УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Андрей Лозовой
Андрей Лозовой
Народный депутат Украины

Блог | Два питання, на які я боюсь відповідати

Два питання, на які я боюсь відповідати

Перше:

коли бабусі на зустрічах питають: - синку, а як прожити за таку пенсію?

Я не знаю, що їм відповісти.

І разом з ними проклинаю владу, яка не дає людям можливості нормально жити.

Друге (якого боюсь найбільше):

коли рідні загиблих Героїв питають: - а за що віддав життя мій син?

Мене й самого трусить від люті - і несказані слова кам'яніють у горлі.

Бо загинули вони - найкращі - точно не за таке життя, як нині в Україні, не за Мінські угоди, не за розграбовану армію, не за жалюгідні пенсії їхнім матерям і т.д. і т.п.

Сьогодні були з Леонідом Безбахом і Володимиром Ковальчуком у селі Постійне на Костопільщині.

Дуже сумний святий вечір.

Прощання з Героєм Володимиром Жуком.

Я стояв на колінах перед труною із ним і мріяв, що там, на небі, його ангел із автоматом в руках буде дивитись на свою країну із спокоєм і гордістю, розуміючи, що його Подвиг був недаремним.

Я бачив, як його дружина Світлана втрачала свідомість, не знаючи, як сховатися від свого горя.

Говорив із старшим сином Віталіком - дуже сильний чоловік, хоча йому лише 12 - каже: "я знаю, що тато - Герой, і я маю жити так, щоб йому не було за мене соромно".

А його мама Леся Дмитрівна плакала у мене на плечі, кажучи: "молю Бога про одне... аби не просто так Володя загинув... аби хоч, коли діти виростуть, все у нашій країні було добре...".

Хай її молитва збудеться.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...