Блог | Ударний Bayraktar: ціль знищено
Отже, воно дійсно працює. Оперативно-тактичний безпілотний комплекс Bayraktar TB2 турецької розробки з розпізнавальними жовто-блакитними "кокардами" вітчизняних ВПС виконав завдання зі знищення цілі під керівництвом українського розрахунку. Це вперше сталося на полігоні під Житомиром 20 березня, бо раніше українські військові лише спостерігали за ударними можливості цього безпілотника у Туреччини. Тепер ця зброя – і в арсеналі Збройних сил країни.
Звісно, найбільш нетерплячі вже скоро почнуть запитувати у Міноборони про те, коли ми побачимо Bayraktar на передовій. Точніше, над передовою. Але, на мою думку, це передчасно. Насправді зараз важливіше інше. Треба швидко і максимально глибоко опанувати нові технологічні можливості, які перед нами відкрилися. Це з одного боку. А з іншого – не перетворити куплений Bayraktar TB2 на прикрасу під гучні події. Тому далі – про додаткові штрихи до цієї історії.
Читайте: Почему ракета ''Нептун'' бесит Россию
Чому Bayraktar?
Про потребу у такому озброєні як розвідувальні безпілотники оперативно-тактичного рівня українські військові заявили одразу після початку війни з Росією. Тоді ж визначили і вимоги до комплексу і з ударними можливостями. Спецекспортери взялися за пошуки варіантів задоволення цих потреб і на це насправді пішло декілька років. Хоча підсумкові деталі цієї справи виглядали цілком яскраво. У січні 2019 р. між державною компанією "Укрспецекспорт", що входить до складу "Укроборонпрому" та турецькою компанією Baykar Makina було підписано контакт, а вже у березні в Україну було поставлено безпілотний комплекс разом з певною кількістю ракет. Пришвидшення і укладання контракту, і поставок значною мірою відбулося саме за рахунок двосторонніх домовленостей президентів України та Туреччини, про ще я не раз вже згадував. І це дійсно є правдою.
Читайте: США помогут Украине с технологиями для производства боеприпасов
Думаю, для наших спецекспортерів ця поставка буде рекордом у вітчизняній практиці закупівлі закордонного озброєння, а для Міноборони – у часі підготовки розрахунків Збройних Сил до його застосування. За своїм технологічним рівнем ударні безпілотники такого рівня – це майже як небесні "Джевеліни". Або ще крутіше.
З самого початку вибір потенційних постачальників був трохи більшим, але не дуже. З огляду на можливості ударно-розвідувальних комплексів оперативно-тактичного рівня на папері Україні були доступні виробники з чотирьох країн. Це був американський дуже дорогий MQ-9 Reaper, трохи дешевший ізраїльський Heron від IAI, китайський СH-4B від Poly Technologies Іnc, та два турецьких кандидати: Bayraktar ТВ2 від Baykar Makina та Karayel від Vestel Defence Industry.
До Китаю було далеко, включно з іншими обмеженнями. У свою чергу, ні США, ні Ізраїль, як з’ясувалось, продавати/передавати ударні безпілотні Україні де-факто не хотіли. З Ізраїлем зазнали краху переговори щодо закупівлі спочатку тактичних ударних БпЛА компанії Aeronautics - тих, що постачаються до Азербайджану, де ізраїльська компанія розгорнула лінію зборки, а потом і просто розвідувальних. Псувати взаємин з Росією через Україну Aeronautics не захотів, так само як і IAI зі своїм дійсно гарним БпАК Heron.
Читайте: Турецький ударний безпілотник Bayraktar для України: як посилить міць ЗСУ
Правда і в тому, що, власне, і виробники Туреччини, де було аж дві компанії з ударно-розвідувальними комплексами, які задовольняли вимоги української сторони і по грошах, і по можливостях, теж не поспішали оформлювати свої взаємними з Україною. Бракувало одного - політичної волі. Ситуація змінилася хіба що після того, як у лютому 2017 р. троє турецьких військових загинули, а одинадцять були поранені внаслідок російських авіа ударів на півночі Сирії. Це відкрило вікно можливостей, яким Україна і скористалась.
Хоча Karayel від Vestel Defence Industry коштував дешевше (проте і технічні можливості мав гірші), з ним, як мені розповідали, не було однозначної ясності щодо постачання в Україну озброєння. Літаки – так, зброя – під питанням. У свою чергу, компанія Baykar Makina погодилась поставити безпілотний комплекс з гарантіями щодо його бойового оснащення. Також заради істини додам, що Baykar Makina стоїть до президента Туреччини значно ближче, аніж Vestel Defence.
Читайте: Когда новые БТР доедут в украинскую армию
Україна придбала один комплекс розвідувально-ударного БпЛА Bayraktar TB2, що відноситься до класу оперативно-тактичних середньовисотних БпЛА з великою тривалістю польоту. Зазвичай один комплекс – це шість безпілотних літальних апаратів, три наземні станції управління, розміщенні у автомобілях, шість наземних терміналів, зіпи та інше устаткування (щодо отих терміналів, то коротко скажу так: вони забезпечують гнучкість застосування БпЛА і його взаємодію з віддаленими підрозділами).
Сам окремий безпілотник Bayraktar TB2 має максимальну злітна масу у 560 кг, корисне навантаження - у 55 кг, тривалість польоту - 24 години, дальність дії радіоканалу управління та телеметрії - у 150 км. Це, власне, бойовий радіус при застосуванні його в ударній опції. Проте максимальна дальність польоту Bayraktar TB2 у програмованому режимі становить 4000 км. Загалом такий "штатний" комплекс Bayraktar коштує, якщо зважити на інші контракти компанії Baykar Makina, майже $70 мільйонів.
Також Україна замовила певну кількість плануючих бомб з лазерним наведенням MAM-L, що мають дальність ураження цілі на відстанях від 500 м до 8 км. Висота застосування визначається метеорологічними та іншими умовами. Принцип наведення – по лазерному променю. Їх виробляє компанія "Рокетсан".
Слід відзначити, що ціна на ударні БпАК як в цілому, так і на складові комплексу не є сталим та незмінним показником. Ціна, власне, є предметом переговорів і суттєво залежить від вимог замовника. При цьому виготовлення окремих складових може бути виконано в кооперації з іншими виробниками, в тому числі – і в країні замовника.
Обсяги контракту між "Укрспецекспортом" та турецькою компанією Baykar Makina є такими, що передбачають офсетні зобов’язання. Тобто укладання з Україною - точніше, з українськими підприємствами контрактів на закупівлю їхньої продукцію та послуг на суми, які певним чином корелюються з нашими витратами на комплекс Bayraktar T2.
Чому немає свого і що нам потрібно
Звісно, хочеться не купувати, а мати своє. Проте створення власного ударного комплексу з такою дальністю та ефективністю застосування, яку мають серійні американські, турецькі, китайські чи ізраїльські зразки нам ще не під силу. Хочу вірити, що це поки що. Бракує усього: діючої платформи тактичного чи оперативно-тактичного БпАК під ударну версію; боєприпасів, які будуть застосовуватися з такого безпілотника; прицільних систем задля забезпечення розвідки цілей та забезпечення влучення у ціль з мінімальною похибкою; захищених каналів управління та передачі даних, які спроможні діяти в умовах РЕБ противника тощо.
Хоча пару років тому оптимістично демонструвалася "антонівська" безпілотна тактична "Горлиця" з пусковими контейнерами ПТРК "Корсар" під крилом, показувався "Вормейт" та квадрокоптери, з яких можна жбурнути зверху гранату, нині тверезе відчуття реальності, здається, взяло гору. Воно таке – власних систем управління для керованих боєприпасів для безпілотників в Україні немає. Так само як і самих керованих засобів враження.
За кожним з цих напрямів – потреба вирішення технологічних та промислових завдань, які, звісно, могли б вирішуватися швидше, ніж вони вирішувалися до сьогодні. Чому так – питання окреме. Проте іноді наше відставання є запрограмованим – у тому числі, і через обмеження доступу до сучасних рішень та компонентної бази.
Наприклад, для ударного БпЛА потрібні ті ж гіростабілізовані платформи, які інтегрують у єдиному блоці ТВ та ІЧ-камери, лазерний далекомір і лазерний підсвітлювач цілі, які необхідні як для ведення розвідки, так і для наведення боєприпасів по лазерному лучу (це найбільш поширена сьогодні версія для ударних безпілотників). Але Україна маєпроблеми з закупкою складових до ІЧ та ТВ камер, які підпадають під експортний контроль за кордоном. Відтак, це, м’яко кажучи, ускладнює створення зразків БпЛА, прийнятних для виконання ударних функцій, особливо в умовах близького контакту наших військ з ворогом.
Можу перерахувати і інші складнощі та проблеми, які, власне, у професійних колах вже відомі. У тому числі і на тлі проекту "Горлиця". Що ж пропонується і робиться? Декілька нових штрихів.
Перше. Вже ведуться переговори з турецькими компаніями в рамках проекту "оновлений" Bayraktar. Визначені критерії оцінки ефективності бойового застосування ударних БпАК як щодо ймовірності ураження одиночної типової цілі (зокрема, "танк"); так і враження групових та площинних цілей – на кшталт "танковий взвод на марші" або "склад паливо-мастильних матеріалів". Військові хочуть, або ударний БпАК забезпечив знищення типової наземної цілі (наприклад, той же російський танк Т-72Б3 на відкритій місцевості, при його чіткій ідентифікації), при одному ударі з ймовірністю не менше 0,8. Іншими словами, з першого заходу і з першої спроби атака нашого "безпілотника" має завершуватись гарантованим знищення ворожого танку. Інакше гра не варта свічок. Куплений Bayraktar цим вимогам в цілому задовольняє. Проте наступні зразки мають бути не менш ефективними. Ба більше – вже є навіть обрис нового ударного безпілотника, в основі якого власне Bayraktar, але з певними відмінностями. До цього проекту залучені, зокрема, київські та харківські підприємства. Головне тут – не зупинитись на півдорозі.
Друге. Ізюмський приладобудівний завод вже показав свій "шарик", нову гіростабілізовану платформу для застосування на гелікоптерах для управління керованим озброєнням. Для безпілотника вона ще занадто важка. Проте один з нових партнерів у Ізюма - турецька компанія Aselsan, яка відповідає за корисне навантаження для "Барьяктару". З усіма каналами – інфрачервоними, лазерними і таке інше. Тож є куди рухатись далі.
Третє. Міноборони активізувало роботи щодо створення вітчизняних керованих засобів враження, які можуть застосовуватися з безпілотних комплексів. Вже є вимоги, які доведені до окремих розробників. Також розглядається партнерство з турецькою компанію "Рокетсан", яка є виробником озброєнь, що застосовуються з "Барьяктару".
Все це стане реальністю, якщо українська сторона чітко сформулює/ сформулювала офсетні вимоги і на це буде згода Туреччини. Це потребуватиме якісної роботи Мінекономрозвитку у взаємодії з Міноборони, "Укробонпромом" та окремими нашими приватними компаніями. Адже, окрім вимог офсету, є чіткий інтерес турецької промисловості до використання наших авіадвигунів на більш потужних безпілотниках Туреччини, а також до інших наших перспективних рішень. Зокрема, до головок самонаведення до крилатих ракет. Але це гра вже в довгу і вона можлива лише при повній довірі, чи точніше – повній взаємовигідній довірі. Навіть більшій, ніж тепер у Туреччини з Америкою та її "Гарпунами".
Інші опції
Комплекс Bayraktar TB2 – на відміну від ізраїльських та китайських БпАК – має ще одну потенційно важливу опцію. Він відповідає: вимогам стандартів НАТО щодо завадозахищеності каналів зв'язку та передачі даних - 4660, 7085; сумісності БпЛА та наземної станції керування – це STANAG 4586; вимогам до цільового навантаження – це STANAG 7023, 4545, 4607, 4609. Навожу ці переліки з огляду на те, що насьогодні ми маємо обмеження у доступі до частини з цих стандартів. Є доступ до частини відкритих стандартів, наприклад, STANAG 7085. Зараз вирішується питання щодо отримання стандартів, які мають гриф обмеження доступу. Наприклад, це стосується вимог стандартів НАТО до радіоліній БпАК, які розробляються для Збройних Сил. Проте абсолютно закритим для не-членів НАТО – тобто України – є питання щодо числових характеристик каналів. Проте нині з Bayraktar при певній гнучкості розуму ми вже можемо пристосовуватися до того, що нам буде потрібно у майбутньому.
