Невинні жертви?

Завжди знаходиться той, хто вважає себе вищим за інших. Він бере на себе місію Бога і вершить людські долі.

Терористичний акт в Дніпропетровську поставив більше запитань, ніж дав відповідей на них. Кому вигідно? Влада каже, що опозиції, опозиція – що владі. Чи, може, втрутилась інша держава, аби дестабілізувати ситуацію в Україні? Чи це банальні кримінально-бізнесові розбірки? Або попередження можновладцям, що можуть бути й більші руйнації з людськими жертвами? Але попереджувати можна лише того, хто думає. У нас же влада бездумна. Як і опозиція. Чи хтось дійсно божевільний (Боже, вільний!) вхопив Бога за бороду й показує, який він всесильний?

Хто би не здійснив цей терористичний акт чи кого б не призначили “винним” за нього, з одного боку барикад опинилися прості люди, з іншого – сильні світу цього. Їхні інтереси діаметрально протилежні. Для одних виживання і нездатність захистити себе, для інших – дике накопичення багатства і страх за власне життя.

Під час терористичних актів найперше страждають невинні жертви. Але логіка терориста є іншою: чи все ці люди зробили для того, аби не допустити подібного стану речей? В його системі цінностей вони не жертви, а співучасники злочину, а тому мають загинути або бути попередженими про незворотність кари.

Ми опинилися заручниками у власній державі. Влада й опозиція ведуть між собою справжнісіньку війну за виживання. Ми для них – “гарматне м’ясо”, шістьма мільйонами яких за роки незалежності вони вже пожертвували.

Чи все я зробив для того, аби президент, за якого я не голосував, навів лад у країні? А якщо голосував за нього, то просто заспокоївся, що він за мене той лад наведе і не вимагаю від нього рішучих дій? Або ще простіше: починаю його критикувати, поспішно знімаючи з себе вину за те, що голосував за нього? Як колись за Ющенка. Як колись за Кучму. Як колись за Кравчука.

Чи підтримав я опозицію в її починаннях чи, навпаки, зупинив її, щоб не заважала президентові наводити лад? Чи достатніми були мої зусилля, чи все звелося лише до розмов на кухні та з приятелями в пивбарі?

За такої логіки подій усі ми рано чи пізно станемо невинними жертвами й навіть за п’ять хвилин до смерті не знатимемо, за що з чергової урни для сміття на нас чатує смерть.

Чи добилися ми відставки міського голови, який не виконує своєї передвиборчої програми? Чи зробили все від нас залежне, аби сів за грати податківець-хабарник? Чи втрималися від спокуси не дати грошей нахабному викладачеві університету, чи все-таки гору взяла боязнь за подальшу долю дитини-студента?

Для більшості відповідь на ці та подібні питання є очевидною. Тоді не слід скаржитися на те, що можете стати черговою невинною жертвою терористичного акту. Невинних жертв не буває. І не лише з точки зору терориста. Бо завжди є ті, хто скоює злочин, і ті, хто цьому потурає…