"Хвороба оковуха" та неевклідова геометрія

59.3т

В глибокому гнилому "совку" ходив анекдот: пацієнт приходить до лікарні, і просить відвести його до "лікаря оковуха". "То Вам до окуліста чи до лора? – Розумієте, у мене якась дивна хвороба оковуха – я вухами по радіо чує одне, а очима довкола бачу абсолютно інше.."

Здається, у мене той самий діагноз.

Я бачу повномасштабні бої з танками та артилерією на Світлодарській дузі – і чую заяви тристоронньої контактної групи про "новий режим тиші" на Донбасі (так, ніби хоча б одну добу витримувався "старий" режим тиші).

Я чую заяви Савченко про те, що Захарченко та Плотніцький – "розумні втомлені люди, які не хочуть війни" - і бачу фотографії наших поранених під Світлодарськом хлопців, яких закатували у полоні та виклали у соцмережі фото їхніх скалічених тіл.

Я бачу як із залe суду виходить на волю бандит, який забив битою журналіста – майданівця і того ж дня я чую від Луценка, що ГПУ "розслідує вбивство "беркутів" на Майдані та перевіряє причетність "Правого сектора" до цього злочину".

Здається, мій стан називається когнітивним дисонансом. Щось явно негаразд – або зі мною, або з цією країною. А може, це просто не одна й та сама країна? Може, їх давно вже дві – моя Україна, та якась інша, паралельна "їхня країна У"?

В моїй країні три роки тому повсталий народ вийшов на захист Конституції, поніс тяжкі втрати, але таки виявився спроможним на законний самозахист від "тітушок" та "беркутів". Нажаль, більшість злочинців попереднього режиму встигли втекти, але рано чи пізно моя країна "дістане" їх, та притягне до суду за злочини – і можливо принагідно не забуде гідно пом’янути всіх загиблих від їхніх рук, та нагородити тих хто героїчно стримав їх в гарячі дні січня – лютого 14-го...

Проти моєї країни третій рік поспіль йде війна, повноцінна, хоч і локалізована (поки що) у Донбасі. Війна, яку веде сусідня держава, а не купка бандитів та блазнів. Про мир у цій війні навіть теоретично можна домовитись лише з тим, хто її розпочав та веде, а не з "втомленими розумними людьми", котрі не вирішують навіть власного графіку пересувань та тексту заяв, не кажучи про війну та мир. А практично про мир в цій війні можна домовитись лише після нашої перемоги, бо за інших умов той, хто реально має можливість її закінчити, просто не стане говорити ні з нами, ні з героїчною дурепою Савченко. Бандити та блазні в цій війні також трохи задіяні – але не як сила, а лише як м'ясо, і як м’ясники, які катують та замордовують на смерть полонених солдатів та мирних українців, і тому в моїй країні ніяка амністія їм не світить.

В іншій, паралельній "країні У" в цей самий час протікає зовсім інше життя. Там три роки тому не сталася революція – лишень декілька олігархів посварились з одним найнахабнішим, посунули його, переділили між собою його "спадок" (точніше, ділять досі) – ну а по ходу цього процесу "масовка" вчинила декілька ексцесів, зокрема якісь злі "правосєкі" злочинно "завалили" кількох правоохоронців при виконанні.

В цій паралельній країні нема війни, лише десь на околиці йде незрозуміле "АТО" - не то щоб війна, але так собі, ніби "війнушка", потрібна щоб виправдати неймовірний масштаб "дерибану" через "Оборонпром". В цій паралелі "фігурами" є Захарченки, Плотницькі та Савченки, вони можуть "вести високі перемовини", "домовлятись", зрештою навіть амністувати одне одного. Ті ж мешканці паралельної України, котрі пореспектабельніші, можуть тим часом обговорювати норманські, фламандські та всякі інші, аж до новозеландських чи ісландських, "формати", і з надутими щоками порівнювати їх між собою.

Тим часом поки всілякі "втомлені розумні люди" з обох боків імітують перемовини та відволікають увагу "масовки", ці респектабельні люди "віджимають" одне у одного та вкотре переділяють між собою те, що направду не належить жодному з них, а має по праву належати тій, справжній, моїй Україні, бо створене роками праці її сорокамільйонного народу. Вони ставлять "смотрящіх за вугіллям", "смотрящіх за зерном", "смотрящіх за оборонкою", і відзначають успішні призначення на корпоративі у "Пятому елементі". В той самий час, коли у "Пятому елементі" святкували корпоративні перемоги, у моїй країні на Світлодарській дузі не вистачало транспорту щоб вивезти поранених…

Ці дві країни поки що існують у світі Евкліда – класичному світі, де паралельні ніколи не перетинаються.

Але довго так бути не може. Наш світ надто викривлений, надто напружений, надто динамічний, щоб довго лишатись у евклідових рамках. Скоро нас чекає неевклідова геометрія – та, в якій паралельні зобов’язані рано чи пізно перетнутись. У цьому неевклідовому світі моя Україна раніше чи трохи пізніше, але неминуче перетнеться з тою, паралельною "Україною п’ятого елемента". І після перетину на мапі світу лишиться якась одна з цих країн.

Дивлячись на хлопців під Світлодаром – і тих, кого замордували "втомлені, розумні" та вже майже "амністовані" виродки, і тих хто вижив та тримає оборону, - я вірю, що переможе моя країна.

І тоді ми подумаємо, чи заслуговують на амністію нинішні мешканці тої, паралельної "країни У"…

Читайте все новости по теме "АТО на Донбассе" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги