Політичний прогноз на 2013 рік

У 2013 році не очікується ніяких доленосних подій, які заслуговували б згадки у підручниках з історії. Минулого року пройшли вибори у ключових державах світу, після "арабської весни" населення держав північної Африки обрали свої перші демократичні уряди, а Європейський Союз боровся з найсерйознішою фінансовою кризою у своїй історії. Цього року у світовому політичному календарі не заплановано нічого подібного. Однак спокій 2013 року оманливий і насправді є "затишшям перед бурею".

Минулого року США жили президентськими виборами, цього року головними будуть економічні питання. Останні дні 2012 року продемонстрували, наскільки нестабільна і крихка ситуація в одній з найбільших економік світу. Республіканці і демократи, балансуючи на межі "фіскального обриву", не могли укласти принаймні тимчасового перемир’я. Всі розуміли, що одночасне скасування податкових пільг та збільшення податків обернеться катастрофою для американської економіки, але продовжували сперечатись і затягувати прийняття рішення. Виявилось, що навіть загрози рецесії недостатньо, щоб змусити республіканців співпрацювати з Адміністрацією Барака Обами. Лише 31 грудня 2012 року Сенат нарешті проголосував за збереження податкових пільг. Економіку США врятували, але не надовго. Конгрес прийняв лише тимчасове рішення, а через три місяці у Вашингтоні знову будуть сперечатись на краю прірви. Якщо ж згадати, що у лютому державний борг США досягне своєї критичної межі у 16,4 трлн доларів, то ситуація виглядає ще похмурішою.

2013 рік пройде для адміністрації Обами у постійних військових діях з Конгресом, а тому не варто очікувати від Вашингтону ніяких проривів на міжнародній арені. Натомість Обама спробує домовитись з головними міжнародними гравцями про збереження статус-кво. Анонсований у кінці січня візит емісара Обами до Москви - "перша ластівка" нового курсу Вашингтона. Тому логічно, що харизматичну та впливову Хілларі Клінтон на посаді держсекретаря США замінить "пацифіст" Джон Керрі. Клінтон заявляє про завершення своєї політичної кар’єри, хоча її прихильники не втрачають надії побачити її серед кандидатів у президенти 2016-го року. Як би там не було, з її відставкою зовнішньополітичне відомство США втратить значну частину своєї енергії та амбіційності.

У порядку денному європейських політиків цього року домінуватимуть економічні питання. Хоча минулого року в ході важких переговорів лідерам ЄС вдалось домовитись про утворення банківського союзу, до створення ефективного механізму контролю над фінансами держав-членів ще далеко. На фоні дебатів щодо зміцнення фінансової солідарності слід очікувати загострення внутрішніх конфліктів ЄС (по лінії Берлін-Париж і Брюссель-Лондон). Британці, погрожуючи виходом із Союзу, вимагають для себе суттєвих преференцій. Шантаж, швидше за все, буде успішним, адже на боці британських політиків соціологія - в кінці 2012 року кількість противників ЄС в Британії вперше перевищила кількість його симпатиків. Отже, у 2013 році лідерам ЄС доведеться відновити віру британців та решти світу у міцності Союзу, навіть якщо для цього доведеться піти на деякі компроміси. Наприклад, відмовитись від ідеї встановити контроль Брюсселя над фінансовими операціями Лондонського Сіті.

Приводів відволікатись від вирішення економічних проблем у європейських лідерів буде небагато. У вересні 2013 року мають пройти парламентські вибори у Німеччині, однак рейтинги Ангели Меркель дозволяють їй особливо не хвилюватись з цього приводу. Більшість німців позитивно оцінюють її економічну політику, а її позиція на міжнародній та європейській арені явно їм імпонує. За своєю популярністю канцлер значно випереджає не лише своїх головних конкурентів, а й власну політичну силу. Найвпливовішій жінці світу потрібно лише не звертати з обраного курсу.

Що справді викликає занепокоєння у Брюсселі та Берліні, так це парламентські вибори в Італії наступного місяця. Рік тому партія екс-прем’єра Сільвіо Берлусконі підтримала уряд технократа Маріо Монті, щоб той навів лад у фінансах країни. Однак, як виявилось, довго залишатись поза політикою Берлусконі не захотів, і між судовими процесами почав готувати грунт для свого повернення. У грудні минулого року його партія "Народ свободи" залишила коаліцію, запустивши таким чином механізм позачергових парламентських виборів. Цікавий нюанс для українського спостерігача: 26 жовтня медіамагнат був визнаний винним в ухилянні від сплати податків та засуджений до чотирьох років ув’язнення. Закон про амністію скоротив його термін до одного року, але у в’язниці Берлусконі досі не провів жодного дня. Поки його адвокати займаються апеляцією, він готується вдруге узяти шлюб та вчетверте очолити уряд Італії.

Можливість повернення Берлусконі у європейських столицях сприйняли, м’яко кажучи, без ентузіазму. Німецька преса вже рясніє катастрофічними сценаріями, які очікують на ЄС у разі перемоги ексцентричного медіамагната. Однак професору Монті буде нелегко протистояти енергійному Берлусконі, який у своїй масивній піар-кампанії активно використовує незадоволення італійців скромними економічними досягненнями уряду Монті. За минулий рік податки зросли, державні витрати скоротились, а рівень безробіття зріс за останній рік на 2%. Чи виявиться цього достатньо для того, щоб італійці знову довірились людині, яка постійно опиняється в центрі скандалу, дізнаємось вже найближчим часом.

Більш передбачуваними будуть позачергові парламентські вибори в Ізраїлі, призначені на 22 січня. Вибори, які мали відбутись восени 2013 року, були перенесені за ініціативою діючого прем’єра Біньяміна Нетаньяху. Чимало оглядачів пов’язували це рішення з планами Нетаньяху розпочати військову операцію проти Ірану. Рейтинги його партії "Лікуд" дозволяють войовничому прем’єру розраховувати на те, що після виборів він знову посяде крісло прем’єра. Тим часом Ізраїль ризикує опинитись в міжнародній ізоляції. В умовах кризи західні лідери аж ніяк не зацікавлені у "пацифікації" Ірану, до чого закликає Нетаньяху. Крім того, непоступливість ізраїльського уряду в питанні будівництва поселень на окупованих територіях викликає дедалі більше незадоволення у його західних партнерів.

Продовжуючи іранську тематику, у 2013 році Махмуд Ахмадінеджад залишить посаду президента Ісламської Республіки. 14 червня в Ірані пройдуть президентські вибори, в яких за законом він не зможе взяти участь, так як очолює країну вже два терміни поспіль. Очікується, що боротьба розгорнеться між союзниками Ахмадінеджада та його більш консервативними опонентами. Разом з тим, відхід Ахмадінеджада з політичної арени кардинально не змінить міжнародну політику Ірану. Можливо, у Тель-Авіві та Вашингтоні більше не будуть здригатись від різких заяв іранського президента, однак ядерна програма Ірану залишиться фактором нестабільності на Близькому Сході. Тим паче, що президенти в Ірані приходять і йдуть, а аятолла Хаменеі залишається.

Цього року президентські вибори пройдуть у всіх трьох державах Південного Кавказу. Виборчі кампанії у Вірменії та Азербайджані навряд чи принесуть якісь несподіванки, а ось як буде розвиватись ситуація в Грузії, важко передбачити.

Вибори президента Вірменії, призначені на 18 лютого, фактично закінчилися ще до голосування. Жодна з чотирьох опозиційних партій вірменського парламенту не визнала легітимність президентських виборів 2008 року. Схоже цього разу вони вирішили взагалі бойкотувати голосування. Друга по величині опозиційна партія "Процвітаюча Вірменія" оголосила, що не збирається висувати свого кандидата і не підтримає жодного з інших. А найперспективніший кандидат, перший президент Вірменії Левон Тер-Петросян відмовився знову змагатись за крісло президента з Сержем Саргсяном. На минулих виборах Тер-Петросян прийшов другим.

В Азербайджані вибори президента заплановані на 16 жовтня. Однак і у цій кавказькій республіці немає політичної сили чи лідера, спроможного змагатись за владу з діючим главою держави. У 2009 році були прийняті поправки до Конституції, що дозволить Ільхаму Алієву балотуватись на третій президентський термін.

Найцікавішими перегонами 2013 року, беззаперечно, стануть вибори глави держави у Грузії. Після парламентських виборів восени минулого року у Грузії співіснують два центри влади, які ведуть між собою війну на повне знищення. Гучні корупційні розслідування та арешти колишніх високопосадовців – це відповідь Бідзіни Іванішвілі на переслідування опозиціонерів до виборів. Крім того, опоненти Міхаїла Саакашвілі розпочали кампанію за його дострокову відставку, і уже назбирали мільйон підписів на підтримку цієї вимоги. Справа в тому, що п’ятирічний президентський термін Саакашвіли добігає кінця 21 січня, однак вибори призначені аж на осінь. Прибічники Іванішвілі розуміють, що відстрочка грає на руку Саакашвілі, який програвши одну битву, все ще розраховує виграти війну. Навряд чи кампанія матиме успіх, однак може похитнути довіру до Саакашвілі серед його західних друзів. Непередбачуваними грузинські вибори робить і той факт, що Іванішвілі неодноразово заперечував свої президентські амбіції. Якщо це не просто піар-хід, то невдовзі на політичній арені Грузії з’являться нові гравці.

Серед інших важливих подій 2013 року слід згадати референдум щодо статусу Фолклендських острів 10 і 11 березня. Його результат цілком прогнозований: жителі Фолклендів чудово себе почувають у якості підданих британської королеви. Значення цього голосування полягає в тому, що воно створить новий прецедент вирішення територіальних спорів. Британці вирішили - замість того, щоб сперечатись з аргентинцями, кому насправді належать острова, провести референдум серед жителів острова, а історію залишили істориками. Минулого року повернення "окупованих" Фолклендських островів було проголошено пріоритетом зовнішньої політики Аргентини. Тому навряд чи вона просто так змириться зі своєю поразкою. Британські військові уже приготували план дій для попередження можливих провокацій.

А от привід для гучних святкувань буде цього року у хорватів. 1 липня 2013 року, після восьми років непростих переговорів, Хорватія нарешті стане повноправним членом європейської сім'ї.