Обрати пастиря

Не так давно сталася подія, вельми значима для греко-католицької спільноти. І, власне, не лише для вірних цього обряду. Папа Римський Бенедикт XVI прийняв відставку глави УГКЦ кардинала Любомира Гузара. Гузар, таким чином, дотримав свого слова, пообіцявши передати церковну владу «ще теплою рукою», тобто іще за життя.

«Передати владу можна по-різному. Можна вмерти, і тоді потрібен наступник. Можна тяжко захворіти, й тоді хтось мусить прийти і посісти твоє місце. А можна спокійно, добровільно – крок за кроком – передати уряд (керування церквоюю. – Авт.). Люди в моєму віці чомусь мають схильність або вмирати, або хворіти. То чому не передати уряд спокійно? Це ж не означає втекти від церкви... Я не є незаступимим, напевно, є ліпші від мене. І мені від того буде спокійно. Бо я вже не молодий, і безліч речей мені дається важко. Є певний досвід, це правда, але з урядом пов’язані обов’язки, які мені вже тяжко сповняти, а далі буде ще тяжче…», – говорив Блаженнійший Любомир в одному зі своїх інтерв’ю.

В тому, що Гузару дійсно бувало тяжко, немає жодних сумнівів. 26 лютого 2011 року кардиналу виповниться 78 років. Десять років назад, коли Любомир Гузар лише заступав на престол УГКЦ, він залишав за собою право піти у відставку, мотивуючи це тим, що «старша людина уповільнює розвиток церкви». До того ж Гузар, маючи проблеми зі здоров’ям, майже зовсім осліп. Джерела «Обозревателя» кажуть, що фактично замість нього церквою останнім часом керував Йосип Мілян – один, до речі, з претендентів на церковний престол. До речі, в церкві це не коментують – так само, як і повний список достойників, які претендують на місце Любомира Гузара. Але про це - дещо пізніше.

Історія Української греко-католицької церкви

Історія Української греко-католицької церкви в загальних рисах виглядає наступним чином. У середині століття на теренах Речі Посполитої та Угорщини віряни східного обряду терпіли утиски римо-католиків. Метою прийнятої того часу Берестейської унії було: урівняти перших і других перед лицем Ватикану. Саме тому в 1596 році й утворено Українську греко-католицьку церкву. Її протекторат здійснював Папа Римський, а основні догмати були прийняті від католицької церкви. Водночас, однак, збереглися православні обряди та відправа руською мовою.

За півстоліття потому, внаслідок трьох розподілів Речі Посполитої, доля УГКЦ потрапила в залежність від політики, впроваджуваної новими господарями. На землях, що відійшли до Російської імперії, унію було ліквідовано у 1795 році за наказом Катерини ІІ, хоча після її смерті деякі греко-католицькі єпархії були відновлені. У 1839-му Микола І підписав акт про ліквідацію унії в імперії та возз’єднання її вірних з православною церквою.

Стосовно ж Австрійської імперії, то там бодай не утискали українську церкву. Чи принаймні утискали не так нищівно, як це робили російські уніфікатори, які заганяли парафіян до єдино можливої та політично вмотивованої форми віри. А загалом, як зауважив один зі священнослужителів УГКЦ, «…греко-католицька церква – не націоналістична, а національна. Ми щиро вважаємо її такою, бо саме вона втримала національний дух народу Західної України. Саме вона колись дала змогу галичанину у польському ярмі пам’ятати, що він є українець...».

УГКЦ змогла вціліти за різних окупаційних режимів, зокрема, й німецько-фашистського. Легендарний глава УГКЦ часів Другої світової війни Андрій Шептицький мав зухвалість сперечатися із самим рейхсфюрером СС Гіммлером, проте навіть німці були поблажливішими до греко-католиків, ніж радянський режим. Наступника Шептицького – Йосипа Сліпого – протримали в ув’язненні з 1945-го до 1963 року, а відтак почалася поступова «відлига». Офіційно повернувшись у 1989-му на західноукраїнські терена, УГКЦ протягом наступних років поширила свій вплив і на решту регіонів.

Нині Українська греко-католицька церква активно виступає за «єдність, але не одноманітність», яку може дати союз із православними. В одному зі своїх інтерв’ю Любомир Гузар зазначив, що Рим не заперечує проти руху в цьому напрямку. Єдине, що слід брати до уваги, так це те, що авторитет УГКЦ значної мірою спирається на постать самого Гузара. Без нього шлях УГКЦ може бути відкориговано. Як підкреслює сам Гузар, питання щодо нового голови УГКЦ вирішуватиме винятково Синод, до складу якого, звісно, не входять так звані «підгорецькі отці» – група розкольників, які самі себе проголосили єпископами. Церковний трибунал наклав на них кару великої екскомуніки (заборону священнодіяти і приступати до будь-яких Святих таїн).

Також свого часу від УГКЦ відійшла група традиціоналістів. Їхній традиціоналізм полягає у використанні під час богослужіння тільки церковнослов’янської мови, особливому підкресленні латинських богословських доктрин, традицій та обрядів. Починаючи з часів Андрія Шептицького, в греко-католицькій церкві триває процес її делатинізації, наближення до традицій і форм Східної Церкви. Вважається, що це непокоїть певні ватиканські кола, які вбачають загрозу для єдності УГКЦ із Римом. Саме тому опозиційні рухи в греко-католицькому середовищі, які декларують мету більш щільної єдності з Римом, знаходять певну підтримку.