Також буде цікавий досвід та практика захисту Bayraktar Tb2 від систем РЄБ ворога – уже як прикладні рішення. В ході демонстраційних польотів БпАК Bayraktar TB2 за участю наших військових у Туреччині перевірялась ефективність системи Antijamming, що стоїть на літакові, в умовах застосування засобів РЕБ. Випробування проводились на аеродромах Кешан та Батман Турецької Республіки в ході виконання наземної частини випробувань та виконання реальних бойових польотів в умовах застосування засобів РЕБ. Зокрема, в ході виконання польотного завдання “на дальність дії каналів зв’язку БпАК” система Antijamming БпЛА знаходилась під впливом засобів РЕБ противника на кордоні з Сірійською Арабською Республікою. У Сирії – нагадаю - були лише новітні російські системи РЄБ. В умовах повного придушенні роботи навігаційної системи GNSS, що відслідковувалось на екрані оператора, БпЛА продовжив політ у нічних умовах і виконував завдання зі спостереження наземних цілей виключно за рахунок роботи інерційної системи комплексу. Тепер є усі можливості покращувати надійність та стійкість системи БпАК Bayraktar TB2 вже на новому театрі протистояння з армією Російської Федерації.
Так, і це очевидно, що новий БпЛА з урахуванням його льотно-технічних характеристик може бути вражений засобами ППО Російської Федерації. За своїми ТТХ ЗРК типу "Панцирь", "Тор", "Бук", С-300 (400) здатні виявити зазначений БпЛА та знищити його. В залежності від дальності та висот застосування вірогідність його виявлення та знищення складатиме 0,3 – 0,6. Цей показник, власне, є таким, як і для пілотованих бойових літаків. Просто ціна питання абсолютна різна – у одному варіанті це "залізо", хоч і технологічне. У іншому – життя.
Відповідь на потенційні загрози також цілком очевидна. Розвідувально-ударних комплексів у нас має бути достатньо для того, аби гарантовано виконувати бойові завдання з урахуванням усіх ризиків: і розвитку ворожих систем РЄБ, і загрози з боку ППО. Це ж постійні фактори бою. Їх треба знати і враховувати. І промисловцям, яка мають навчитись виробляти своє і у потрібній кількості. І військовим, які мають застосовувати нову зброю з розумом.
Військовий вимір
Зараз усі – і сам Президент, і в Міноборони, і в РНБО, і в "Укроборонпромі" чи не одноголосно стверджують, що Bayraktar - сучасний комплекс, який відповідає усім нашим вимогам. І його придбання дозволить фахівцями окремого полку безпілотних літальних апаратів Повітряних сил набути досвід використання та застосування таких систем, яких раніше у нас не було. Що це підвищить можливості наших Повітряних сил щодо вирішення як ударних, так і розвідувальних завдань. Це правда. Безпілотний комплекс дійсно має необхідні тактико-технічні можливості, які дозволяють військовим виконувати нові завдання.
Проте тепер важливо, аби після яскравої презентації "Барьяктари" як дорогі іграшки не загнали надовго в захищені ангари, аби діставали їх звідти як прикраси на гучні свята. Можливості нової зброї треба покласти на офіційні процедури. Тактика застосування ударних БпЛА має бути відображена у бойових статутах та настановах, які визначать методи та способи застосування нових технологічних платформ у різних видах бойових дій та операцій. Сподіваюся, що саме цим зараз і будуть займатися наші військові. У трикутнику "техніка-тактика-навички" кожен кут є рівно важливою точкою опори, за відсутності однієї пропадає сенс усієї конструкції. Незалежно від того, яким би сучасним, ефективним та технологічним не був ударний "безпілотник".
