Блог | Путіну вірити - себе не поважати
- За словами Р.Ердогана, В.Путін заявив йому про те, що він особисто не прихильний сирійському лідерові. Про що свідчить ця заява? Які на цьому етапі відносини Туреччини і Росії?
При аналізі цієї інформації насамперед, думаю, потрібно звернути увагу на те, що ми все-таки маємо справу з переказом Ердоганом перебігу перемовин. Це його інтерпретація. В якому саме контексті і як це точно формулював під час бесіди сам Путін, ми не знаємо. Відповідної офіційної заяви самого Путіна з цього приводу немає.
Далі. Виходимо з того, що таке висловлювання Путіна таки мало місце. Будь-яка заява політичного лідера передбачає розгляд як мінімум двох моментів. По-перше, того, наскільки вона може бути і буде відображена в практиці його подальших дій. Тобто чи матимуть місце якісь практичні наслідки його заяви. І, по друге, якими причинами ця заява була зумовлена.
Що стосується першого аспекту, тобто практичних наслідків, то вірити Путіну на слово – це, як то кажуть, себе не поважати. Адже Путін живе в своїй реальності, в цій реальності слова є не засобом вибудови довіри чи декларації своєї реальної політики, а засобом введення в оману співрозмовників, суспільства тощо. І для нього обдурити когось – це не якийсь там гріх чи нечистоплотність, а це трохи не вершина мудрості, вдалий підсумок перемовин, а іноді, здається, і єдина їхня мета.
Читайте: Ердогану і ЄС треба поговорити, навіщо результати?
Про що Путін говорив буквально за пару місяців чи менше до інтервенції в Криму? Що "ми ніколи не будемо застосовувати ніякої сили в Криму і так далі. Про що Путін говорить зараз? "Наших військових в Україні немає, шахтарі танки повикопували в шахтах, купили в Воєнторзі" і т.д.
Тому це людина, до слів якої треба ставитись дуже скептично, за ними може нічого не стояти, крім бажання, як я сказав, ввести когось в оману. Як каже російська мудрість: "Язык дан человеку, чтобы скрывать свои мысли". Відповідно, маючи справу із Путіним, необхідно припускати, що одним із варіантів розвитку подій будуть такі його кроки, які прямо протилежні публічним словесним деклараціям.
Тепер щодо другого аспекту. Які причини могли спонукати Путіна зробити заяву, яка прочитується, як дистанціювання від президента Сирії Асада? Очевидно, що не від хорошого життя. Путіну таки прищемили хвоста. Чи носа… Як турки, достатньо непоступливі у питаннях сирійського врегулювання, подальшої долі Асада, курдського питання тощо, так і американці, які спокійно взяли і нанесли ракетний удар по сирійському військовому аеродрому, тим самим продемонструвавши, що з грубими порушеннями прав людини та злочинами проти людяності, які чиняться сирійським диктатором за підтримки російського союзника, Америка більше миритися не буде. Часи Обами, який закривав на все це очі, пройшли.
Путін піднімав ставки у торгах і протистоянні, а тепер це зробили американці. І виявилося, що Путіну відповісти на це немає чим. Фактично ця його заява – це така собі демонстрація відступу, готовності до співпраці. Щось на кшталт: "Та я ж хороший хлопчик, ну візьміть мене до своєї кампанії або хоча б не бийте…" Хоча знов таки, все це – слова, яким віри у принципі бути не може.
Ситуація із заявою Путіна ще раз нам всім демонструє, що єдиний аргумент, який він розуміє – це сила. Туреччина збила російський літак. У підсумку Путін сідає з Ердоганом за стіл переговорів та демонструє свою повагу. Американці припинили словесні баталії і нанесли ракетний удар – Путін включає задній хід і починає робити примирливі жести, присідати зі словом "ку", як у фільмі "Кін-дза-дза".
Цей висновок, між іншим, має пряме й безпосереднє відношення до російської агресії проти України. І його треба було б засвоїти всім тим, хто полюбляє робити пафосні заяви про те, що миру з РФ можна досягти лише дипломатичними методами. Так США і Туреччина нам наочно продемонстрували, якими саме ці "дипломатичні методи" мають бути, якщо ми хочемо миру на своїй землю.
Що стосується нинішнього стану російсько-турецьких відносин, то вони є і, швидше за все, залишаться достатньо непростими й напруженими. Торгівельна війна триває: доступ турецьких товарів до російського ринку і навпаки поки що в низці позицій заблокований. Протилежність інтересів у Сирії та підходів до врегулювання ситуації в цій країні є і залишиться. Все це, звичайно, не виключає можливості певної позитивної динаміки у двосторонніх відносинах цих країн. До цього їхніх лідерів підштовхує, так би мовити не зовсім привітне та дружнє ставлення з боку провідних світових гравців. Для Путіна воно стало наслідком агресії проти України та активної підтримки Асада. Для Ердогана – певних аспектів його внутрішньої політики, які викликають різку критику з боку, наприклад, Європейського Союзу. Однак, ці зближуючі обох лідерів фактори є тимчасовими, поверховими і ситуативними. Відповідно, й тенденція, яка на ній ґрунтується, не виглядає як тривала та всеохоплююча.
Записала Тетяна Купрієць
