Блоги Мир

/ Новости политики

Євгенія Кононенко: «Премії як промоція не дають авторові нічого»

711

Тему Шевченківських лауреатів «Обозреватель» продовжує з письменницею Євгенією Кононенко.

- Пані Євгеніє, чому, на вашу думку, на Шевченківську премію не номінуються автори, більш відомі широкому загалу?

- А наскільки взагалі широкий загал добре знає українську літературу? Ну, Забужко знають… Але не так давно я робила доповідь на одній конференції, мені були потрібні портрети, так от, Ірену Карпу навіть не ідентифікували… Звичайно, старших письменників знають краще. Володимир Рутківський отримав премію Бі-Бі-Сі, а до того – премію від «Літакценту». Тобто якось прозвучав… Майн Рід писав про індіанців Америки, Рутківський – про казаків-характерників…Що стосується Петра Мідянки, то я, як шанувальниця поезії, високо ціную його вірші. Щоправда, якогось громадянського звучання я в них не відчула.

- Повертаючись до вашого питання про те, наскільки широкий загал читачів знає українську літературу в цілому. Певна частина цього загалу, приміром, чекала на вихід останньої книжки Андруховича «Лексикон інтимних місць». Принаймні, перший тираж розмели з полиць книгарень за лічені дні. Що це, як не прояв інтересу? Але водночас Андрухович не номінується на цю премію…

- Річ у тім, що автора на номінування має висунути певна організація або ж інший лауреат. Але певний час тому назад, здається, це було іще у 90-ті, Андрухович виступив з досить різкою заявою про те, що увесь Шевченківський комітет, та й інститут нагородження – це просто радянщина… Щоправда, тоді ще не було таких значних грошових нагород… (Розмір торічної Шевченківської премії становив 260 тисяч гривень – Авт.)

- Натякаєте, що тепер він про це шкодує? Але, можливо, Андрухович має таки рацію: один лауреат має шукати іншого лауреата – дійсно, якась махрова совдепія…

- Ну, що ж поробиш. Хто хоче отримати премію – працює у цьому напрямку… Я особисто ніколи цим не переймалася і не займалася власним висуванням.

- А чому, між іншим?

- Ви мене захопили зненацька. Чому? Сама не знаю чому. Бо ніколи не приміряла на себе цю високу відзнаку, напевно. Це якось більше для людей старшого віку, вочевидь. Для тих, хто потребує соціальної допомоги… Якось мою збірку оповідань «Книгарня «Шок» висунули на премію Євгена Плужника. Але потім мені сказали: «Як так можна? У письменника ім’ярек – хвора дружина…». Тож, звичайно, премію дали йому. Словом, і тут визначальним чинником був поважний вік автора та його хвора дружина, а не добрий рівень його текстів.

- Справді, це вже не премія, а персональна пенсія. Добре, але що дають такі премії в плані промоції автора?

- Нічого. Нічого, крім грошей. І це також не останній чинник, все ж таки гонорари у нас – замалі. Але від премій книжки краще не купують.

- Тобто, і коли ви були відзначені «Коронацією слова» за роман «Зрада», вам як літератору це не зовсім допомогло?

- Це не було відзнакою Просто мій тодішній видавець – Петро Мацкевич – захотів видати цю книжку в рамках «Коронації», щоб дослідити, чи краще вона продаватиметься, ніж попередній мій роман «Імітація», який вийшов «просто так». Виявилося, що продавався він і не краще, і не гірше.

- Тобто я так розумію, що українським письменникам – щоби краще продаватись – треба або провокувати скандал, або творити шоу. Як – відповідно – Забужко та Карпі?

- Абсолютно вірно.

- Причому байдуже, якого ґатунку цей скандал. Він може бути як замішаним на сексі, так і на патріотизмі, чи то пак на політиці… Минулоріч Василю Шкляру гучна відмова від Шевченківської премії, здається, допомогла…

- Наскільки я знаю, так. Шкляру – допомогла. По-перше, Василю шанувальники зібрали ту ж суму, від якої він відмовився – вийшла така собі «народна Шевченківська премія». Хтось з його недоброзичливців називав це «шоу», але я минулого року була в Криму, і бачила в книгарнях, як його «Чорний ворон» стояв поруч з «Самашедшим» Ліни Костенко.

- На вашій пам’яті такі скандали іще траплялися?

- Найгучнішою подією була презентація Забужко її «Польових досліджень»…

- … яка сталася 16 років назад. І з тих пір пані Оксану ніхто не «переплюнув»?

- Я наводжу приклад найвдалішого піару. Хоча, між іншим, за рік до видання «Досліджень» вийшла книжка Євгена Гуцала «Імпровізація плоті», і там був значно крутіший текст. Принаймні, з точки зору сексу. Але на книгу Гуцала ніхто не звернув уваги.

- Чому ж так сталося? Зіграв роль гендерний чинник? Тобто те, що так відверто про секс написала жінка?

- Ну, це вже мають досліджувати фахівці з літературного піар-менеджменту.

Не надоедаем! Только самое важное - подписывайся на наш Telegram-канал

Блоги / мнения

ads pixel