негідник, який оголошувався персоною нон-грата в Україні. А наші журналісти запрошують його в ефір, даючи можливість нахабно пропагувати свою брехню. Я просто більше не буду включати цей канал! В мене й раніше були питання щодо безперервного показу низькопробних російських фільмів, але запрошення Затуліна - це вже елементарна відсутність людської гідності. Я не кажу національної – просто людської.

Все це приводить до того, що сталося. Сьогодні включаю «Раду» і слухаю, як деякі депутати звертаються до Литвина: «шановний пане голово». Ну, звертайся вже просто «пане голово», але шановним вважали Литвина?! У мене просто язик не повернувся б! Зараз я в черговий раз переконався, що Литвин є найгіршим головою Верховної Ради за весь час її існування. Це ганебна, підла, не чесна людина! Яка за свої «шкурні інтереси» піде на все.

- Він підіграв провладним силам?

- Звичайно! Я не хочу це говорити в оправдання опозиції. Яка повинна була б там на собі сорочки порвати, порвати все, що є. Бо таке реформування мовної політики – це кінець України. Це крок до того, щоб повністю витіснити українську мову зі всіх сфер життя. Там, де вона ще взагалі не утвердилася. Наступний крок – ліквідація української державності.

- Гадаєте, східні та південні регіони зовсім перестануть українську мову використовувати?

- Не тільки східні та південні регіони. Сьогодні в нас навіть у Києві державні службовці якою мовою хочуть, такою і розмовляють. Ну, прем’єр Азаров принаймні намагається, старається. Я не дуже підтримую тих, хто з нього насміхається – може, йому й справді так тяжко? Та є маса інших високих чиновників – віце-прем’єри, міністри, заступники міністрів, які виходять на загальнонаціональну трибуну, і дуже вільно себе почувають, користуючись іноземною мовою. А уявіть собі, що буде, якщо прийняти нормативний акт, який дозволяє значно звузити сферу застосування державної мови!

Хоча комуністи сказали відверто: нас не повністю задовольняє цей закон. Бо ми, мовляв, з самого початку виступали за державність російської мови. Ну, їм як неприхованим представникам п’ятої колони не дивно. Дивує інше: навіщо тележурналісти запрошують подібних діячів на телевізійні ефіри, дають їм можливість вести свою пропаганду? Та ще й переходять в спілкуванні з ними на російську – як можна так себе не поважати?!

- Як на мене, питання є не лише до журналістів, але й до всього суспільства. Наприклад, чому так мало людей з’явилося під Верховну Раду захищати українську?

- Хвиля протестів накочується, як снігова лавина. Спочатку летить маленька грудочка, потім вона все більша та більша, швидко перетворюється на потужну лавину. Створити лавину одразу тяжко, тим більше – з огляду на те, що наше суспільство таке зневірене. Його стан, безперечно, є виною політиків. Але й самого суспільства також.

Я дуже дивуюся, чому не вийшли студенти? Хто-хто, а вони точно мали стояти в той день під Радою, а не в аудиторіях сидіти! Не дивлячись ні на що. Згадую свої студентські роки, як нам хотілося пізнати українську історію та українську культуру! Це було надзвичайно важко, - бо літератури не можна було знайти. Та й небезпечно. Дістаючи книжки геніального українського мислителя Дмитра Донцова, наприклад, ти ризикував свободою. На жаль, у сьогоднішніх студентів чомусь немає такого бажання пізнавати свою минувшину. Чогось нашому студентству не вистачає все-таки.

Кажуть, що в нас прекрасна молодь, дуже розумна – може вона й розумна. Але - неповноцінна. На превеликий жаль, в нашому суспільстві загалом – і серед молодого покоління в тому числі, поки що домінує критична маса малоросів, а не українців. Тобто людей, для яких честь не є першочерговою якістю. Яка насправді має бути дорожчою навіть за саме життя. Бо інакше в нас не буде своєї держави. Не буде держави – не буде місця для самореалізації українців.

- Як вам взагалі дії опозиції при прийнятті мовного законопроекту? Вас не здивувало, що якось легко вони здали це питання?

- Мене взагалі дії нашої опозиції багато в чому дивують. Вони не хотіли захищати мову, так само, як і під час ратифікації Харківських угод не зробили всього від них залежного, аби відстояти інтереси України. Тоді теж не вся опозиція прагнула зірвати голосування – чи це була домовленість, чи то був страх, я не знаю. От і минулого вівторка – не хотіли вони боротися!

- А чому не хотіли, як ви гадаєте? В пресі було чимало припущень, що відбулася змова опозиційної верхівки з владою, в результаті чого мовне питання було свідомо здано без бою. А потім «принципові опозиціонери» почали вигадувати версії, що мовляв, вони хотіли силою завадити голосуванню, планували навіть картки своїх політичних противників повихоплювати, та все відбулося так швидко, що вони, бідолахи, не встигли…

- Я не в курсі відносно конкретних деталей цієї ситуації. В будь-якому разі головна причина полягає в тому, що перед нами малороси, а не українці. У яких немає гена честі. Бо коли для України ставиться питання: бути чи не бути? – тут вже методів не вибирають. Тут треба застосовувати всі методи. І в «білих рукавичках» не завжди робляться кроки, які рятують державу. Зрозуміло, що вони тепер виправдовуватимуться, однак поводилися вони негідно.

- Ув’язнення Юлії Тимошенко залишається однією з найбільш обговорюваних в Україні подій. Справедливо вона сидить, на ваш погляд, чи несправедливо?

- Чи справедливо вона сидить? Я не можу давати оцінку судові. Але те, що вона заслужила кару – це без сумніву. Вона здала Україну по домовленості з Путіним. І газові контракти, які під її керівництвом були підписані в Москві 19 січня 2009 року – це був злочин проти України. Свідомий злочин. Вона не мала права цього робити, але вона це зробила. Як на мене, то наші правоохоронні органи непрофесійно підготувалися до цієї справи. Бо треба було принаймні допитати Путіна.

- Це ж нереально!

- Та чому? При нормальних стосунках прем’єр сусідньої держави – та ще тої, яку ми називаємо стратегічним партнером, мав би піти назустріч та дати свідчення. І як би він не дав – так це теж тест був би, який би про щось свідчив. Крім того, чому наші правоохоронні органи не попросили стенограму переговорів нічних прем’єра України та прем’єра Росії? Адже завжди будь-де в сучасну епоху проводиться запис таких розмов. Напевно Росія відмовилась би – але це ще раз би підкреслило моє переконання, що там була змова.

І, звичайно, якщо вже казати «А», то треба казати і «Б». Тобто, нинішня влада не мала жодного права йти на харківську угоду, повторювати дурні та підлі кроки своїх попередників. Крім того, треба було намагатися розв’язати цю суперечку з Росією в юридичній площині. Нашому новообраному президентові треба було відразу підготувати та подати до Стокгольмського арбітражного суду позов. Разом з судовим визнанням того, що колишній український прем’єр здійснив злочин, це значно б посилило наші шанси. І з дуже великою вірогідністю ми би отримали позитивне рішення.

Але, на жаль, два роки кожен місяць пан Азаров лише обіцяє, що ось-ось ми вже домовимося. Та не домовитеся ви ні про що! Хіба щось знову здасте – Росія ж хоче «проковтнути» Україну зовсім. Ось вони вже йдуть на те, що повністю здають гуманітарну сферу, сферу силових структур. Здача почалася відразу – з призначення Табачника на міністра освіти і науки, з призначення глави СБУ, міністра оборони. Це були кроки під явну російську диктовку! Мені здається, що президент є просто заручником п’ятої колони, яка має потужний сектор в Партії регіонів. І він боїться вийти за рамки їхнього тиску. Це трагедія - і для нього, і для України.

- Може він вийде ще?

- Дав би Бог! І щоб він зрозумів, що на його долю випала взагалі тяжка місія – бути першою особою в державі. Причому - в дуже не простий час. Він як камікадзе. І він мав би це усвідомити. Просто президент, керівник держави ніколи не має права думати про свою голову. Він має думати про державу. А що буде з його головою... Якщо ставити на кін - чи ризикувати головою, чи державою, то звичайно, він не має права ризикувати державою. А головою він повинен ризикувати заради державних, національних інтересів.

Поки що, на жаль, такого розуміння з боку глави держави я не бачу. Хоча сподіваюсь побачити. Хотілося б, аби він показав, що він є президент української нації. Що він діє в її інтересах - не дивлячись на різні крики з різних сторін. Я категорично проти того, щоб нас повчали чи з Москви, чи з Берліну, чи з Парижу. Я хотів би, щоб в нас була своя мудрість. Але справді мудрість, а не мудрування. Справжня мудрість для державних мужів означає завжди виходити із суспільних інтересів.

- Щоб ви порадили владі робити з Тимошенко? Експерти кажуть, що краще б її випустити, бо з неї героїню роблять в тюрмі.

- Справа навіть не в тому. Тут варто керуватися звичайним людським гуманізмом. Якщо вона дійсно хвора - а я не сумніваюся в тому, що хвора, бо знаю, що не таке сильне в неї здоров’я, та й скоро рік, як вона у в’язниці в неймовірній напрузі перебуває, - її треба помилувати за станом здоров’я. І не городити город, намагаючись приплести їй ще якісь інші справи. Це вже знаєте, виглядає якось трошки огидно.

Я не кажу, що це треба робити під якимось тиском. Зрозуміло, що ці західні європейці були раді, що вона підписала ці контракти. Бо за рахунок України вони теж виграли - Москва включила їм газ, а їм плювати на Україну. Вони виходять зі своїх шкурних інтересів. Світ є жорстоким. Йде боротьба, де кожен стоїть за свої інтереси, а не за чужі. В світі в нас друзів бути не може. В нас можуть бути лише конкуренти та вороги.

Тож заяви європейців про те, що її треба звільнити, і що вона має право брати участь у виборах, слід розглядати критично. Та ні, не має вона права брати участь у виборах, бо вона пройшла процедуру юридичну, в результаті якої в неї подібного права бути не може. Але помилувати її за станом здоров’я - це було б розумно. Це би зрозуміли і в нас в суспільстві, і в кінці-кінців, була б знята проблема, яка нам багато в чому заважає. Хоча ситуація навкруг Тимошенко не є єдиною причиною того, що влада наша не здійснює задекларованих реформ. А якщо здійснює - то навпаки.

- Які ваші плани на парламентську виборчу кампанію?

- Це не просте для мене питання. Досвіду вистачає, здоров’я ще є, почуття відповідальності підштовхує до того, що не можна бути тільки спостерігачем. Але є ряд технічних проблем.

- Наприклад?

- Я зараз є позапартійним. Пропозицій ніяких ніхто мені поки не висловлював. Це, мабуть, теж говорить про рівень деяких наших лідерів. Очевидно, Яценюк та інші вважають, що Україна з них почалася.

- Самовисуванцем по мажоритарному округу спробувати не бажаєте?

- Для цього треба гроші. Треба ж зняти приміщення для штабу, найняти людей, аби принаймні розклеїли твою фізіономію. Щоб нагадати виборцям, що ти ще живий-здоровий, і рипаєшся на вибори.

- З Тягнибоком не пробували співпрацювати?

- Самому себе пропонувати мені не личить. Хоча мені ці хлопці симпатичні. Побачимо.