Протягом останніх трьох років я працював головою фінансово-банківського комітету парламенту. За цей час вдалось реалізувати багато задумів. Однак в рази більше – загальмувалось на стадії внесення у порядок денний сесії через небажання можновладців проводити реальні реформи, через політичний тиск, прагнення концентрувати владу та контролювати корупційні грошові потоки. Справжні реформи для розвитку економіки, на жаль, нікому не потрібні. Сьогодні хотів би підвести риску під цим етапом парламентської роботи і відкрити нову сторінку.

Один у полі воїн?

Немає секрету: очолити один із ключових комітетів парламенту мене делегувала Радикальна партія Олега Ляшка. Цей момент збігся з чи не найбільшою у світі фінансово-банківською кризою, від якої Україна досі не оговталась. Розвал банківської системи та втрата довіри стратегічно не менш трагічні для нашої країни, ніж втрата територій та частини промислового потенціалу. Стрімка девальвація гривні, виведення з банків сотень мільярдів, закриття половини банків і втрата коштів громадянами та підприємствами – лише видима частина проблем.

Працюючи з 16 років у бізнесі, я завжди мав чіткий план розвитку – як тактичний, так і стратегічний. Коли почав заглиблюватися в особливості політики у банківському секторі та й в інших галузях, виявилось, що довгострокового плану дій просто немає: човен пливе навіть без компаса, а за бортом вирує десятибальний шторм.

У 2014 році нам потрібно було не просто оцінювати дії Нацбанку та інших органів, а дії в кризовий період, коли неправильні кроки призводять до катастрофічних наслідків. Ми почали з того, що на початку 2015 року організували парламентські слухання, на які зібрали найкращих вітчизняних і закордонних фахівців.

Вже тоді я наголошував, що досвід подібних криз в різних країнах світу свідчить: у влади є три основні завдання. По-перше, швидко вивести з ринку невиліковно хворі банки та допомогти вижити усім іншим. По-друге, кардинально зміцнити систему, аби зменшити ризики на майбутнє. І по-третє, негайно почати допомагати банкам зменшити рівень проблемних кредитів.

Згодом стало очевидним, що Комплексна програма реформування фінансового сектору, яка розроблялася під управлінням НБУ, не відповідала вимогам часу. Вона писалася у "мирні часи" і абсолютно не відображала глибини кризи. Аби допомогти владі вивести банківську систему з жахливої ситуації ми в нашому комітеті об’єднали зусилля представників різних фракцій та груп. І якнайшвидше відпрацьовували усі ініціативи НБУ та Уряду. В найкоротші терміни було ухвалено десяток законів. Передовсім про кардинальне посилення відповідальності власників банків за свідоме доведення їх до банкрутства та розширення повноважень самого Нацбанку. Незважаючи на те, що проекти надсилали нам в останню хвилину, ми неодноразово працювали вночі, аби ні на хвилину не затримувати процес порятунку фінансової системи країни.

Вже тоді одночасно стало очевидним завдання створення нової дорожньої карти. Так народилась ідея зібрати фахівців та виробити власне бачення Стратегії розвитку банківського сектора. Такий документ ми напрацювали першими серед усіх парламентських комітетів, залучивши провідних економістів, банкірів та науковців. По-перше, ми із цифрами та графіками докладно розписали системні провали роботи НБУ та Уряду, що призвели до суттєвого поглиблення фінансової кризи 2014-2015 років. По-друге, - надали чітке бачення вектору розвитку. Зокрема, для зміцнення фінансової системи та активізації кредитування бізнесу, підтримки пріоритетних галузей економіки, перетворення державних банків на інститути розвитку за прикладом азійських "тигрів". Натомість у Мінфіну так і "не дійшли руки" до стратегії держбанків. Хоча ситуація із ними загрозлива. Внаслідок банкопаду та націоналізації "Приватбанку" понад 60% банківської системи опинилося в руках держави. Тобто в управлінні Мінфіну. В результаті кризи Україна стала світовим анти лідером за рівнем непрацюючих кредитів – 57%. У нас кожна друга гривня не повертається. У державних банках – ситуація найгірша. Там поганих кредитів вже 77%.

