Блог | Столітня війна наддержав: Іран знову опинився в центрі міжнародної політики
Свого часу в Союзі був дуже популярний радянсько-французько-швейцарський фільм "Тегеран-43" – про спробу організації нацистського замаху на лідерів США, СРСР та Британії під час їхньої відомої зустрічі в Тегерані 1943 року. У ті дні до столиці Ірану – а саме так стала називатися Персія з 1935-го, без перебільшення, була прикута увага всього світу.
Очевидно, не випадково навколо цієї ключової країни Близького та Середнього Сходу за останні сто років неодноразово зіштовхувалися інтереси наддержав. Достатньо згадати англо-російську угоду 1907 року щодо розподілу сфер впливу в Персії; усунення британськими й радянськими військами пронацистськи налаштованого шаха Рези в 1941 році; уже згадану конференцію учасників антигітлерівської коаліції 1943-го; спробу Сталіна створити так званий народно-демократичний Південний Азербайджан у 1946 році, що призвело де першого післявоєнного зіткнення США та СРСР; заколот проти прем’єра Моссадика 1953-го; Ісламську революцію в 1979 році та кризу з американськими заручниками. Сьогодні ж Іран знову опинився в самому центрі міжнародної політики, пише Олег Бєлоколос для Майдану закордонних справ.
Президент Сполучених Штатів, коментуючи вихід з ядерної угоди з Іраном від 14 липня 2015 року, відомої як Спільний всеосяжний план дій і підписаної США, Китаєм, Британією, Францією, Німеччиною, Росією та Іраном, заявив 8 травня: "Іран є головним спонсором тероризму у світі… В основі іранської ядерної угоди була "брехня", чому є докази". І додав, що Іран надалі будує свою ядерну програму. Трамп, який ще під час виборчої кампанії критично оцінював іранську угоду, пообіцяв запровадити додаткові санкції проти Ірану та наголосив на тому, що його (Тегерана) дії дестабілізують Близький Схід, а США та їхні союзники шукатимуть довготривале вирішення проблеми іранської ядерної загрози. "Будь-яка країна, що допомагає Ірану в його прагненні здобути ядерну зброю, також може потрапити під жорсткі санкції Сполучених Штатів", – наголосив Дональд Трамп.
Читайте: Російська дипломатія йде слідом сталінської
Водночас Британія, Франція та Німеччина наразі схильні до збереження згаданої угоди, що передбачає відмову від розробки Тегераном ядерної зброї в обмін на зняття економічних санкцій (наприклад, заборони на торгівлю нафтою) за певного удосконалення деяких положень цього документа, зокрема щодо балістичної складової ракетної програми Ірану.
Очевидно, у даному випадку йдеться про давні намагання стримати амбітну ракетну іранську програму, у рамках якої Тегеран досяг неабияких успіхів, зокрема у створенні як балістичних, так і крилатих ракет. Аналіз інформації з різних джерел свідчить, що Іран спромігся налагодити таємну й ефективну мережу придбання за кордоном різних компонентів для своєї ракетної програми, а також налагодити відповідне власне виробництво всередині країни, хоча в деяких сегментах його залежність від імпортних технологій залишається доволі критичною.
Натомість міжнародне співтовариство, зокрема країни – члени Режиму контролю за ракетними технологіями(РКРТ), учасниками якого є й три вищезгадані європейські держави, явно зазнали невдачі, намагаючись ще з 2006 року не допустити розвитку ракетної програми Ірану. У цьому контексті слід додати, що головною метою РКРТ є обмеження розповсюдження ракет та інших систем, які можуть бути використані для доставки зброї масового знищення.
Дивно, проте мало хто з оглядачів звернув увагу на головне: незважаючи на те, що згадана угода була укладена вже після окупації Криму та початку агресії Кремля на Донбасі, саме ці дії Москви знищили атмосферу довіри в міжнародних відносинах. Хоча, як добре відомо, не лише юридичні норми, а й насамперед дух сталого консенсусу між сторонами будь-якої угоди визначає реальний статус, фактичну тривалість і справжню ефективність її положень.
Читайте: За добу ОБСЄ видала ядерну дозу треша
Вочевидь, погану послугу Тегерану зробила й резонансна заява інтернет-видання POLITICO про те, що адміністрація Обами задля забезпечення ядерної угоди з Іраном фактично згорнула операцію американських правоохоронців під назвою "Проект Кассандра" проти проіранського угруповання "Хізбалла" (докладно про це читайте в нашому матеріалі "Протести в Ірані: деякі несподівані чинники та можливі наслідки" від 9 січня цього року).
Наявна інформація дозволяє вважати, що США наразі прагнуть укладення нової домовленості з Іраном, яка не лише охоплювала б його ядерну програму, а й стримувала б ракетну програму та активність Тегерана "на Близькому Сході та у світі". Лише час покаже, наскільки вдалим є цей рішучий поворот зовнішньої політики Сполучених Штатів. Так, радник з національної безпеки США Джон Болтон наразі "не очікує масштабного протистояння в результаті виходу Сполучених Штатів з угоди з Іраном".
Між тим європейці, які раніше трималися спільної позиції з Вашингтоном, поки насамперед турбуються про гарантії для своїх підприємств, що ведуть бізнес з Іраном. Зокрема, відомо про великий контракт європейської корпорації Airbus на постачання Тегерану 100 літаків, певні частини для яких виробляються у США. Також під загрозою опинилися пов’язані з Іраном інвестиційні плани французьких компаній Total, Renault та Peugeot.
Таким чином, у Трансатлантичному альянсі виник ще один доволі гострий економічний антагонізм, який поруч з "Північним потоком – 2" у подальшому, безсумнівно, впливатиме на характер відносин між Сполученими Штатами та Європою.
Водночас на наших очах розвалилася ще одна міжнародна конструкція, що зв’язувала США та Росію. В умовах "дуже холодної війни" Кремль навряд чи зможе тепер постійно апелювати до якихось "спільних інтересів" з Білим домом та буде змушений вирішувати складну дилему визначення своєї позиції в регіоні в умовах продовження втручання в Сирію.
