УкрРус

Як Росія, Туреччина і Іран поділили "сирійський пиріг"

9.1т

В останні дні 2016 р. відбулися деякі зрушення у питанні врегулювання сирійської кризи. Так, за посередництва Росії і Туреччини було досягнуто угоду про перемир’я з 29 грудня. Крім того, іранські, російські та турецькі дипломати змогли дійти згоди щодо врегулювання ситуації в Сирії. У цьому зв’язку виникають два питання: 1) чи принесуть ці домовленості мир у багатостраждальну Сирію; 2) чи всі зовнішні гравці задоволені цією угодою.

Щодо перемир’я, важливо зазначити, що режим припинення вогню не поширюватимуться на бойові дії проти ІДІЛ та "Джабхат ан-Нусра" (сирійський філіал "Аль-Каїди") та інших збройних груп, які визнані терористичними організаціями. При цьому не визначено, які саме антиурядові сили кваліфікуються як терористичні організації, що дасть привід сирійських урядовим військам та російській авіації продовжити наступ на ці угруповання. Крім того, виникає питання, чи всі групи повстанців погодяться дотримуватися перемир’я.

Серед усіх гравців найбільше виграла Росія, яка добилася недоторканності (як мінімум тимчасової) режиму Башара Асада. Росія також зберегла засоби впливу на сирійських курдів, які у випадку необхідності можуть бути використані як проти Туреччини, так і сирійського президента.

Сирійський уряд добився завдання-мінімуму – режиму Башару Асаду вдалося вижити за зовнішньої підтримки та зміцнити контроль над найважливішою частиною сирійської території, що простягається від південних кордонів до середземноморського узбережжя і охоплює Дамаск, Хомс, Латакію, Тартус і звільнений нещодавно Алеппо. Водночас відновлення урядового контролю над всієї сирійською території виглядає примарним навіть у найближчі кілька років.

Ірану також вдалося забезпечити виживання свого ключового регіонального союзника в особі Асада. Однак переговори по Сирії показали, що стратегічні інтереси Росії та Ірану дещо розходяться. Так, вплив Тегерану на Дамаск може забезпечуватися лише шляхом збереження Асада при владі, в той час як Росія певною мірою диверсифікувала інструменти впливу в Сирії. Російсько-турецький діалог, який активно почався цього року, розмив монополію Тегерану в Сирії.

У свою чергу, Туреччина задовільнилася частковим здобутком. Анкарі фактично гарантували зону безпеки у північній Сирії, де турецькі війська та протурецькі повстанці убезпечують південні кордони Туреччини від сирійських курдів та ІДІЛ. Натомість Туреччина змушена була пом’якшити свою наполегливість у питанні відставки Асада.

Як ми бачимо, США поки опинилися за рамками цієї угоди. Тактичний програш Вашингтону є результатом низки прорахунків, які допустила адміністрація Барака Обами на початку сирійської кризи: неготовність США виправдати очікування сирійських повстанців та йти у вабанк з Росією, нерішучість у питанні озброєння антиурядових сил, а також криза довіри у відносинах США з Туреччиною та монархіями Затоки.

Саудівська Аравія, Катар та інші монархії Затоки також виявилися відстороненими від врегулювання сирійської кризи. На відміну від США, ці країни мають безкомпромісну позицію щодо Ірану і не готові змиритися зі збереженням його союзника Башар Асада при владі у Сирії.

Наостанок виникає питання – хто ж найбільше програв від цієї домовленості. Безумовно, це населення Сирії, яке стало заручником геополітичних протиріч зовнішніх гравців і щодня змушене розплачуватися своїм життям.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги