Від самого дитинства ми хочемо слави. Вона була перша і єдина з нашого класу, про кого писали в газеті. Газета була, щоправда, районна і називалася "Будівник комунізму". Але – побачити своє прізвище, надруковане на папері, означало долучитися до іншого світу.

Тепер, майже 50 років по тому, я уявляю, як це сталося, - пише Ярослав Грицак "Країні". - Кореспондентові районної газети дали завдання написати матеріал про колгоспників. Він поїхав на ферму і побачив там мою однокласницю, яка поралася серед корів. На голові у неї була біла в'язана беретка. Це творило образ, повз який не можна було пройти: Білосніжка на колгоспній фермі.

Стаття була неправдива, як і все, що було в цій газеті. Про те, як мала школярка допомагає мамі виконувати трудодні і як важливо, що підростає таке покоління. Про що не писалося – що мама, як і тато, тяжко п'ють; що їхні хата, одяг, шкіра просякнуті смородом від корів. І що живуть вони бідно. Сім'я переселенців, яку в 1940-х виселили з комуністичної Польщі і дали хату в нашому селі.

До переселенців у нас ставилися з погордою. Вони й говорили не так, мали смішні імена, не були національно свідомими. Взяти шлюб із переселенцем чи переселенкою вважали нижче гідності. Батьки нам радили не бавитися з переселенськими дітьми.

Ми дружили, з ким хотіли. А вона була справжня подружка, добра і смішлива. Вона більше дружила з нами, хлопцями, бо дівчата її не приймали: від неї весь час пахло гноєм. Дружба з хлопцями, як розумієте, не була без проблем. Але вона не дуже на це зважала.

Ми закінчили школу, пішли вчитися у технікуми й вузи. Її старший брат став доцентом. Вона лишилася в селі. Коли розпався колгосп, завела собі пару корів, коней і свиней і гектари поля.

Її батьки повмирали, і вона вела господарку зі своїм чоловіком. Він був також переселенцем і так само тяжко працював. П'ята чи шоста година ранку, а він уже йде кудись, сам чи з кіньми. У них було п'ятеро синів. Доки малі, працювали з батьками, а коли виросли – втекли до міста. Вона ж із чоловіком працювала на сімейній фермі далі. Обоє сильно пили: секс і алкоголь – єдині втіхи для бідаків. Коли минає секс, лишається тільки алкоголь. П'яний він бив її, і сліди побоїв залишилися на її лиці назавжди. Тверезим же – був добрий до неї. А в останні місяці в перерві між роботами ходив до каплички з Богородицею і довго молився. По його лиці було видно, що він чогось сильно просить.

З нього сміялися: дивіться, який став побожний! Він мовчав, бо від природи говорив мало. Він не розказував нікому, що в нього цироз печінки. І що жити йому лишилося зовсім трохи. Він помер уві сні. Що знову всіх здивувало: такий здоровий хлоп – а диви, теж помер! А за кілька тижнів її розбив параліч.

Про те, що сталося з нею і її чоловіком, я почув цього літа, коли приїхав у село. Я бачив її у візку на подвір'ї. Їй відібрало мову, але вона пробувала щось мені сказати, махала руками й усміхалася. Коло неї були двоє синів, які на літо приїхали з дітьми (один син уже помер, також від цирозу), і зайнялися господаркою.

Що буде далі? Сини заберуть її до міста? Хтось із них залишиться тут? Ніхто так далеко не думає. Головне – пережити нині, а завтра буде видно.

Замість моралі: на вулиці, де вона живе, кожна друга хата має подібну історію. Рідко де лишилися мужчини старші за 60 років.

Згідно з World Development Indicators, за 1990–2014 роки очікувана тривалість життя в Україні збільшилася на рік – з 70 до 71 року. Для порівняння: в Естонії – на вісім, у Польщі – на шість, у Латвії – на п'ять років. Чоловіки в Україні в середньому живуть на шість років менше, ніж жінки, село – на три роки менше за місто.

Тривалість життя є надійним показником добробуту. Заґуґліть Gapminder world 2012 і побачите: найменше живуть у країнах, де дохід нижчий тисячі доларів на душу. 75 років починається з ВВП $20 тисяч на душу населення. Україна з Росією – десь посередині.

Андрій Кончаловський в "Новой газете" стверджує, що "зростання ВВП говорить лише про автомобільні колеса й кількість ковбаси. Але нічого не каже про здібності людини створювати музику, картини, дивитися на схід сонця".

Хай би він попробував розказати цю казку моїй однокласниці.

Читайте все новости по теме "Блог о жизни" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости