Політтехнологи як лохотрон для кандидатів
Напередодні парламентських виборів дедалі актуальнішою стає тема політтехнологів. Вони масово почали з’являтися в Україні 2004-го й з кожними виборами їхня популяція в Україні дедалі зростає. Їдуть сюди вони як із Заходу, так і Сходу. Передовсім, з сусідньої Росії, де через надто "фахову професійну" роботу їхні послуги стали не потрібними – там вже давно вибори перетворилися на призначення.
Окрім того, й багато місцевих діячів "набили руку" у такій делікатній справі, як виборчі технології. Але чи всі вони і завжди являють із себе те, що красиво презентують? Що може насправді приховуватися під яскравою обгорткою спеціалістів з політичних технологій, які начебто точно знають, як привести кандидата чи партію до влади.
Вже для багатьох не секрет, що найм політтехнологів нині перетворився на приховану форму проплати претендентами за місця у партійних списках. Так, наприклад, якась партія пропонує своїм потенційним списочникам команду якихось супер-пупер виборчих технологів, яким потрібно платити скажені гроші. Суть цієї афери зводиться до того, що більша частина коштів, виплачених за "титанічну працю" піарникам, у вигляді відкатів перекочовує до партійних кас. Так, так – тих самих, що йдуть до влади, аби "подолати корупцію".
Віднедавна з поверненням виборів по мажоритарних округах, з’явилася можливість фінансового "доїння" окремих кандидатів. Загалом, підхід технологів у їхній роботі можна охарактеризувати так: маніпуляції всім і всіма, у тім числі й самим працедавцем-кандидатом у депутати. Відтак, порада кандидатам – не соромтеся запитати: на кого раніше працював наймані вами технологи? Яких успіхів вони домоглися? Та не полінуйтеся перевірите інформацію, яку видадуть у відповідь на такі запитання.
Розповім про найпоширеніші прийоми, до яких вдаються технологи, аби якомога дужче "розкрутити на бабки" своїх підопічних. Гра з рейтингом. Наприклад, опитування (якщо воно справді проводилося) засвідчило рейтинг популярності кандидата на рівні 15%. Проте технологи навмисне повідомляють своєму підопічному сумну новину, що буцімто його рейтинг на рівні 5%, а щоб підняти його хоча б до 15% потрібно викласти чималеньку суму. Причому, передовсім їм, а не біллборди, рекламу в ЗМІ чи подарунки виборцям. Чому так? Дізнаєтеся потім, – багатозначно відповідають сучасні остапи бендери від політтехнології. Проте, "потім" може бути пізно. Адже одна й та сама піар-корпорація може негласно обслуговувати кількох кандидатів, які змагаються в одному окрузі. Причому, часто-густо діяльність технологів зводиться до того, аби уберегти кандидатські гроші від "зайвих витрат" для гонорарів самим технологам.
Тож, аби вберегтися він маніпуляцій рейтингами, проведіть окреме опитування силами власної команди чи замовте соціологічній компанії, якій варто довіряти. Перевірте, щоб вона не була якимось чином пов’язана з найманими вами технологами.
Ще один прийом "обробки мізків" кандидатів технологами – маніпуляції цифрами. Якщо в якійсь аналітичній викладці навести цифру 20-25 відсотків, то складається враження, що це приблизні припущення. Коли ж вказують цифру, наприклад, 22%, або ж 23,56%, то цей показник, навіть, якщо він просто висмоктаний з пальця, справляє враження підсумку якихось ретельних розрахунків. Тож поцікавтеся, яким чином проводилися і чим підтверджені ті чи інші розрахунки.
Головне, слід розуміти, що політтехнології мали значну вагу тоді, як тільки-но у нас почали впроваджуватися. Коли більшість кандидатів будували свою виборчу кампанію навмання, тоді перевагу отримували ті, хто першими залучили на допомогу професійних політтехнологів. Але вони швидко перетворилися на масове явище, і вже у кожній партії та за кожним грошовитим кандидатом бігає ціла свита всіляких помічників, спеціалістів PR і т. п. І якщо якомусь кандидату вони розповідають буцімто точно знають, який колір костюма й форму взуття потрібно підібрати, аби завдяки цьому забезпечити перемогу, то слід врахувати, що в обслузі кожного з його конкурентів є такі самі порадники – які, по-суті, вішають йому на вуха таку ж "локшину" під таким же "соусом". Відтак, і думайте-гадайте, кандидати в депутати, наскільки варто таким технологам довіряти?... Перефразовуючи народну мудрість, можна сказати, на технології надійся – а сам не плошай.
Приклад мера Києва засвідчив справжню ціну продуктам піар-технологів. Один раз обрали продукта піар-технологій Черновецького, другий раз – те ж саме… Доки не розгнівали вище керівництво держави, яке гримнуло кулаком, сказавши: "Києвом правитиме Попов!". І що – багато хто обурився, "улюблені бабусі" вийшли на вулиці з протестами?! Продукт піар технологій – він і є продуктом піар технологій, а не самодостатнім народним обранцем.