Наразі лише лінивий не підводить "баланс зради-перемоги" за рік, що минув, та не намагається "вангувати" прогноз на 2017-й. Когось лякає Трамп, когось Путін, хтось всерйоз розбирає приховані змісти патякання Кісінджера та Пінчука… А хтось тим часом у промерзлих окопах на сході країни тримає тонку лінію між нами та Мордором, і не має часу на фейсбучні просторікування.

Як на мене, все відбувається настільки закономірно, що прогноз стає справою примітивної екстраполяції тенденцій. Ми весь 2016 спостерігали звичайний фізичний процес – рух маятника.

Ніде і ніколи рух прогресу, особливо прогресу революційного, не буває лінійним та неперервним. Завжди є опір, опір старої системи, тобто опір всіх тих, кому добре жилося за тих умов, які для іншої частини народу виявились нестерпними і як наслідок призвели до революції. І наявність цього опору завжди призводить до того, що суспільство рухається подібно до маятнику – спершу йде потужний поштовх, який зрушує з місця нестерпну стару реальність, а далі рух маятнику постійно уповільнюється внаслідок інерції та опору середовища. Зрештою, маятник уповільнюється настільки, що починається рух у зворотному напрямку. В перекладі з фізики на лірику – вся "контра" оговтується та самоорганізовується після розгубленості революційного часу; вся невичищена за перші місяці бюрократія цементується монолітом і лягає нездоланим бетонним бар’єром на шляху реформ; ментів, прокурорів та суддів відпускає пост-майданівський переляк і вони починають стрімко відновлювати позиції та мститись "майданутим", добровольцям та іншим ворогам старої системи. Все, що прийшло до влади на хвилі революції, також проходить трансформацію – частина радісно приєднується до олігархічної клептократії, і конвертує свої посади у перерозподілений після "папєрєдніков" прибуток, решту вже спільними зусиллями старих та псевдо-нових швидко вичищають зі щабелів влади.

Рік, що минув, був роком стрімкого зворотного руху нашого суспільного маятнику. Точкою біфуркації та неповернення стала весняна урядова криза. Тодішній вибір між "технічним урядом" американки Яресько та "кланово-квотним урядом" вінницького мера був вибором світоглядним та принциповим, фактично публічним визнанням відмови нашої влади від реформ навіть під загрозою зовнішньої ізоляції країни. З того часу маятник летів "встрєч сонцю" все швидше та швидше, і під кінець року ми отримали все що мали – звільнених з усіх посад українських, литовських та грузинських реформаторів, поновлених на посадах (коли через суди, а коли і просто так, рішенням "нових" можновладців) відомих корупціонерів, засуджених за війну з окупантами "равликів" (о, так! Їх засудили всього лише "умовно", а війну з іноземними окупантами перекваліфікували з бандитизму на всього лише "перевищення повноважень"! Яке щастя і який здобуток революції!), звільнені з-під арештів та повернуті судами "законним власникам" статки "папєрєдників" і прочая, і прочая, і прочая…

Прямо навіть не знаю, що в цій ситуації було більшою "вишенькою на торті" - чи то усміхнений та впевнений у собі "живий та легітимний" на всіх телеекранах країни, чи то сором’язлива пропозиція міністра МВС повернути на дороги "гайців", як мірило "успіху" зразково-показової поліцейської реформи…

Ну і звісно ж "мирний план" Кісінджера-Пінчука, який фактично є пропозицією капітуляції, притому навіть не надто почесної капітуляції, у війні яку ми взагалі-то поки що не програли, є абсолютно логічним – по той бік "парєбріка" чудово бачать напрям руху нашого маятнику, та намагаються доштовхати його до остаточного переможного (для них) завершення.

Чи ж весь 2016 був роком суцільної зради? Звісно ж, ні, у 40-мільйонному суспільстві не буває ні одномоментних перемог, ні такої саме зради. На тлі провалу реформи МВС, повної відсутності реформ прокуратури та судів, тотальної корупції та клептократії, - все ж навіть у уряді досі лишаються декілька випадково вцілілих міністрів – реформаторів, які відчайдушно тримають "свої ділянки фронту" у боротьбі з бюрократією, та навіть мають локальні перемоги (які у випадку Мінздорову та Мінінфраструктури навіть мають певні шанси на стратегічний успіх – якщо ці команди протримаються ще бодай півроку під дуже щільним та прицільним "ворожим вогнем"). Вибір влади на користь кланового уряду замість "технічно-реформаторського" частково компенсується особистістю прем’єра, який несподівано виявився дещо кращим, ніж можна було очікувати враховуючи "анамнез" та мотиви його призначення, і навіть щиро намагається сприяти певним реформам – у дозволених йому олігархами рамках…

Звісно ж, під тиском МВФ сталась єдина суттєва та довершена перемога минулого року – введення е-декларацій. Те, що ми в них побачили, показало глибину дна, на якому ми перебуваємо, виявило ступінь прогнилості та корумпованості нашого істеблішменту. Але для лікування будь-якої хвороби перший крок – вірний діагноз, і сама наявність опублікованої у е-деклараціях інформації дає нам в руки прекрасний інструмент, яким ми зможемо скористатись трохи згодом.

Але всі ці винятки не змінюють загальної картини "термідору – 2016", лише демонструють що далеко не все суспільство погодилось з відкатом маятника у домайданівську еру, що з нашого боку також триває опір на кожному квадратному метрі, і ще чимало народу не зневірилось у нашій справі та перемозі, попри загальну очевидну тенденцію контрреволюційного реваншу.

Якщо я таким бачу "баланс зради та перемоги", то чому ж пишу про це так спокійно, не поділяю песимістичних істерик у соцмережах, та досить оптимістично зустрічаю новий 2017 рік? Так тому ж, що це фізика, панове! Це – маятник, і його закони невблаганні – невблаганні у обидві сторони!

Маятник, який ми різко, рішуче та абсолютно несподівано для всіх розкачали у 2014, нарешті у 2016 здійснив свій очікуваний та певно навіть неминучий протихід. Він практично дійшов найдальшої точки у своєму зворотному русі, далі в цей бік – лише повна капітуляція перед Москвою ("план Пуйла-Трампа", який нам продають як "Пінчука-Кісінджера"), урочисте повернення Овоча на підставі рішення московського суду про "нелегітимність Майдану", або ж як сумнівна "альтернатива" - остаточне набуття Кондитером всіх тих рис, прав та повноважень, за які "живолегітимний" Овоч був змушений тікати "за парєбрік", тріумфальне повернення на дороги "торговців смугастими паличками" та інших символів "епохи покращення". І це вже не питання довгої перспективи – саме новий 2017 рік відведений на остаточну зупинку маятника… Або на зміну напрямку його ходу.

Описана у попередньому абзаці "фізика контрреволюції" теоретично можлива. Але я практично не припускаю такого варіанту, і не лише тому що не хочу – я бачу з нашої сторони достатньо великі сили, щоб не погодитись на такий хід подій. А маятник – він така штука, яка не може зупинитись та стояти у крайній позиції. Якщо у 2016 він долетів до майже крайньої позиції в сторону регресу, то інерція його руху в цей бік вичерпана, і у 2017 нам достатньо докласти певних зусиль – і він полетить назад, полетить, стрімко набираючи швидкість, знову у напрямку прогресу та перемоги нашої революції. Потрібний поштовх – і закони фізики знову почнуть працювати на нас.

Я бачу 2017 роком Великої Зради – коли нам доведеться відчути на собі міжнародну ізоляцію, і зуміти не впасти від цього у відчай. Допоки Трамп з Пуйлом неминуче не зіткнуться лобами у змаганні двох впертих мачо, нам доведеться пережити їхній "медовий місяць", пережити період нових "Мюнхенських угод", коли цинічно-нездарний Трамп ділитиме світ з божевільним чекістом, і нам дістанеться роль дрібної розмінної монети у "традиційній сфері впливу Росії".

Тим часом Європа переживатиме найважчу кризу з моменту створення ЄС, і навіть все те, що там є адекватного і потенційно проукраїнського, буде змушене повністю сконцентруватись на збереженні бодай ядра сучасного Євросоюзу, ціною повної втрати інтересу до не-ЄСівської периферії. По простому, навіть тим хто за нас, буде не до нас, а до влади в ключових країнах Європи прийдуть ті, хто відверто проти нас.

Тим часом наші клептократи остаточно здуріють від шизофренічного поєднання безкарної корупції всередині країни та міжнародного шантажу, остаточно втратять орієнтири, і якийсь час на нас, громадян України, тиснутимуть одночасно Москва, Вашингтон, Брюсель та Печерськ.

А далі – далі все залежатиме від нас. Як власне саме від нас і виключно від нас все залежало і всі попередні роки. Тільки тепер ми це вже знаємо. Ми входимо у 2017 рік іншими – дорослішими, цинічнішими, тверезішими у оцінках. І водночас – так само твердими у своїх переконаннях та ідеалах, впевненими у цілях боротьби, до якої більшість із нас приєдналась у 2014-му, дехто трохи раніше, але яка направду почалась рівно століття тому – коли у 1917 українці вперше у новітній історії проголосили свою Республіку.

У цьому столітньому масштабі нам лишилось геть незначне зусилля.

Нам лишилась "дрібничка" - перестати чекати зовнішньої допомоги, сподіватись на "месію-рятівника" як за кордоном, так само вдома, і повірити у свої власні сили.

А далі - чітко визначити не лише неприйнятну для нас "червону риску" (з цим ми здається вже майже впорались), але так само визначитись із мінімально необхідною і максимально загальною для всіх чи принаймні більшості нас позитивною програмою. Такою, яка не охопить все-все-все, але вирішить декілька найбільш болючих та принципових проблем, таких як правосуддя та рівність перед законом, демонтаж олігархії, реальне очищення влади від корупціонерів та "папєрєдніків", мобілізація суспільства на війну за незалежність країни, запровадження діючих антикорупційних механізмів, та "перезавантаження" політичної системи на основі ідеологічних партій з відкритими списками, а не олігархічних "політпроектів".

Під цю програму доведеться створити політичний рух або партію, об’єднану лише головними принциповими положеннями, щоб цей рух міг бути достатньо масовим – але ці спільні положення мають бути виписані недвозначно, у вигляді готових рішень, законопроектів та готових управлінських команд (хай і на короткий перехідний період).

Минулий рік став роком гірких розчарувань, але я сподіваюсь, що ці розчарування були не демотивуючими, а навпаки – повчальними. Сподіваюсь, всупереч соціології, що хоча б активна частина суспільства нарешті отримала імунітет від дешевого популізму (соцопитування не проводять розділу між "активом" та "масою", а вона принципова). Сподіваюсь, що ми нарешті засвоїли древню як світ заповідь щодо несотворення кумирів – забагато кумирів та кумирчиків ми встигли собі намалювати з нічого за останні роки, і щоразу розчаровувались, тож може нарешті припинимо сам процес кумиротвореня, і зрозуміємо, що для 40-мільйонної сучасної нації потрібний не вождь, а великий національний рух, партія, команда?

Ну і звісно ж цьому рухові доведеться на якийсь час прийти до влади – серед ілюзій, які залишились у 2016, наївна майданівська віра у "контроль суспільства над владою", таке працює у вже сталих країнах, для становлення та реформ владу нам доведеться здійснювати самим, панове патріоти - революціонери, все інше – безвідповідально та несерйозно.

Це багато? Так. Але не надто багато. Важко? Так. Але не надто важко. Ми це можемо. Нас для цього достатньо багато, і мені здається, що у нас вже вистачає розуміння своїх цілей, розуміння наших друзів та ворогів, так само вистачає розуміння труднощів та небезпек.

А головне – від нас цього не чекають. Рух маятнику у бік безславного минулого заспокоїв наших ворогів, як всередині, так само назовні. З нами знову перестали рахуватись, нас практично списали з рахунку, і це – наша козирна карта.

Ми завжди були сильними, коли були непередбачуваними і несподіваними.

Ми завжди перемагали, коли грали проти правил системи, за своїми власними правилами. Саме так сталось неймовірне диво Майдану, саме так ми виграли війну 2014.

Коли ж ми приймали правила, писані не нами і не для нас, і намагались виграти у системи за її правилами – система звісно ж виявлялась сильнішою, і маятник хитався назад, зносячи нас своїм невблаганним рухом…

Тепер цей маятник завмер у нас перед обличчям, чекаючи на наш поштовх. Він готовий знову хитнутись у нашому напрямку – якщо ми готові надати йому прискорення.

І тоді 2017 стане роком Великої Перемоги.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости