Філенко: Луценко значно посилить рух супротиву чинному режиму

Як заявили в прес-службі "Народної самооборони", Луценко мав бути прооперований в одній з приватних столичних клінік. Очевидно, що зразу після лікування та реабілітації колишній в’язень Менської колонії з головою порине у бурхливу політичну річку. Яку глибину візьме екс-міністр внутрішніх справ? Питання наразі залишається відкритим. Але варто зауважити, що плани у Юрія Віталійовича більш ніж амбітні: і новий громадський рух організувати, і масштабний план розвитку країни створити. Про плани головного міліціонера країни з приставкою "екс", про те як вплине вихід Луценка з в’язниці на погоду в опозиційному таборі, говоримо з екс-депутатом ВР, близьким другом та соратником колишнього очільника МВС Володимиром Філенком.

Володимире Пилиповичу, скільки людей, які представляють три опозиційні фракції ВР щиро зраділи виходу Юрія Луценка на свободу?

Знаєте, я маю свої думки з цього приводу, але з огляду на те, що нам все рівно мати з ними справу, бо загроза ворожа є серйозна, то я не буду називати якісь абсолютні цифри або прізвища. Ви чули останні заяви Луценка про те, що ми не будемо працювати в піку опозиції, ми будемо працювати спільно з ними.

Так, Юрій Луценко в своїх телевізійних інтерв’ю постійно робив акцент на тому, що він і його друзі-політики (в число яких входите і Ви) не будуть працювати на розкол опозиції. Ви зараз кажете про те, що вам спільно працювати, ухиляючись від прямої відповіді на моє перше запитання. Гаразд. Я Вас певною мірою розумію. Вам з ними працювати. А чи координували ви з опозиційним парламентсько-лідерським тріо свої плани?

Такі консультації проводилися постійно. Не дивлячись на певні складнощі в наших стосунках, контакт був. І це, повірте, продовжиться.

Продовжиться в якому форматі? В форматі спільного написання плану розвитку країни, про який говорить Луценко, чи, можливо, в форматі вуличної, скажімо так, активності опозиції?

Що стосується плану розвитку, я не можу зараз сказати, наскільки парламентські опозиціонери долучаться до цього процесу. Сподіваюся, що долучаться. Ні? В такому випадку ми будемо самоорганізовувати цей процес.

А з приводу інших дуже важливих справ… Звичайно, ми з ними співпрацюватимемо.

Уточніть, Ви говорите про громадський рух?

Так, і про нього в тому числі. Я боюся, що може виникнути ситуація, коли скажуть, що нам, мовляв, нічого писати, бо є партійні програми. Якщо виникне така ситуація, тоді ми змушені будемо робити це самі.

А як ви гадаєте, чому політологи в один голос твердять про те, що вихід Луценка на волю негативно вплине на ситуацію всередині опозиції?

Вибачте, але в Україні є різні політики, різні громадські діячі, різні журналісти і політологи. І говорити про те, що всі вони незалежні і не виконують якусь певну функцію чи завдання в своїх оцінках, на жаль, не доводиться. Тому давайте так: мухи – окремо, котлети – окремо.

Луценко без сумніву посилить рух супротиву чинному режиму. Сьогодні дуже важливими є ті ідеї, які він осмислив, перебуваючи в заточенні. Я кажу про те, що мало змінити режим, а треба запропонувати програму зміни держави. Саме це – найголовніший момент.

Так, зміни, які відбулися з Луценком очевидні.

Без сумніву! Всі чекали, що вийде якийсь розбишака, а він вийшов свідомим державним діячем, який готовий покласти свої переосмислення на вівтар Вітчизни.

Юрій Луценко також заявив, що час для нього надто дорогий, аби витрачати його на помсту…

Думаю, найбільш вишуканою помстою буде версія іншої держави, яку ми збудуємо. Чому? Та тому що в цій державі не буде місця тим, кому він має теоретично мститися. Не в фізичному сенсі, а в сенсі того, що вони не зможуть далі красти, збагачуватися, тощо.

Володимир Ар’єв, який, до речі, у Раду минулого скликання потрапив за списками "Народної самооборони" Луценка (в форматі блоку НУ-НС) жорстко розкритикував співпрацю екс-міністра внутрішніх справ з паном Безсмертним. Мовляв, Роман Петрович під час парламентських перегонів-2012 працював у Києві проти опозиції. Що скажете з цього приводу?

Я думаю, що Роман Безсмертний недооцінений надзвичайно серйозно. Він – унікальна людина за своїми принципами та переконаннями. А те, що він робив певні помилки – це його тільки укріплювало. Знаєте, насправді він на голову вищий за багатьох діючих депутатів. І сьогодні він не ставить за мету стати парламентарем чи зайняти якусь посаду у владі. Для нього інтерес полягає в тому, щоб бути в процесі реалізації тієї мрії, про яку говорить і Луценко, і ми.

З приводу Ар’єва. Я з величезною повагою до нього ставлюся, але вважаю, що його оцінки дещо емоційні. Він образився через те, що Роман Безсмертний очолював штаб Олександра Третьякова, з яким вони боролися на спільному окрузі в Києві. Тобто це персональна образа, вище якої, думаю, він рано чи пізно підніметься.

При цьому я хочу зауважити, що якби не участь Безсмертного саме в цьому окрузі, то ще невідомо, чи Ар’єв впорався би з Пабатом. Тому Володимир має об’єктивніше подивитися на цю ситуацію. Фактично, Безсмертний і Третьяков у певній мірі розчистили йому дорогу до перемоги. Можливо, він з цим не погодиться, але я б хотів закликати його задуматися над цим.

Ви згадали про емоційну складову. Я розпочала нашу бесіду із запитання, від відповіді на яке ви ухилилися. Переформулюю: чи вдасться вам стримати емоції, особисті образи, працюючи спільно з парламентськими опозиціонерами? Адже історія про те, "завдяки" кому Ви, Стецьків, Шкіль, Гримчак опинилися поза прохідною частиною списку "Батьківщини" невідома хіба що немовлятам. Складно, погодьтеся, забути це так швидко…

Знаєте, я щойно брав участь у засіданні "круглого столу", де обговорювалося питання київських виборів. Цей захід відвідали в тому числі і представники діючого парламенту. Хочу сказати, що вони почули багато неприємних слів, але всі пораділи, що вони прийшли, і розмова носила конструктивний характер. Ми порозумілися на тому, щоб відкласти взаємні образи і дійшли згоди, що пошук наших успіхів може бути тільки на стикові парламентської і позапарламентської опозиції.

Я думаю, що попри всі складнощі, про які ви в мене запитуєте, нам вдасться досягти порозуміння. Так, можливо, в мене десь глибоко могли сидіти якісь образи, але коли ти розумієш, що потрібно рухатися тільки вперед, ти усвідомлюєш, що успіхи можуть бути лише на стиках наших спільних дій.

Єдиний нюанс. Потрібно, щоб обидві сторони чули одна одну. А оскільки з’являється така тенденція, що нас теж починають чути, то мене це не може не тішити.

В одному із своїх недавніх інтерв’ю Ви заявили, що соціальні мережі – це одна з ключових перепон на шляху до змін. Що саме ви мали на увазі?

Є легенда про те, що революцію в Тунісі зробили соцмережі. Але річ у тім, що кількість користувачів соцмережами у цій країні була на порядок нижчою, ніж нині є в Україні.

Соцмережі несуть велику і вагому функцію – обмін інформацією, освіта, спілкування людей і так далі. Але вони не можуть бути мобілізаційним фактором при вирішенні якихось питань. Чому? Тому що є інша сторона медалі. Соцмережі дають можливість багатьом людям жити віртуальним життям – поза часом і поза простором. І на сьогодні ті, хто міг би реально вийти на вулицю і заявити свою позицію, протестують у Фейсбуці. А що це? Якщо хочете – це боягузтво. Це і є інша сторона медалі.

Якби зараз відбувався б Майдан, ми би мали 10 млн "лайків" і три тисячі людей на вулиці. При цьому, ще раз зауважую, я не заперечую важливу місію соціальних мереж.

А чому ви до цього часу не відкрили свій акаунт на Facebook? Луценко, до речі, перше що зробив – відкрив сторінку у FB.

Йому це притаманно. Він – журналіст і краще розуміється на таких речах. Я теж колись обов’язково заведу сторінку на Facebook. Але це буде з часом.

А взагалі, під час подібних дискусій я завжди приводжу такий приклад. В 90-му році я став секретарем Комітету з прав людини. В той період ми розглядали багато дуже важливих законопроектів, які працюють і до сьогодні в нашій державі. Саме тоді закладалися підвалини незалежної України. Зокрема через мої руки як секретаря Комітету пройшов закон "Про громадянство", який практично без змін діє і по сьогодні.

Була ще одна важлива тема – відміна смертної кари. І коли Європа від нас вимагала відмінити смертну кару, я змушений був багато почитати, вивчити і осмислити. Я задумався над тим, а в чому ж була суть покарання? Мені так здалося, що суть полягала в наступному. Людина позбавлялася радості спілкування з собі рівними. Можливо, я старомодний, але я не бачу у Facebook очей. Тобто для мене спілкування з людиною має бути очі в очі. Я, до речі, вчора дивився програму про Маргарет Тетчер, де серед іншого процитували таку її фразу: "Головне враження про людину в мене складається за 10 секунд".

Перше враження насправді може бути оманливим…

Звісно, може, але найчастіше воно таки правильне.

Продовжуючи тему правильного і хибного. Після перегляду інтерв’ю Юрія Луценка "5-му каналу" та TBI я зробила висновок, що єдиним кандидатом від опозиції на президентських виборах-2015 він бачить Юлію Тимошенко. Це так?

Я знаю, що він її дуже високо цінує, але я думаю він об’єктивно оцінює її шанси змагатися в рамках цієї виборчої кампанії.

І насамкінець. Чи готове сьогодні суспільство підтримати той шлях, який пропонує ваша команда на чолі з Луценком?

Сьогодні – ні, не готове.

А завтра?

А завтра - побачимо. Навіть заява Луценка про те, що він формуватиме рух за третю республіку була відразу сприйнята як громадський рух чи політична партія. Багато хто не зрозумів глибинну суть. До речі, в мене телефон цими днями червоний – люди телефонують і запитують, як можна записатися в цей рух? Але ж йдеться про рух, а не як про організацію! Мова про рух як процес. І коли я починаю людям це пояснювати, вони втрачають інтерес. Частина з них – це так звані "городские сумасшедшие", частина – провокатори, а частина – просто недалекі люди. Але мені надзвичайно приємно, що серед тих, хто телефонує, є люди, які ставлять питання наступним чином: "Чим я можу вам допомогти?".

Це насправді гарна тенденція.

Так, безперечно. І це, знаєте, вселяє оптимізм.