Убивство Щербаня. Роль каліфорнійських коробок

Микола Обиход, у 1998-2002 роках - заступник Генерального прокурора-начальник управління з розслідування особливо важливих справ Генпрокуратури, надіслав до "Обозревателя" свою статтю щодо розслідування гучного вбивства народного депутата Євгена Щербаня разом із супровідним листом. В ньому пояснив причини, чому змушений публікувати продовження першої частини «Убивство Євгена Щербаня. Чи є «дивними» обставини цієї справи?» в іншому ЗМІ. Пропонуємо вашій увазі статтю та лист пана Обихода без змін.

"Направляю для возможного опубликования в Вашем издании вторую часть моей статьи касательно уголовного дела об убийстве народного депутата Украины Евгения Щербаня.

Эта статья написана мною в декабре прошлого года как отзыв на публикацию С.Лещенко « Убивство Євгена Щербаня…»в «Украинской правде» 9 и 12 декабря 2011 года. Она содержит альтернативный взгляд на предмет публикации Сергея Лещенко.

Первая часть моей статьи под названием « Убивство Євгена Щербаня. Чи є « дивними » обставини цієї справи ?» была опубликована в «УП» 26 декабря прошлого года с примечанием «Далі буде…».

27 декабря мною направлена редакции «Украинской правды» вторая часть этой статьи под названием « Убивство Євгена Щербаня. Місце і роль каліфорнійських коробок в українському правосудді » с некоторыми критическими замечаниями в отношении изложенных в публикации С.Лещенко выводов.

К сожалению, несмотря на неоднократные мои обращения, до настоящего времени «Украинская правда», а прошло уже более одного месяца, так и не опубликовала продолжение статьи и не сообщает о причинах этого.

Первая часть вызвала огромный интерес у читателей, подтверждением чему служат неоднократные их обращения ко мне с вопросами, когда будет опубликована вторая часть моей статьи, продолжение которой было ранее анонсировано «Украинской правдой».

Учитывая актуальность поднятых вопросов, ожидания читателей и самоустранение «УП» от продолжения этой темы, как автор считаю необходимым предложить эту статью Вашему интернет-изданию".

У Генеральній прокуратурі України документи кримінальної справи Лазаренка-Тимошенко, на відміну від баченого Сергієм Лещенком американського досьє, знаходяться не в 5-и коробках з-під ксероксу. Вони зберігаються в Головному управлінні з розслідування особливо важливих справ у ретельно підшитих і пронумерованих 8-и тисячах томів. Серед них – і матеріали щодо оплати вбивства Євгена Щербаня.

Пальма першості у вилученні документів стосовно джерел та руху цих коштів у банках Кіпру, Антигуа, Польщі і інших країн належить першопрохідцям - українським слідчим. Є визнаним фактом, що в ті часи – по прокурорській хронології «до Піскуна» - американці у своїх розслідуваннях відставали від українських колег на два роки.

А тому ГПУ володіє більш об’ємним і аналітично опрацьованим ще у той час масивом документів щодо ланцюгу грошових трансферів, пов’язаних з замовленнями на вбивства Щербаня та інших осіб. Мається на увазі - порівняно із вмістом п’яти каліфорнійських коробок з-під ксерокса, які слугували основним джерелом інформації для журналіста «УП» С.Лещенка.

Повернемось до сумнівів Лещенка з приводу поставленого ним же запитання – чи платили Лазаренко з Тимошенко кіллерам?

На жаль, у зв’язку з обмеженістю використаних джерел він добросовісно помиляється у деяких своїх висновках.

Так, на думку Лещенка, йому вдалося всього за три тижні перебування у Каліфорнії, користуючись американськими матеріалами, виявити невідповідність реальним документам версії заступника Генпрокурора Кузьміна про платежі одному з безпосередніх організаторів вбивства Щербаня Мільченку-«Матросу» та його дружині з рахунку багамської компанії Петра Кириченка «OrphinS.A.» в антигуанському банку «EuroFedBank» коштами, які надходили від кіпрської фірми Юлії Тимошенко «Сомоллі Ентерпрайзес».

Зрозумілий натяк з боку професійного журналіста, але все таки аматора у слідстві, на неспроможність слідчих з особливо важливих справ розібратись у тих же обставинах цієї справи за 15 років її розслідування.

Цього докору у професійній неспроможності українські слідчі не заслуговують. Хоча б з урахуванням розкриття та успішного розслідування тих же вбивств Євгена Щербаня і Вадима Гетьмана, що було дуже нелегкою справою навіть для професіоналів.

Не кажучи вже про викриття і зруйнування на межі 2000-их років саме їх зусиллями злочинної фінансової імперії тріумвірату Лазаренко-Кириченко та ще однієї особи, названої самим С.Лещенком, зі щупальцями-філіями по всьому світу.

Цей спрут розростався як ракова пухлина на тілі України, висотуючи з її економіки життєві соки, які через безліч таємних каналів вимивались за межі України, перетворюючись в зелені асигнації і багатомільйонні вклади на персональних і підконтрольних законспірованих рахунках, у приватні компанії та власні офшорні банки, особисті палаци та вілли за кордоном.

Дійсні масштаби кримінального спруту «пташок гнізда Дніпропетрова», як називали в 90-их роках представників клану Лазаренка, на жаль, не охоплені вмістом 5-и скромних коробок з-під ксерокса в американському суді – адже такі масштаби не були метою розслідування американських слідчих, прокурорів та суддів.

А ті кілька тисяч томів незавершеної української кримінальної справи, які знаходяться під семи замками в Генпрокуратурі України і містять майже все про діяльність ненажерливих «пташок»з Дніпропетровська, схоже ще довго будуть викликати нічні кошмари у багатьох діячів українського істеблішменту.

У кінці 90-их – на початку 2000-их років правоохоронна система, певною мірою зберігши тоді за інерцією силу, інтелект і некорумповані кадри від радянських часів, ще спромоглася частково перемогти цього монстра, який народився і на очах міцнів в цю нову епоху варварського перерозподілу і накопичення капиталів.

На жаль, це була остання і тимчасова перемога правоохоронців– з багатьох причин.

Звернемось до фактів. Вони, як відомо, вперта річ.

Факт перший .Найсерйозніший, на думку Лещенка, контраргумент проти версії Кузьміна – це банківська роздруківка самого антигуанського «Єврофедбанку» про рух коштів на рахунку компанії «OrphinS.A.», яку він знайшов в одній з каліфорнійських коробок і навів у додатку до своєї публікації.

Зміст цієї роздруківки для нього (не для українських слідчих – київські «важняки» вилучили цей документ в Антигуа 12 років тому - ще до американців) здався певним відкриттям: «… кошти від Тимошенко на цей рахунок OrphinS.A. почали надходити тільки через сім днів – перша сума 2 мільйони 998 тисяч доларів надійшли 27 травня, а платіж Мільченку було здійснено на тиждень раніше – 20 травня. Станом на цю дату грошей Тимошенко на Антигуа ще в принципі не було…».

В той же час Лещенко зазначає –«…На той момент, коли Мільченку було перераховано перший транш (тобто 20 травня 1997 року 500 тисяч доларів – Авт.), в банку зберігалося лише 1,1 мільйон – це приватні кошти Лазаренка і Кириченка, за які вони купили цю антигуанську установу. Отже, це – перший факт, який суперечить словам Кузьміна, сказаним в ефірі каналу «Інтер»: «Гроші, майже 3 мільйони доларів, на рахунки кіллерів надійшли від фірм, що належать Лазаренку і Тимошенко»…».

Чи справедливий такий висновок? Відповідь на це питання– на поверхні.

Так, згідно вже згаданої роздруківки про рух коштів, в антигуанський EuroFedBankна рахунок компанії «OrphinS.A.» 15 травня 1997 року надійшли 1 мільйон 99 тисяч 970 доларів, котрі журналіст Лещенко назвав приватними коштами Лазаренка і Кириченка, за які вони нібито купили цей банк в Антигуа.

Але трохи раніше в цій же статті він же вказав на дійсний час купівлі Єврофедбанку - Лазаренко і Кириченко «…в серпні 1997 року купили 67% цього самого банку за 1,1 мільйона доларів…».

Отже, не може бути і мови, що ці кошти у травні 1997 року надійшли як розрахунок за купівлю банку, тим більше, що надійшли вони не на рахунок продавця банку, а на рахунок кириченківської фірми «OrphinS.A.».

Також у роздруківці чітко видно, що саме з цих 1 099 970 доларів частина - 500 тисяч доларів перерахована 20 травня 1997 року на рахунок Олександра Мільченка-«Матроса» – посередника у замовленні і одного з безпосередніх організаторів вбивства Щербаня групою Кушніра.

Тобто ні в якому випадку ці півмільйона доларів не були витрачені на оплату купівлі «Єврофедбанку».

Тим паче, що українськими слідчими встановлено зовсім іншу офшорну компанію, що оплатила купівлю для Лазаренка та Кириченка антигуанського банку. Вичислені банківські рахунки, з яких та на які в дійсності відбулося перерахування цієї оплати - вони не мають відношення до операцій на рахунку фірми «OrphinS.A.».

Ці відомості повинні бути і в каліфорнійських коробках, оскільки американці теж сумлінно перевіряли цю цікаву для них обставину. Але чомусь вони лишились поза увагою українського журналіста, який в Сан-Франциско отримав доступ до означених коробок.

Чому досвідчений журналіст взагалі оминає питання, звідки надійшов на рахунок фірми «OrphinS.A.» в Антигуа цей мільйон з хвостиком?

Українські слідчі ще у 2000 році прослідкували шлях надходження 15 травня 1997 року згаданих 1 мільйона 99 тисяч 970 доларів на рахунок фірми «OrphinS.A.» в «EuroFedBank».

Виявилось, що ці гроші перераховані Петром Кириченком із Польщі. Джерело перерахування - ще один кириченківський рахунок тієї ж багамської компанії «OrphinS.A.» в банку «AmericanBankinPoland» (Варшава).

Як відомо, на згаданий рахунок в польський банк надійшло з банку «BankofCuprus» від кіпрської фірми Юлії Тимошенко «Сомоллі Ентерпрайзес» понад 43 мільйони доларів.

Ці відомості не є великою таємницею, оскільки фігурують в опублікованих у засобах масової інформації документах.

Ось і відповідь на основний сумнів С.Лещенка.

Це саме той ланцюжок грошових перерахувань від Лазаренка і Тимошенко, який сьогодні – у 2011 році має на увазі заступник Генерального прокурора України Р.Кузьмін.

Відомо – і це підтверджено неспростовними, у тому числі з кіпрського банку, документами, які вже давно опубліковані у ЗМІ - що у 1992-97 роках Юлія Тимошенко, її чоловік Олександр Тимошенко та Олександр Гравець були співвласниками кіпрської компанії «Сомоллі Ентерпрайзес» і розпорядниками її рахунків у кіпрському банку «BankofCuprus».

А багамська компанія «OrphinS.A.», яка за документами оформлена на Кириченка, та її рахунки в різних банках світу фактично управлялись через останнього Лазаренком, як про це неодноразово свідчив у США сам Кириченко і що підтверджується реальними фактами та обставинами справи. Докази цього у вигляді свідчень у квітні 2004 року Кириченка перед журі присяжних наведені і Лещенко в його публікації.

Послухаймо цікаву розповідь Петра Кириченка про надходження коштів на рахунки компанії «OrphinS.A.» групі американських та українських прокурорів 25-27 квітня 2001 року на допиті в Сан-Франциско, протокол якого опубліковано в газеті «Правда Украины» («Почему не расследуется причастность Тимошенко к убийству Щербаня?», 4.10.2011, http :// prawda . org . ua):

«…132. Які економічні підстави платежів на рахунки компаній «OrphinS.A.» до варшавського та женевського банків в 1996 році коштів від компанії «SomolliEnterprisesLimited» з кіпрського банку «BankofCyprus»? Як Вами були використані вищевказані кошти?

(Відповідь – Авт.) Я так розумію, що це були кошти Юлії Тимошенко для Лазаренка… Кінець кінцем, кошти перераховувались на рахунки Лазаренка (наприклад, NIHPROта CARPO)…

134. Чи мала компанія «SomolliEnterprisesLimited» які-небудь договірні відносини з компанією «OrphinS.A.» чи іншими належними Вам чи Лазаренку П.І. компаніями? Якщо так, то в чому ці відносини полягали, що було предметом договорів та як були проведені розрахунки за цими договорами?

(Відповідь – Авт.)Ніяких…».

І, нарешті, ще одне зауваження – в безготівкових розрахунках, які поділені на кілька етапів банківських перерахувань, на відміну від фізичної передачі конкретного пакунку з конкретною обумовленою готівковою сумою в один прийом, є необов’язковим проходження всього шляху розрахунку від особи «Ікс» до особи «Ігрек» одними і тими ж грошима.

Так, особою «Ікс» може бути перераховано зі свого рахунку кошти як хабар або як оплату за вбивство для особи «Ігрек» на банківський рахунок посередника «Зет» у Швейцарію, а надалі таку ж суму посередником «Зет» перераховано із зовсім іншого, непов’язаного з попереднім, підконтрольного йому рахунку (наприклад у Сінгапурі) на банківський рахунок кінцевого одержувача «Ігрек».

Застосовуються схеми, коли перераховані на посередницький рахунок кошти витрачаються на інші цілі, а надалі через певний час обумовлена попередніми домовленостями грошова сума перераховується одержувачу з посередницького рахунку з нових, сторонніх надходжень на нього.

Можливі інші подібні варіанти.

Таким способом передбачливо розривається ланцюг перерахувань, по якому можуть пройти допитливі слідчі.

Не забуваймо, що такими операціями займаються талановиті люди, з яких в українських реаліях виходять, як бачимо, навіть прем’єр-міністри та здібні політики.

Але суть грошової операції і її юридична кваліфікація від цього не міняються – хабар є хабар, оплата за вбивство є оплата за вбивство – проте навмисно заплутуються сліди і набагато ускладнюються можливості слідства встановити реальний хід подій.

Факт другий. Що стосується другого платежу - 10 вересня 1997 року 979 тисяч доларів на банківський рахунок Мільченка, то у Лещенка лише один, дещо несерйозний, за відсутністю інших, аргумент щодо непричетності Юлії Тимошенко до оплати Мільченку посередництва у вбивстві Щербаня - «…рахунок OrphinS.A. на Антигуа, з якого отримував кошти «Матрос», в цей період поповнювався не однією Тимошенко…».

Це дійсно так.

Водночас підкреслимо - це все-таки визнання того неспростовного факту, що банківський рахунок Кириченка, з якого перераховані гроші посереднику між Лазаренком та Кушніром, до цього перерахування був поповнений Юлією Тимошенко.

Звісно, під тягарем наявності банківських документів з уже згаданих американських коробок про саме таке походження цих коштів напередодні їх подальшого перерахування знаменитому «Матросу».

Ніщо, у тому числі сумніви журналіста, не завадили Кириченку за вказівкою Лазаренка перерахувати 10 вересня 1997 року 979 тисяч доларів саме з числа коштів, до цього переведених на антигуанський рахунок «OrphinS.A.»,як зазначає сам Лещенко – від Тимошенко, на рахунок Мільченка-«Матроса».

Це підтверджує сам Кириченко та визнав Апеляційний суд Луганської області.

Це має на увазі у своїх висловлюваннях і заступник Генпрокурора Кузьмін на підставі матеріалів кримінальної справи початку 2000-их років.

Багатомільйонні перерахування коштів на антигуанський рахунок компанії «OrphinS.A.» - підтверджуючи їх переведення саме від Юлії Тимошенко через підконтрольні їй рахунки - Лещенко приводить у своїй публікації. Вони вражають масштабами – це десятки мільйонів доларів.

Ось тут і слід ще раз замислитись над словами Лазаренка, сказаними Кириченку: «…Юля заплатить…», враховуючи всі інші згадані вище прив’язки Павла Івановича, у контексті вбивства Євгена Щербаня, до Мільченка та кілерів Кушніра, що об’єктивно таки існують.

У тому числі згадаймо причини першої зустрічі Лазаренка і Мільченка з цього приводу, зі слів Кириченка: «…поскольку существовала смертельная угроза Юлии Тимошенко…».

Не можна не звернути увагу на ще деякі незбагненні речі.

Дещо дивно звучить запитання загартованого у журналістських розслідуваннях автора: «…Чому другий платіж він (Лазаренко - Авт.)знову здійснив за посередництва Кириченка з рахунку OrphinS.A.? Адже Лазаренко міг безболісно платити вже напряму зі свого рахунку – благо, вони на той момент контролювали банк…».

З точки зору здорового глузду нещодавньому прем’єр-міністрові європейської держави (лише 2 місяці тому у липні 1997 року Лазаренко звільнений з поста керівника уряду) платити за вбивство зі свого персонального рахунку напряму на банківський рахунок одного з організаторів вбивства, відомого на весь колишній СРСР кримінального авторитета «Матроса» - нерозумно.

Адже той перебував на відповідних обліках і в центрі уваги МВС та Інтерполу завдячуючи своїй славі патріарха бандитського руху.

Це двічі нерозумно, коли є можливість приховати свою особу шляхом перерахувань з чужих рахунків. Павло Іванович – не ангел, але і не божевільний.

Міркування журналіста про незвичність того, що з посередником Мільченком розрахувались через півроку після вбивства, а не авансом або одразу після вбивства – всього-навсього міркування, думки вголос, а не серйозний аргумент.

Навряд чи С.Лещенко досконально володіє (звідки порядній людині знати це?) практикою стосунків і розрахунків за вбивство між замовниками, посередниками і кіллерами. Такі речі не робляться по шаблонній інструкції і в кожному конкретному випадку може бути свій спосіб розрахунків, який залежить від різних обставин (взаємних стосунків, довіри, залежності, маскування розрахунків тощо).

Факт третій. Власне бачення за наслідками журналістського розслідування автор виклав таким чином: : «…Перше – Тимошенко розраховувалася з Лазаренком, направляючи кошти на транзитний рахунок Кириченка. Друге – Кириченко платив з цього транзитного рахунку кошти «Матросу». Але за що він їх платив – невідомо. Чи платив він їх саме з тих грошей, які прийшли від Тимошенко – також невідомо…».

Погодимось з першим. Вірним є і друге.

Але те, за що Кириченко їх платив, якщо навіть і не знав справжнього призначення перерахованих за вказівкою Лазаренка на рахунки «Матроса» і його дружини цих коштів, - однозначно слідує з матеріалів судового процесу 2003 року у Луганську – за вбивство Євгена Щербаня. Так вирішив і суд.

Чи платив він їх саме з тих грошей, які прийшли від Тимошенко – на це питання ми відповіли вище.

Підсумуємо. Насамперед, попри неточності стосовно справи Щербаня, ця публікація цінна тим, що автор один з небагатьох спробував відтворити грандіозну, а відтак гнітючу, в дусі середньовіччя, картину «кормління» діючого (адже з травня 1996 по липень 1997 року Лазаренко обіймав посаду Прем’єр-міністра України) керівника уряду України за рахунок багатомільйонних надходжень коштів від комерційних структур, у тому числі від дніпропетровської корпорації «Єдині енергетичні системи України».

Зокрема, за справедливою оцінкою Лещенка: «… Банк був потрібен Лазаренку і Кириченку (придбаний ними у свою власність в Антігуа – Авт.) , щоб відмивати кошти… Фактично, EuroFed Bank став казначейством для мільйонів Лазаренка, перевалочним пунктом для його грошей… Гроші лилися рікою. Це були як кошти Лазаренка, переведені з Європи, так і розрахунки від Тимошенко, які обвинувачення в США трактувало як хабарі…».Додамо – і не тільки від неї.

Саме цю картину і вражаючі своєю зухвалістю дії потонулих в корупційному болоті обох колишніх керманичів уряду України уже багато років слідчі та прокурори намагаються винести на суд – як офіційний, так і моральний - української громади, ошуканої популізмом та дезінформацією з боку Лазаренка, Тимошенко і їх прибічників.

Що стосується найважливішого питання, чи платила Тимошенко свідомо і за попередньою домовленістю за вбивство Щербаня – а це у випадку підтвердження означало б її співучасть у вбивстві - наведемо нещодавні слова того ж заступника Генерального прокурора Р.Кузьміна:

«…Так ми й не говоримо, що вона замовила вбивство і його сплатила. Ми говоримо про те, що нами встановлено, що гроші кіллерам надійшли з рахунків Лазаренка і Тимошенко. У нас є свідчення посередника, який під час переговорів з кіллером сказав: «Цю частину заплатить Юля». Ми зобов’язані перевірити ці свідчення, а нам твердять, що це політичне переслідування…» («Українська правда», 20.12.2011).

Отже, на це питання відповість слідство. І це вірно з точки зору Закону. Тільки воно може встановити істину при наявності таких запитань і фактів, які вказані вище.

Є надія, що йому вдасться уже в нові часи професійно довести цей сюжет з Тимошенко до логічного завершення.

Погано лише те, що із-за участі у політичних ігрищах попередників Р.Кузьміна давно відомі свідчення Петра Кириченка щодо Юлії Тимошенко багато років не відпрацьовувались слідчим шляхом для остаточного встановлення її справжньої ролі у справі про вбивство Щербаня. Як наслідок – втрачено багато часу і можливостей для досягнення істини.

Це – результат безпринципності та бездіяльності тих керівників Генеральної прокуратури, внаслідок «підняття яких з колін завдячуючи Юлії Тимошенко» у 2005 році було законсервовано на довгі роки розслідування її дійсного місця в трагедії Євгена Щербаня.