За лаштунками Брюсселя: Україну змусили до переговорів з терористами
Повідомлення за результатами переговорів українського лідера Петра Порошенка з ЄС нібито оптимістичні: грошей якихось там дадуть, Росії покивали пальчиком. Однак на реальних підсумках цього форуму інформаційний фокус наведено не досить чітко. А вони досить чіткі та не переможні.
Насамперед, Україну схиляють до переговорів. У першу чергу тому, що Росія налаштована підтримувати конфлікт на нинішньому, досить розігрітому рівні. Чим помітніші будуть успіхи українських військових та добровольців, тим більше кадрових російських вояків вторгнеться на українську землю. Адже ВВП уже мало не відкритим текстом пояснив усім своїм опонентам: він бореться не за перемогу, а через воєнний конфлікт спонукає Київ та Брюссель до вирішення українських проблем Кремля.
Повістка дня від терориста №1 була сформульована в одному з моїх попередніх текстів Підсумки Мінська: нова пред’ява Путіна і другий фронт проти України Якщо коротко, то Путін прагне внести корективи в угоду про асоціацію України з ЄС, заблокувати навіть теоретичну можливість вступу України до НАТО, а також влаштовує газовий шантаж Євроспільноти, вимагаючи, аби Київ погодився на "ціну Тимошенко" по газу і не судився за знижку. Крім перерахованих "хотілок" Путіна з’явилася ще одна – це його претензії на частину українського ВПК, без якого не можливо підтримування міць російського військового щита. Наприклад, у РФ усього один авіаносець, і той дуже помірних розмірів. Тоді як у США – 12, при чому – середнього та великого класу. Авіаносцями можна концентрувати значні військові сили в будь-якій частині Світового океану, а без них російська військова могутність закрита у кордонах РФ. Військові експерти стверджують, що будувати подібні великі кораблі Росія може лише в Миколаєві, який разом з усією країною зібрався до НАТО.
У Мінську Путін заявив, чого прагне; а в Брюсселі дали чітко зрозуміти, що Путіна слід слухати, тобто, Київ мусить задовольнити усі ті "хотілки" Москви. Іншими словами, Порошенко говорив про справедливість і міжнародне право, а європейці – про воєнну логіку сили, яку ігнорувати неможливо.
В чомусь лідери Старого Світу праві, стверджуючи, що нові поставки зброї мультиплікують конфлікт, і він виросте за межі Донбасу, а тому – вихід один, так звані мирні переговори. Тим часом, відчуваючи поступливість ЄС, Путін постійно загострює ситуацію, і ось нині поставив питання про "державність" "ДНР" та "ЛНР", які йому потрібні як інструмент дотримання інтересів Кремля. Або, як сказав Марат Гельман, це своєрідна гарантія не вступу України в НАТО.
Фактично Україні дали чітко зрозуміти: зберегти тисячі життів громадян можна лише в обмін на утвердження позаблокового статусу країни… ще й вбережемо також мільйони родин від поневірянь, бідування. Це вже не вимога росіян, це, наскільки можна чути риторику Брюсселя, - вимога європейців, які не хочуть розпочинати третю світову, та ще й на чужих кордонах. Безумовно, в майбутньому, у тандемі з США вони повторять успіх холодної війни, знекровивши РФ, але на це підуть роки. А зараз – мирні переговори із загарбниками.
Міжнародне право для слабаків, потужні змушують дослухатися до сили.
Петро Порошенко підтвердив припущення про мир і переговори: з понеділка почнеться деескалація конфлікту.
Звідки така впевненість, що терористи підуть на переговори?
Бо, очевидно, їх ватажок пообіцяв. Хоча ці обіцянки було декілька днів тому, а нині РФ офіційно окупувала частину Донбасу.
Чи є інший вихід у Порошенка? Швидше за все, що ні. Європа дуже не хоче зв’язуватися з сердитим ведмедем. Тим паче, розклад голосів у Старому світі не зовсім на нашу користь. Союзник України Дональд Туск ніби і став президентом Європейської Ради, але водночас більшість країн-засновниць ЄС перебувають під впливом РФ, тепер ще й – як виявилося - пострадянські Чехія, Словаччина та Угорщина. Крім того, Верховним представником ЄС із закордонних справ стала італійка Федеріка Могеріні, яку експерти вважають міністром з очевидно русофільськими поглядами. Існує і багато інших чинників, які вказують на те, цього разу українській владі треба буде подумати про життя співвітчизників. Про справедливість подбаємо іншого разу.