Блог | Контроль над "зомбоящиком" у ворожих руках
Виртуальный мемориал погибших борцов за украинскую независимость: почтите Героев минутой вашего внимания!
У новорічні дні я витримую особливе випробування, від якого вільний решту 360 днів - єдиний раз на рік бачу, що показують по "зомбоящику".
Враження дуже сильні та дуже суперечливі: пекельна суміш гніву, огиди, гордості та захоплення.
Гніву та огиди на всіх наших медіа-власників та їхніх бездарних посіпак - режисериків, випускаючих редакторів, журнашлюшок, "звьозд" та "звьоздочок", весь цей сраний, галімий, нездарний та неукраїнський довколо-медійний "бомонд". Це - не еліта, не митці, не "вищий клас". Це - безнадійно провінційна та закомплексована купка біомаси, без талантів, без самосвідомості та самоідентифікації, без освіти та культури в сучасному сенсі, лакейська та холуйська обслуга при такій само нездарній та неосвіченій крадійській псевдоеліті економічній та політичній.
Вони всі живуть у викривленому світі, в якому нема нікого з нас, нема України, і так само нема там нормального цивілізованого світу на захід від Чопу - в їхніх нерозвинутих мізках існує лише Москва, все інше транслюється через її викривлену "призму", всі продукти - вторинні, третинні та четвертинні, навіть коли вони корчать із себе "патріотів", це так само не більше ніж дешева московська пародія на Україну та українців.
Серед всієї цієї "дизель-кодли" направду не такий вже і суперовий, чисто "кавеенівський" "Квартал Коломойського" - це ще генії сцени та щирі українські громадяни-патріоти, і це не на захист Зеленського - просто на ТАКОМУ фоні він дійсно "слуга нашого народу", переважна більшість - тупо ворожі потвори!
Нам знову і знову "парять" всі ці "головні пісні про старе", нам знову масовано насаджуються всі ці "Івани Васильовичі", "Льогкіє пари" та інший непотреб радянського сінєматографа часів, коли за "залізною завісою" будь-що випущене на екран автоматом ставало "шедевром".
Нас старанно намагаються не випустити з вязниці совкової псевдо-культури, нас на третьому році війни тримають у гетто руцкомірського інформаційного простору.
Читайте: Зеленський - продажна шлюха
Це - злочин, злочин свідомий у одних, найрозумніших, несвідомий і тому ще гірший (бо дебіли навіть не розуміють, що вони злочинці) у більшості - вони, ця наша псевдо-елітка, цей тіпу-бомонд глибоко малоросійський, хохляцький, хуторянсько-заздрісно-провінційний, який із захопленням дивиться на "гарадську жизнь", і через незнання мов та світової культури вважає еталоном "гарадской жисті" викривлений кошмар руцкокультури, а еталоном "еліти" - москальську бидлотусовку з довколокремлівського "вищого світу".
Цей жах - наша головна проблема, поки ми залишаємо контроль "зомбоящика" у ворожих руках, ми не матимемо ні нормальних політичних партій, ні нормальних лідерів - їх нам просто не покажуть, їх відсіє це страшне малоросійське колоніальне сито, цей фільтр гидотного культурного та інформаційного совєцкого олівьє.
Саме монопольне володіння "зомбоящиком" - головна зброя та запорука влади олігархів, зброя значно страшніша за всі "беркути", значно надійніша та отруйніша. Саме ця медіа-монополія - головне гальмо на шляху формування нашої молодої політичної нації, головний ланцюг, яким нас прикуто до гнилого "совка".
Так звідки ж тоді гордість та захоплення?!
Бо я не знаю іншої нації, яка під таким шаленим інформаційним тиском витримала б, і всупереч всьому, всупереч щоденному промиванню мізків, всупереч такому інформаційному барєру спромоглася б хоч якось, худо-бідно, але сформувати свою власну ідентичність, свою патріотичну програму, зберегти бодлай якісь цінності та уявлення про добро та зло, відмінні від насаджуваних "зомбоящиком". Ми - змогли.
В цьому чужому, шалено ворожому інформаційному полі ми вижили, спромоглися на початок нашої революції, та всупереч пекельній демотивації з екрану третій рік поспіль витримуємо війну з зовнішнім ворогом - тим самим, на користь якого працюють всі "наші" телеканали.
Отже, можемо. Не завдяки, а всупереч гидотному медіа-олівє. Отже, рано чи пізно спроможемось і на свій справжній медіа- простір.
І якщо навіть зараз ми тримаємось та якось навіть потроху наступаємо - то що ж буде тоді?! Навіть боюсь уявити! :) З новим роком, українці! Переможемо!