Діалог із порожнечею

Поступово усі члени комітету від різних фракцій дійшли до одного висновку. Ніхто не збирався з комітетом дискутувати чи обговорювати нашу конструктивну критику. Їм були потрібні слухняні виконавці. Керівник НБУ місяцями не приходила на комітетські засідання та ігнорувала наші запрошення. А "чистка" банківської системи все більше нагадувала прихований перерозподіл власності.

Ми жорстко виступили проти тотального "банкопаду" у ручному режимі, коли деякі, відносно здорові установи, за ніч виводили з ринку, а іншим давали місяці на "висмоктування" з ринку депозитів та виведення коштів. При цьому жодної відповідальності ніхто із власників та чиновників не поніс.

Наша критика, звісно, не подобалася Національному банку, адже там звикли, що комітет лише покірно "подає набої". До слова, навіть така "співпраця" не завжди була результативною для звичайних громадян. Приміром, комітет "бігом" ухвалив рішення щодо президентського законопроекту про 100% гарантії для вкладів у державних банках. Але документ, ухвалений в парламенті, глава держави не повертає з підписом майже рік.

На наше переконання, незалежність НБУ стали плутати із безконтрольністю. Замість того, аби конструктивно співпрацювати, як це роблять центробанки і парламенти в усьому світі, Нацбанк за часів управління Гонтарєвої вирішив ігнорувати комітет. Спроби Нацбанку уникнути підзвітності Верховній Раді не мали нічого спільного зі світовими практиками – керівники усіх центробанків цивілізованих країн періодично звітують у профільних комітетах парламентів. У деяких країнах – щоквартально. Контролююча функція парламенту – друга ключова, окрім законодавчої. Тож критика НБУ – наше пряме завдання. Натомість центральному банку закон забороняє роздавати політичні оцінки.

Утім це не завадило комітету протягом трьох років вибудувати ефективний діалог із банківською спільнотою, небанківськими регуляторами, організаціями споживачів фінансових послуг і навіть рядовими працівниками НБУ. Своїм важливим досягненням можемо вважати відновлення роботи Ради Національного банку – ключового контрольного та експертного органу, який має можливість оцінювати дії регулятора, затверджувати Основи кредитно-грошової політики, відповідає за кошторис центробанку. Вперше проведений комітетом відкритий конкурс на посаду членів Ради від парламенту дозволив відібрати достойних фахівців.

Втім, уже на етапі затвердження цих кандидатур у сесійній залі стало зрозуміло, що владі потрібні лише слухняні виконавці. Це проявилось у спроби підміни кандидатур прямо під час голосування в Раді. В останню хвилину я не дозволив їм провести відверту фальсифікацію. Але згодом вони таки змінили одну з достойних кандидатур.

Із саботажем реформ у парламенті комітет стикався постійно. Ми мали не один і не два зірваних фінансово-банківських дня, коли голосуватися мали суто законопроекти, потрібні для впровадження реальних реформ у банківському секторі. Чи то через нерозуміння теми, чи то через наявність лобі депутати раз за разом зривали голосування і робота десятків фахівців відправлялась у далеку шухляду.

Так було із законом "Про Національний банк", де ми пропонували збільшити прозорість діяльності регулятора, про захист прав кредиторів та споживачів фінансових послуг, "Про ломбарди", "Про страхування" та багато інших документів, розроблених і підтриманих нашим комітетом.

У "підвішеному" стані лишилось питання валютних позичальників. Ухвалений нами вперше у цьому складі Ради у трьох (!) читаннях закон було заветовано Президентом. І навіть погоджений із МВФ, НБУ та банками новий законопроект місяцями не ставлять до порядку денного. Замість того, щоб конструктивно підійти до вирішення проблем людей, деякі колеги в парламенті просто хотіли набрати електоральних балів.

Також ми вважали абсолютно неприйнятним небажання Нацбанку брати участь у підтримці економічного зростання. А розрахунки експертів доводять, що надмірна увага депозитним сертифікатам висмоктує ресурси з ринку, в той час як їх слід спрямовувати на кредитування економіки, підтримку високотехнологічних галузей, створення нових робочих місць.

НБУ активно намагався пришвидшити збільшення рівня мінімального капіталу для банків. Нові вимоги було виконати неможливо, і якщо би ми разом із банківською спільнотою не зупинили ці спроби, ще кілька десятків невеликих банків із українським капіталом могли загинути. Замість того, щоб перейняти світовий досвід і дати можливість розвиватися невеликим, проте ефективним структурам, які, до того ж, переважно належать українському капіталу, в Нацбанку вирішили вдатися до примусового укрупнення. Це було вигідно крупним міжнародним мережам, вочевидь менш гнучким для потреб локального бізнесу, що мав би стати основою для формування в Україні середнього класу.

Яскравий приклад ставлення влади до фінансових реформ – нещодавній розгляд законопроекту про єдиний кредитний реєстр, ухвалення якого є частиною умов для отримання кредитних грошей від МВФ та макрофінансової допомоги від ЄС. Створення реєстру дозволить ідентифікувати шахраїв ще на етапі звернення за новим кредитом, суттєво знижуючи ризики накопичення проблемних позик. А відтак – буде сприяти оздоровленню банківського сектора та захисту грошей громадян. Такі реєстри є у майже сотні країн світу. Зобов’язання його створити наша влада взяла ще у 2015 році у меморандумі з Євросоюзом.

Коли ми побачили, що влада не збирається нічого створювати, ще влітку 2016-го разом із експертами розробили власний законопроект. Ми розуміли: якщо його внесуть від Уряду – більше шансів на ухвалення. І тихо послали проект через знайомих до НБУ. Нам були потрібні не ордени, а результат. А влада прокинулася лише цієї осені – незадовго до саміту Східного партнерства. Навіть на розгляд цього документу у Верховній Раді не прийшли ані представники Нацбанку, ані Кабміну. Лише після моїх закликів з трибуни з’явилася заступниця Міністра фінансів.

Це черговий яскравий доказ того, що співробітництво із західними партнерами українську владу не так вже й цікавить, як вони заявляють. А реальні реформи точно майже нікому не потрібні. Інакше як пояснити, що вони згаяли два роки? Набагато цікавіше ділити посади та "доїти" бізнес, який ще якось існує в Україні.

І це вже добре розуміють наші іноземні колеги. Під час численних зустрічей із конгресменами, сенаторами та журналістами у Вашингтоні обговорюємо гальмування українських реформ. Відверто кажучи, сигнали про втому від брехні української влади, які доносяться також із Брюсселю, звучать щоразу гучніше. Вести переговори про необхідність стимулювання змін та ухвалення нових законопроектів з боку МВФ чи Світового банку – це, за великим рахунком, сором для цивілізованої країни. Адже якщо реформи не потрібні українській владі, і немає розуміння їх важливості для майбутніх поколінь, нав’язувати силою їх ніхто не буде.

Підбиваючи підсумки трирічної роботи в комітеті, можу із впевненістю сказати, що, незважаючи на усі наші титанічні зусилля, результат буде за однієї умови – політичної волі керівників НБУ, Уряду та Президента. На відміну від високопрофесійного складу комітету, де члени різних фракцій неодноразово гуртувалися довкола реформ, відкидаючи власні політичні амбіції, парламент так і не продемонстрував державницької позиції відносно одного із ключових секторів економіки. Влада не розуміє, що без одужання та зміцнення фінансової системи, без відновлення кредитування, без довгострокового інвестиційного кредитування, ніякого нормального економічного зростання не буде. А відтак – не буде зростання доходів громадян. А ризики наступних глибоких криз зростають.

Голосування за зняття мене з посади керівника комітету в момент, коли мені робили операцію у лікарні, вважаю політичною розправою. Спеціально щоб не надати мені слова. Більшість колег в Раді навіть не зрозуміли, що відбулося. А ті, хто зрозумів, нехай шукають сили дивитися мені в очі.

Дійсно, після виходу Радикальної партії з коаліції у 2015 році усі керівники комітетів від фракції написали заяви про відставку. І я не збирався відкликати свою та триматися за крісло. Але надати слово мали за законом.

Планую і надалі працювати у комітеті над втіленням реформ фінансового сектора. Але одним із важливих завдань вважаю необхідність об’єднувати депутатів та експертів навколо важливості прискорення реформ.

У корупційному вирі

Поруч із небажанням влади проводити реформи, під час зустрічей у США ми багато говоримо і про боротьбу з корупцією, як невід’ємний індикатор успішності держави. Корумпованість "нової" влади, особливо її правоохоронної вертикалі, відлякує інвесторів та й просто друзів України на зовнішніх аренах – торговельній, культурній, дипломатичній – ще більше, ніж це було за часів Януковича.

Сьогодні ми бачимо повний розгул свавілля правоохоронних органів, які діють за командами "фас" з високих кабінетів та за гроші олігархату. І найстрашніше – це кругова порука і відсутність будь-якої реакції з боку очільників цих структур на реальні нові "уотергейти" - викриття злочинних схем колишніми співробітниками самих цих відомств.

Я і моя родина стали об’єктом тотального переслідування ще у 2013 році. Багато хто з депутатів та вищих чиновників у силових органах схильні називати шалений тиск Генпрокуратури, СБУ та інших силових органів, який чиниться на мене і мою сім’ю з відкриттям десятків кримінальних проваджень та фальсифікацією звинувачень, "сімейним конфліктом". Мовляв, "щось не поділили тесть і зять і тепер чубляться".

Утім для побутової сварки трохи занадто: замахи на вбивство (мене та менеджерів компаній родини), жорстокі побиття (одній людині показово відрізали вухо), безперервні арешти, обшуки, залякування, масштабне кількарічне незаконне спостереження, прослуховування, злам пошти та телефонів. Також безпричинне тримання у грузинському СІЗО ні в чому не винної матері-одиначки (яка виховує дитину-інваліда), на особисту вимогу одного із заступників генерального прокурора, сфабриковані кримінальні справи, розповсюдження у ЗМІ відвертих фейків – це лише частина довгого списку злочинів, який протягом чотирьох років лише зростає. Коли олігархи-мафіозі купують цілі підрозділи Генпрокуратури та СБУ, ЗМІ та цілі фракції у Верховній Раді, чи не забагато для "сімейного конфлікту"?

Про профанацію реформ у правоохоронних структурах свідчить і факт залучення до фабрикування кримінальних справ колишніх приспішників минулої злочинної влади та найбільш одіозних "авторитетів" правоохоронної системи. Нещодавно колишній співробітник ГПУ Дмитро Сус в інтерв’ю Washington Times та"Українській правді" розповів, що координацією роботи департаменту ГПУ із фальсифікації замовних справ займається колишній заступник міністра внутрішніх справ Володимир Євдокімов, відомий зв’язками з криміналом ще з середини 90-х. А фабрикуванням справи нібито про фінансування тероризму – яка якби і стала формальним приводом для мого відсторонення від посади голови комітету – координує голова Управління СБУ в Сумській області Владислав Косиниський. Раніше – права рука розшукуваного за підозрою у державній зраді організатора розстрілів на Євромайдані Сергія Ганжі. Саме Косинський 2014-го року особисто намагався підкинути мені наркотики. І його при свідках схопили за руку.

Очевидний повний реванш старих методів, коли контроль за усіма галузями знову здійснюють "смотрящіє". І жодних шансів на зростання добробуту в українців немає.

Замість захисту державної безпеки та розкриття реальних злочинів ми бачимо лише тиск на політичних опонентів або витискання хабарів із бізнесу через завідомо фальшиві кримінальні справи.

За грубі гроші втягують в інформаційний бруд ЗМІ, народних депутатів, експертів, ветеранів АТО, які вимушені ганьбитися поруч із відвертими аферистами на проплачених мітингах за швидку копійку. Натомість у суспільства виникає апатія і відчуття повної безнадії.

Втім переконаний, що рано чи пізно ми або викинемо цих покидьків з країни, або вони надовго сядуть за грати. Так чи інакше, а покарання їх настигне. Ми очистимо нашу країну від бруду. І лише тоді зможемо розраховувати на рух уперед.

Радикальна партія напрацювала значний пакет реформ з більшості напрямків, включаючи фінансовий сектор і промисловість. Ми зобов’язані іти до власної мети – через прискорення економічного розвитку до зростання добробуту усіх громадян України

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги