Блог | Сталінізм в Україні
5 березня 1953 року помер Сталін. Проте сталіністи не вимерли, як мамонти.
Якщо ми думаємо, що лише в чекістській Росії існує сталінізм, а, скажімо, в Україні його нема, то глибоко помиляємось.
В Україні завжди існувала потреба в "сильній руці". Згадаймо дискусії щодо українського Піночета. Це й є новітня форма сталінізму, коли демократія стає фікцією, а хочеться наведення порядку вже й негайно. Щось подібне, до речі, спостерігаємо й зараз.
Читайте: Українці варті Нобелівської премії Миру
Якби в Києві справді була хунта, про що горланить кремлівська пропаганда, то ми би не мали проблем, скажімо, зі знеціненням гривні, а будь-який спротив владі взагалі став би неможливим. Влада й так від безсилля й власної немочі застосовує елементи сталінізму, але в багатьох випадках це скидається на фарс.
Сталінізм сидить у крові абсолютної більшості керівництва України, бо це діти своєї епохи. Можливо, він не такий кривавий, як кремлівський, але сутність від цього не змінюється. Завжди існує спокуса більшовицькими методами щось зруйнувати, а не збудувати завдяки реформам. Шлях еволюції важчий, ніж запал революційної доцільності. Парадокс полягає в тому, що сталіністи, які нині керують Україною, можуть навіть образитись, якщо їх так назвати, але ж вони є такими за своєю природою, способом мислення і практичними діями.
Читайте: Весняне загострення: ніхто не сумнівається, що Путін продовжить свій наступ
Якби ж то сталіністами були лише ті, хто на радянські свята виходить із портретами Сталіна. Ми б дивились на них, як на раритет, й спокійно очікували їхньої смерті. Нещасні люди заражені бацилою сталінізму, але нічого не вирішують у цій країні. Справжні сталіністи не афішують своєї сталінської сутності, але діють так, як заповідав їхній великий вождь і вчитель.
Найважче вичавлювати із себе по краплині раба. Сталіністи за суттю своєю є рабами, бо раб не мріє про свободу, йому добре жити в тій системі, яка склалася. По суті, й ми залишаємося заручниками сталінської системи цінностей, бо вибрали собі таких керівників, у яких нема політичної волі змінити Систему з великої літери.
Рецидиви сталінізму стають частішими з погіршенням економічної ситуації. Свою бездіяльність у реформуванні економіки та соціальної сфери уряд виправдовує війною з Росією. Здається, це замкнене коло не можна ніяк прорвати. Проте дієвим спротивом сталінізму є народовладдя. Чим більше народ як джерело влади, згідно Конституції України, бере на себе владних повноважень, тим менше шансів у сталіністів встановлювати свої права й порядки.
Читайте: Від Влада Лістьєва до Бориса Нємцова
Ми вибираємо керівників за власною подобою. Проте ми швидше, ніж ці керівники, змінюємося в силу обставин. Або керівники змінюватимуться з нами, або їх викинуть на смітник історії. Щоб керівники змінювалися разом з нами, а в ідеалі – швидше за нас, - ми не повинні відчувати себе гвинтиками Системи, а маємо бути повноцінними господарями життя. Тоді таке огидне явище як сталінізм з його тотальним страхом і знищенням інакше мислячих не матиме місця в Україні.
