Три роки тому не привітав майже нікого з жінок з 8 березня, крім Мами і ще кількох особливих у моєму житті. Просто було, м'яко кажучи, не до того.

8 березня 2014 року разом з Олегом Ляшком та іншими побратимами полетіли у Крим.

Це був тільки початок московської агресії і ми щиро сподівались на адекватну реакцію влади і порятунок Криму.

Прилетіли вранці звичайним рейсом, економ-клас, Ляшко був у картузику і темних окулярах, і мовчав, щоб не впізнали по голосу. Ми нічим не привертали увагу і спокійно вийшли з терміналу аеропорту Сімферополя.

План був такий. Напівінкогніто записати Ляшка на студіях місцевих телеканалів АТР і "Чорноморка" (я просив редакторів цих каналів не афішувати приїзд Ляшка). На ефірах він мав закликати кримчан не вестися на московські провокації, чинити опір окупантам і - найголовніше - донести до них, що ми їм не вороги і не кривава хунта, яка хоче їх вбивати, що ніхто не заборонятиме їм розмовляти на тій мові, на якій їм зручно, що тиранія Януковича безбожно обкрадала і їх, кримчан, тому те, що ми повалили цей антинародний режим у Києві - перемога нас усіх, зокрема і Криму.

Далі мали проїхатися по українських військових частинах, щоб донести до них: якщо ворог стрілятиме - треба стріляти у відповідь. Заночувати збирались у одній з військових частин, щоб показати бійцям, що ми разом з ними.

Коли вийшли з аеропорту, прочитав, що напередодні в Сімферополь закликати до єдності України прилетів Святослав Вакарчук, і зєльониє чєловєчкі заблокували його і тримають у заручниках у VIP-терміналі аеропорту.

Кажу Ляшкові та іншим: "Пішли Славу визволяти! Своїх у біді не лишають...".

Перед входом у VIP-термінал нас оточили ці ж зільониє чєлавєчкі, привезені з Московії, але називали вони себе "самооборона Крима". По рожах видно, що чисті урки. За командира у них був відомий терорист Самвел (якого насправді звати Армен), який постійно світився у російських ЗМІ на початку агресії. Після Криму його бачили на Луганщині серед бойовиків ЛНР. Потім цей персонаж кудись зник. Ймовірно, вбили свої ж. У ватніків за весь період окупації - жорстка міжусобиця.

В результаті, зільониє чєлавєчкі затримали і нас. І 7 годин протримали у заручниках. Зрештою, відправили на Київ, заявивши, що на території Криму кожен з нас - персона нон ґрата.

Називати це полоном у мене язик не повернеться. Всі живі. Ніхто не бив, тільки погрожували. І навіть пропонували їжу, від якої ми, звісно, відмовились.

Користаючись відвертою тупістю ватніків, я став курити біля відчиненого вікна і ...героїчно зліняв. Зільониє чєлавєчкі на вулиці поряд не звернули на мене уваги - вони не знали мене у обличчя. Згодом зустрівся з журналістами АТР і "Чорноморки", дав їм коментарі щодо цієї ситуації. Після цього - своїх ніколи не залишу - повернувся в аеропорт. Самвел-Армен невдовзі дізнався звідкілясь, що я спілкувався зі ЗМІ, тому кричав, що відріже мені язика.

Зрештою, ми повернулись у Київ, а вже на наступний день були в Луганську.

Це я до чого пишу. Не просто згадую. А роблю висновки. Якби тоді, три роки, власть імущіє послухали Ляшка, а не називали його провокатором і розпалювачем війни, і якби вони почали дієвий спротив окупантам у Криму - там зараз, ясна річ, був би той кошмар, як зараз на Донеччині й Луганщині.

Але якби АТО почалась б у Криму - на Донбасі нині був би мир і спокій. Агресія завжди наростає, наче сніговий ком. І якщо не вибивати ворога із Донбасу - вони підуть далі.

Сумую за Кримом і вірю, що скоро ми повернемо його Україні. Смерть московським окупантам!

Читайте все новости по теме "Политический блог" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги