Квітневі тези Юрія Луценка

Напередодні того, як Віктор Янукович помилував Юрія Луценка і той вийшов на волю, колишній міністр внутрішніх справ України у Менській колонії зустрівся з польовими командирами Майдану. Один з них, Тарас Стецьків, в інтерв’ю газеті "Експрес" заявив, що є домовленість про створення радикальної партії. Назви ще не придумали, але, звісно, нова політична сила не матиме нічого спільного з дітищем Олега Ляшка.

У ті ж дні в Інтернеті з’явилася стаття Юрія Луценка "Ключове питання кожного політичного ув’язненого – не за що, а для чого я сиджу в тюрмі?". Це виступ Юрія Луценка у Вищому спеціалізованому суді третього квітня 2013 року, який йому не дали виголосити.

Мене найбільше вразили дві речі.

Насамперед я звернув увагу на звертання Юрія Віталійовича: "Дорогі друзі, шановні вороги!". З друзями все зрозуміло, а ось щодо ворогів слід зазначити, що мова вже не йде про опонентів. До речі, щось подібне на брифінгу після того, як пленарне засідання Верховної Ради України відбулося на Банковій, говорив і лідер "Свободи" Олег Тягнибок. За його словами, вже не зрозуміло, чи слід говорити про опонентів, чи про ворогів.

І друге. Юрій Луценко пише: "Країна потребує позитивного порядку денного, Плану нової України. Дарма чекати цього від політиків у Верховній Раді. Цей план мають скласти інтелектуали і вимагати його впровадження від політиків". Зауважте, він не поділяє Верховну Раду на про-владних і опозиційних політиків. Він ще не ставить хрест на опозиції, але розуміє, що сама вона нічого не здатна робити.

Я би назвав цю статтю Юрія Луценка філософською. Попри загальну радикальну спрямованість вона все-таки грішить відсутністю відчуття реалій часу, як би автор не стверджував, що все якраз навпаки, що саме в ув’язненні він, як ніхто інший, розуміє саме ці реалії часу. Досить Юрієві Луценку зараз зануритися у вир революційної боротьби, він сам зрозуміє, яким був далеким від того, про що писав. Реалії, на жаль, виявляться страшнішими, ніж могли йому приснитися в найжахітливішому сні.

Опущу власне філософські сентенції, викладені в статті Юрія Луценка, а зупинюсь на основному.

Автор характеризує суть нинішньої системи в Україні:

а) правлячий клан є власником або співвласником усіх фінансово значимих підприємств та ЗМІ;

б) будь-яка критика клану веде до втрати роботи;

в) саботаж або опір клану карається тюрмою або кулею найманця.

На думку Юрія Луценка, під керівництвом Януковича і, власне, під інтереси Януковича в Україні:

а) відбувся конституційний переворот, який призвів до тотальної концентрації виконавчої влади в руках президента;

б) ГПУ, МВС і СБУ перетворено в партійний караючий меч владної верхівки; незгодні з цією конвертацією погонів і грошей – остаточно вичищені;

в) остаточно знищена незалежність судової гілки влади, яка стала безвідмовною репресивною частиною виконавчої влади…;

г) відверто фальсифікуються результати виборів, а опозиційних депутатів позбавляють мандату… ;

д) до мінімуму обмежені базові права на мирні зібрання і свободу слова.

Далі Юрій Луценко формулює декілька пунктів, які, на його думку, можуть призвести до падіння режиму Януковича:

"Пункт перший: 80% населення проти В.Януковича. Це означає, що Межигірський Карфаген буде зруйновано…

Пункт другий: опозиція зобов’язується до осені 2014 року виставити єдиного кандидата на пост Президента, сформувати спільний Уряд на чолі з узгодженим Прем’єр-міністром і провести відразу після перемоги на президентських виборах дострокові перевибори парламенту за відкритими списками, маючи узгоджену кандидатуру на Голову ВР.

Пункт третій: режим Януковича неможливо зняти тільки шляхом переможного для опозиції голосування. До осені 2014 року ми маємо сформувати потужний народний рух мільйонів громадян...

Пункт четвертий: попри обґрунтовану радикалізацію настроїв в нинішній Україні як і в 2004-му році, будь-яка іскра насилля вб’є можливість оновлення країни. Тому кожний, хто бавиться фразами про самосуд, партійні чи етнічні чистки, працює проти перемоги…

І, нарешті, пункт п’ятий, найважчий: зведення всього плану опозиції лише до зміни персоналій не відповідає глибині хвороби українського суспільства. Зміна Президента – лише необхідна, але недостатня умова для відродження України. І якщо для персональної зміни Януковича нам потрібно висунути єдиного кандидата і підготувати вуличний рух проти режиму Януковича, то для зміни України на європейську демократичну країну, в якій новообраний Президент не стане ні новим Януковичем, ні Кучмою, нам бракує плану зміни всієї української політико-економічної системи. Опозиція отримає мільйонну підтримку на вулицях, лише маючи такий план позитивних змін для всієї країни і для кожного українця. Я називаю це Планом ІІІ Української Республіки".

Юрій Луценко формулює основні напрямки цього плану:

"Перший фундаментальний напрямок – це чітка послідовна європейська інтеграція. І історична традиція, і прагматизм зобов’язує нас йти туди, де ширші права людини, вищі соціальні стандарти, сучасніші технології.

Другий базовий напрямок – деолігархізація української економіки та політики. Останні три роки державного нищення середнього і малого підприємництва затвердили небувалу концентрацію ресурсів у руках української олігархії. Це визначає не тільки економічну, а й політичну ситуацію…

Третій базовий напрямок – ліквідація нинішньої репресивної системи і створення системи справедливості…

Четвертий базовий напрямок – формування загальноукраїнської національної ідентичності…

П’ятий базовий напрямок – самоврядування в Україні. Впевнений, що поєднання жорсткої протидії на провокації сепаратизму з перерозподілом функцій та фінансів в обласні ради, зніме усі дурощі протиставлення так званих "москалів" так званим "бандерівцям", яке розігрує безвідповідальна мародерська псевдо-еліта".

Юрій Луценко робить висновок: "Власне, виборча кампанія наступного президента має стати таким собі тендером на кращого виконавця цього Плану".

Янукович не злякався цих планів Луценка і випустив його на волю. Лідерам опозиції його філософствування можуть здатися наївними. Можливо, Янукович тому й випустив Луценка, аби вбити ще один клин в опозицію, яка намагається бути єдиною. Навряд чи до президентських виборів Янукович випустить на волю Юлію Тимошенко, яка залишається його головним конкурентом. Саме її він по-справжньому боїться.

І все ж з останніми тезами Юрія Луценка в цій статті можна погодитись:

"Якщо ви в щось сильно вірите – мусите діяти, міняти світ довкола себе до кращого щоденно хоч на макове зерно. Починайте діяти. І чим швидше ви почнете процес об’єднання зусиль проукраїнських інтелектуалів, політиків і громадян, тим швидше з сьогоднішніх десятків постануть тисячі і мільйони.

Разом – переможемо! Слава Україні!".