Блог | Імітація конституційної реформи
Зайнятому проблемами війни президенту, схоже, ніколи вникнути в тему конституційної реформи. Цим користуються ті з його оточення, хто вважає вічним місце під владною парасолькою, щоб при першій нагоді ту парасольку взяти до своїх рук. Для того їм потрібно так вибудувати реформу влади, щоб залишитися в ній. Україні ж потрібна система, щоби будь-який персональний склад влади не порушував саму систему, щоб вона була стабільною. Йдеться про взаємно виключні підходи. В усі роки незалежності (та й в усі історичні періоди) перемагав перший варіант, тому-то ми в Україні такі мудрі та багаті.
Майдан розпочався з обурення діями влади щодо членства в ЄС (хотіли влади, повторювали модний тренд, сусіди не дозволили – від своїх обіцянок відхрестились, прикрившись газом та інш. приватними інтересами). Врешті, Майдан сам дійшов висновку, що біда України – в самодержавстві, при якому до самодурства і кримінального управління – пів кроку. Вдруге за десятиліття люди самі знайшли відповідь на головну причину своїх бід. Недарма вони спочатку відмежувались від політиків, з’явилося два Майдани. Ясно, що краснобайства такого, як у вишколених говорунів у партіях, на первинному Майдані не було. Але "святе місце пустим не буває", промовці з’явилися, вимоги людей "сприйняли", обіцянками і закликами їх заворожили і…одержали владу.
І відразу про свої обіцянки забули, точніше, від них відмовилися. Ліквідацію адміністрацій забалакали децентралізацією, вибори з відкритими списками підмінили нечастими про те згадками на шоу, боротьбу з корупцією – зведенням рахунків у формі люстрації, соціальну тематику – декомунізацією, яку навіть європейці вважають примітивом. Додати б ще здачу Криму, війну, оподаткування пенсій, нові тарифи – був би повний букет для характеристики перемін.
Читайте: Про входження до НАТО і "декомунізацію"
Не будемо, проте, сипати сіль на рану. Складнощі справді є, в тому числі об’єктивні. Їх можна було б поступово розв’язувати, розпочавши справжні реформи, кінцева мета яких – включити кожного в процес відновлення держави, розвитку економіки, бізнесу, зробити кожного відповідальним за своє життя, добробут сім’ї, функціонування громади, краю, держави. Це слід було б робити з першого дня, одержавши владу. Тим часом, минає другий рік, а європейці тикають пальцем: ви ж зобов’язувались, робіть.
Ще минулого року, як неодноразово пропонувалось, можна було народом змінити чинну редакцію Конституції, провести вибори у відповідності з нею (у нас і парламент, і уряд функціонують не так, як записано в Основному Законі. Де таке видано?). На підставі тих змін прийняти закон про місцеві органи самоврядування, про нові бюджетну і податкову системи, про вибори тощо. Країна розвивалася б по-іншому, з’явилась би реальна можливість вгамувати безумство в Донбасі, показавши і там перспективу кожного, адже прийнятий недавно закон про особливості самоврядування там не діятиме. Це з самого початку розуміли його розробники, наперед страхуючись додатковими (сьогодні нездійсненними) умовами. Йдеться в такому разі про віртуальну політику. А люди живуть (чи виживають) реально, вони від байок стомилися, їм потрібне щось справжнє.
Сподівання було на конституційну реформу. Розпочали зовні солідно, ЗМІ підтягнули, процедуру запустили. А що пропонується?
Проаналізуємо деякі фрагменти проекту змін. Статті 81 і 82 передбачають, що політична корупція ще більше зміцниться. Депутатом може стати черговий "крутий" через список розрекламованої партії чи її лідера-краснобая, але у відповідну фракцію він іти не зобов’язаний, адже, більшість створиться не із фракцій, а з "солянки" депутатів (як антиконституційно – сьогодні). Парламент буде керуватись не регламентом, а законом про регламент. Якщо адмінресурс використати належно (хоч і протизаконно), то склад парламенту буде слухняним, а закон про регламент буде підписаним лише тоді, коли послух забезпечиться процедурами. Бідний Л.Кучма всі роки того добивався, не вдалося. Ясно, що і уряд формуватиметься залежно від того, скільки депутатів "правильно" зорієнтуються щодо влади (передвиборні партійні гасла при тому – фікція, обман, Основним Законом схвалений обман).
У парламента відбирається право щодо призначень керівників важливих державних комітетів, деякі з них, наприклад Фонд держмайна, певною мірою важливіші від міністерств. Подібне вчинено щодо посад Генпрокурора та керівника СБУ. Є у правових стосунках загальний порядок: призначення і звільнення посадовця здійснюється за однаковою процедурою. Інакше це лукавство, підстава до загальної недовіри, до, між іншим, нестійкості посадовця. Знаючи, наприклад, що звільнити з посади Генпрокурора може самостійно президент, прокурор не розраховуватиме на відносну справедливість в оцінці його дій парламентом, а відверто годитиме цьому (чи іншому) президенту. Це посилення суб’єктивізму, що поряд з волюнтаризмом.
Цікаво передбачається організація виконавчої влади. Уряд ніби її вища ланка, але його повноваження фактично закінчуються на вул.Грушевського. В областях і районах органи виконавчої влади координуються представниками президента, призначеними ним самостійно. Таким чином президент стає керівником виконавчої влади, що суперечить Конституції і принципу поділу функцій влади. (Це теж можна владнати, але тоді зайвою стає посада прем’єра).
Що криється за словом "координує" із проекту не видно. В будь-якому разі, це нічим не відрізняється від нинішнього адміністрування, хіба що іще більшою безвідповідальністю призначенця. Бо тепер за проектом місцева рада вже не може навіть гіпотетично, як нині, висловитися проти "координатора". А той наділяється правом відміняти рішення відповідної ради, якщо воно порушує закон. Закон же у нашій практиці, на жаль, як дишло.
Читайте:Про рала і Перемогу
Розробники проекту змін вдалися до хибного підходу. Щоб не відображати в Конституції принципові норми, вони їх просто вилучили, передбачаючи напевне, що права і обов’язки, основи функціонування прокуратури, органів самоврядування та інш. регулюватимуться винятково законами, а не Конституцією. Це теж не новина, хоч і немає ніякого стосунку до засад демократії. Врешті, можна обійтись і без Конституції, у світі поодинокі приклади є.
Найбільше туману навіяно на функції самоврядних органів. Чим вони займатимуться, які в них права, обов’язки, матеріальна і фінансова база, як взаємодіють вони з органами і ланками виконавчої влади? Цитую дещо з пропозицій: "органи місцевого самоврядування на рівні областей здійснюють визначені законом [а він може бути усяким – О.М.] повноваження, які, виходячи з обсягу і характеру завдань [ким встановлених? – О.М.], вимог досягнення ефективності та економії [?], найкращим чином можуть бути здійснені на цьому рівні…". Якщо такою пташиною мовою, "кругленько" формулювати норми Конституції, то так вона і "працюватиме". До речі, в проекті, опублікованому пів-року тому, кожна норма Конституції складається з не більше двох лаконічних конкретних речень.
Ясно, що проект не передбачає ніякого посилення ролі і статусу органів місцевого самоврядування. Все залежить від милості того, хто закон пише чи підписує. Не випадково поширюється думка, мовляв, проведемо вибори до місцевих рад, потім збільшимо повноваження. "Казав пан, кожух дам", - так звучить точніше. І ніяк не відповідає європейській моделі управління, нашим зобов’язанням при підписанні політичної частини угоди з ЄС.
Можна і далі коментувати проект, але все зводиться до висновку: маємо проект не той, що обіцявся Майдану, всім людям, котрий потрібен Україні. Йдеться про намір узурпувати владу тими, хто треться біля президента, зовні догоджає йому.
Нехай би Петро Олексійович проаналізував усе-таки те, що пишуть, нібито дбаючи і про його роль, але тримаючи в умі свій інтерес.
