Блог | Нехай той, хто без гріха, - кине в мене камінь
Жодна частина моєї біографії не є таємницею: дитинство в дитячому будинку та інтернатах, журналістська діяльність, кримінальні переслідування - все це я ніколи не від кого не приховував. Я завжди давав людям прямий телефон, гуляв Хрещатиком по суботах і пускав журналістів додому.
Мені 43 роки і у мене за спиною роки боротьби за місце під сонцем, боротьби з системою і з самим собою. Я виховувався у дитячому будинку, а потім у інтернатах. З 13 років підробляв на канікулах пастухом. Я перечитав усі книжки у інтернатівській бібліотеці, бо мріяв здобути вищу освіту і бути журналістом. У 1992 мене вперше заарештували внаслідок переслідування журналістів, бо я писав про зловживання високопосадовців. Після цього було ще дві кримінальні справи через мою журналістську діяльність, одну з яких я оскаржив у Європейському суді, а другу закрили за клопотанням прокуратури.
Є багато речей, за які мені соромно у житті, як і кожній людині. Приміром, у інтернаті я вкрав з гаманця вчительки Галини Іванівни один рубль. Коли був пастухом, підважував корів. Я курив і відвідував зали гральних автоматів, але назавжди покинув і те, і друге, ставши депутатом Верховної Ради.
Можливо, за 10 років у парламенті, я досяг меншого результату, ніж мав би. Але ці 10 років, як і попередні роки у журналістиці, я присвятив боротьбі за правду і права людей.
