УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Лариса Волошина
Лариса Волошина
Український журналіст, публіцист

Блог | Хто ми - уламок СРСР чи спадкоємці Київської Русі?

Хто ми - уламок СРСР чи спадкоємці Київської Русі?

"Хто ти?" - запитання, з якого починається багато психологічних практик. На нього немає і не може бути однозначно правильної відповіді. Зазвичай, відповідаючи на це запитання, люди визначають систему пріоритетів. Що для мене стоїть на першому місці: "Я - жінка", "Я - журналіст", "Я мати" або "Я - дочка своїх прабатьків"? В цьому випадку запитання "Хто ти?" діаметрально протилежне запитанню "Який ти?". І це не дивно. "Який" - означає яким тебе бачать інші, - пише Лариса Волошина для День. - Це не суб'єктна, а об'єктна форма самопрезентації людини світу. Тому психологи зазвичай заперечують фабули "я гарний", "я розумний", кажучи: "Це те, який ти. Яким ти хочеш здаватися і яким тебе бачать інші. Хто ти?".

Для того, щоб по-справжньому змінитися, вибудувати здорові відносини з навколишнім світом, людині потрібно утвердитися в розумінні себе. Їй треба перестати бути тим, на кого дивляться і кого оцінюють, і стати тим, хто дивиться - тим, хто виносить вердикт. "Хто ти?" - запитання самосуб'єктне. Воно про те, як ти бачиш себе, якими очима ти дивишся на цей світ. Хто ти - той, хто оцінює те, що відбувається, і відчуває життя, виходячи з чіткого розуміння себе? "Хто ти?" - це запитання влади. Відповідь на нього дозволяє зрозуміти фундаментальні основи себе. Це допомагає встановити особисті кордони та визначити принципи, в рамках яких саме ти в праві ухвалювати рішення.

Читайте: Про "Єврокомунізм" як політичну хворобу сьогодення, або Як Україна у 2018 році почала сміття сортувати?!

Нації, як і люди, мають потребу у відповіді на запитання: "Хто ми?". У принципі весь сучасний український політичний дискурс - це рефлексія на тему "хто ми є?". Спадкоємці Київської Русі? Хранителі традицій козацтва? Уламок СРСР? Хліборобська нація Липинського? Що в нашому сучасному єстві є нашим споконвічним, а що було привнесене загарбниками-колонізаторами? Хто ми - політичні українці? Від яких основ ми відштовхуємося в розумінні себе?

Директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович запропонував законодавчо затвердити весь період перебування України в складі СРСР як окупацію. На думку В'ятровича, наша країна зобов'язана продемонструвати "політичні і законодавчі кроки, які б визначали спадковість української державності від 1917-1921 років до сучасної держави". Йдеться про визнання радянської окупації, про офіційне визначення ворожого антиукраїнського характеру більшовицького і комуністичного окупаційних режимів. На перший погляд може здатися, що нам пропонується в черговий раз піддати історію трактуванню. Уже звучать думки, що справи минулого тільки додають невизначеності сьогоденню. Мовляв, навіщо ворушити те, що вже закінчилося і не має до нас сьогоднішніх жодного стосунку. Ми - представники сучасної української нації різних етнічних коренів та історичних парадигм - повинні думати про майбутнє своєї спільної країни. Навіщо нам знову розділяти народ на окупантів і жертв окупації?

Читайте: Україна стане успішною колонією сусідньої Росії?

І тут мені б хотілося повернутися до психологічного запитання "Хто ми?". Ініціатива В'ятровича, якщо вона буде втілена в життя, може допомогти політичним українцям краще зрозуміти витоки свого колективного національного "Я". Ніхто з тих, хто намагається повернути українцям історичну пам'ять, не наполягає на пошуку серед сучасних громадян України нащадків окупантів. Йдеться про засудження явища, про визнання факту. Тобто про правові та історичні дефініції, які повинні допомогти українцям сепаруватися від "загального триєдиного братства". Однак одразу ж знаходяться ті, хто, почувши про необхідність визнати окупаційний характер комуністичного режиму, зараховують себе до нащадків окупантів і починають боротьбу з "україно-карателями", які заважають їм жити. Роблять вони це цілком добровільно. Іншими словами, зарахування себе до нащадків окупантів - це їхній усвідомлений вибір.

Самоідентифікація частини українських громадян з агресором говорить нам про принципи і моральні орієнтири таких людей більше, ніж усі "простягнуті руки" і пропозиції "залишити в спокої минуле заради спільного майбутнього". Яким буде майбутнє, побудоване спільними зусиллями катів, що самовизначилися, і їхніх жертв? Запитання не риторичне. Воно може бути яким завгодно, але без осуду окупації таке майбутнє точно не буде носити український національний характер.

Читайте: Україна може стати прикладом для Європи

Вільна людина вільна дати будь-яку відповідь на запитання, хто вона така, що лежить в основі її особистості, якими принципами, цілями і моральними орієнтирами вона керується, вступаючи у взаємини з оточуючими. Якщо комусь приємно вважати себе нащадком окупантів - це його особиста справа. Але і навколишні вільні виносити свою думку. Свобода - вона для всіх. Від того, чи засуджує людина факт окупації більшовиками своєї країни, чи вважає цю подію "возз'єднанням братніх народів", великим благом, яке супроводжувалося супутніми жертвами в особі закатованих, засланих, убитих без ліку, залежить те, як вона вчинить у майбутньому, якщо історія повториться.

Тим, хто сьогодні говорить про неприпустимість поділу суспільства на окупантів і окупованих, варто визначитися, до якої сторони вони зараховують особисто себе. А головне - зрозуміти, що за вимогою винести історичний вердикт злочинній більшовицькій окупації ніхто, крім них, не вбачає поділу сучасних громадян України на правих і винуватих.

Читайте: Горлівка - це Україна!

До того ж їм варто врахувати, що люди, які потребують засудити захоплення України московськими окупантами, намагаються вшанувати пам'ять не тільки загиблих від голоду в 30-х роках українських селян, а й тих, кого сьогодні вбивають на сході країни і в Криму за самою лише підозрою в симпатії до України. Засудження російської окупації, в якому б вигляді вона не здійснювалася - під більшовицьким кумачем або під путінським триколором - це про нас сьогоднішніх. Про те, ким є ми - сучасні українці. Хто ми? Ті, хто бореться сьогодні за звільнення своєї країни від майже 100-річного більшовицького панування, або ті, хто вважав за краще не помічати його?

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...