Усе вищезазначене існує наразі у вигляді невиразних чуток і припущень, хоча б тому, що греко-католицька церква, ототожнюючись із Любомиром Гузаром (і маючи за плечима персони Шептицького та Сліпого), є уособленням мудрої, виваженої та міцної інституції – не скомпрометованої скандалами і внутрішніми розбірками. Проте заміна харизматичного лідера може зумовити прихід нової парадигми із дороговказом до Ватикану.

Хто і як заступить на посаді Любомира Гузара

Власне, саме час поговорити про тих, хто може претендувати на місце лідера. Відомо, що процедура обрання глави УГКЦ є складною та багатоходовою. Передусім, 21 березня збереться Синод єпископів УГКЦ, який складатиметься з 50 осіб, причому на засідання прибудуть делегати як з України, так і з-за кордону. Перший день делегати обговорюватимуть ситуацію в церкві, другий день молитимуться і лише на третій почнуть проводити вибори, пояснює департамент інформації УГКЦ.

Як говорить секретар Синоду єпископів УГКЦ Богдан Дзюрах, претендентові на момент обрання має бути не менше 35 років і він повинен знаходитися в сані священика не менше 5 років.Після того, як коло претендентів буде визначено, розпочнеться голосування. Претендент на обрання повинен набрати 2/3 голосів присутніх. Якщо ж протягом 12 голосувань ніхто з єпископів не набере такої кількості голосів, то в цьому разі настає черга наступного етапу голосування, що складається з 3 турів, протягом яких претендент повинен набрати 50% голосів.

Якщо і цього разу не буде обрано нового предстоятеля УГКЦ, то синод переходить до наступного етапу голосування між двома претендентами, що набрали найбільшу кількість голосів. Зауважимо іще декілька особливостей процесу, відомих з давніх давен. По-перше, перед початком Синоду всі його учасники дають присягу на збереження таємниці голосування. По-друге, під час процедури вони не контактуютьіз зовнішнім світом. Голосування відбувається спеціальними бюлетенями, які після завершення процедури спалюються.

Але і це ще не кінець. Обраний єпископ отримує на роздуми два дні для підтвердженняабо відмови від посади. Якщо претендент не відмовляється, він мусить звернутися з листом до Римського Архієрея для затвердження виборуСиноду. І лише після отримання такого підтвердження новий архієпископ приймає присягу перед Синодом. Але хто буде цим новим архієпископом? Список від «Обозревателя» складається з п’яти персон По-перше, це вже згаданий Йосиф Мілян. Народився на Львівщині у 1956 році. Схиму прийняв у 1983-му – за часів, коли УКГЦ перебувала у підпіллі. У травні 1993 року Блаженніший Мирослав-Іван (Любачівський) призначив його духовним опікуном християнських молодіжних організацій. У лютому 1997 року призначений головою Патріаршої комісії у справах молоді. Іншим декретом – тепер вже Блаженнішого Любомира – призначений у 2008 році настоятелем храму Благовіщеня Пресвятої Богородиці при Патріаршому соборі Воскресіння Христового. 16 квітня 2009 року став єпископом-помічником Київської архієпархії . На цій посаді Мілян перебуває і по цей час.

Другий претендент – Ігор Возьняк, архієпископ Львівський. Старший від Міляна на чотири роки (народився у1952-му). Також галичанин – походить з Львівщини. За рішенням Синоду єпископів УГКЦ став єпископом-помічником Львівської архієпархії. Єпископська хіротонія відбулася 17 лютого 2002 р. у Львові. У зв'язку з перенесенням осідку глави УГКЦ до Києва обраний архієпископом Львівським. Чин введення на престол відбувся 10 листопада 2005 року.

Далі за списком – Богдан Дзюрах. Народився у 1967-му на Львівщині. 19 серпня 1995 прийняв схиму. 21 грудня 2005 року проголошений єпископом-помічником Києво-Вишгородської архієпархії. Архієрейська хіротонія відбулася 15 лютого 2006 року в соборі Святого Юра у Львові. Святителі — Блаженніший Любомир та владика Ігор Возьняк. У 2006 році обраний секретарем Синоду єпископів УГКЦ.

Четвертий – відомий своїм конфліктом з СБУ та відкритим протистоянням владі Борис Гудзяк, ректор Українського католицького університету. Коріння Гудзяка також пов’язане з Львівщиною, проте сам він народився у 1960-му у Сполучених Штатах. Гудзяк є досить відомим в інтелектуальних та просвітницьких колах України, проте він не є єпископом. Сан священства Гудзяк прийняв у 1998 році. Тож попри всі симпатії до Гудзяка-фрондера, якому був вимушений особисто приносити вибачення глава СБУ Валерій Хорошковський, скажемо відверто, що у список можливих претендентів цей святий отець потрапив радше через повагу до своєї рішучої і послідовної позиції.

П’ятий і останній претендент – Гліб Лончина. Так само, як і Гудзяк, Лончина народився в США у 1954 році. Постригся у ченці в монастирі Святого Теодора Студита в місті Ґроттаферрата (Італія), у якому і прийняв схиму у 1976 році. Священиче рукопокладення отримав від Патріарха Йосифа Сліпого. У 1994 році переїхав зі своєю монашою спільнотою в Україну. 2 червня 2009 року Бенедикт XVI призначив єпископа Гліба Лончину Апостольським адміністратором вакантного осідку Апостольського Екзархату для українців візантійського обряду у Великобританії. Іншими словами, Лончина і по сьогодні перебуває за кордоном. У випадку його обрання главою УГКЦ Лончина буде душпастирем, який не лише народився поза межами України, а й провів там більшість свого життя.

Що думають у самій Греко-католицькій церкві про список претендентів, який давно став «набутком гласності», «Обозревателю» дізнатися не вдалось. Проректор УКУ, Директор Інституту історії Церкви Українського Католицького університету Олег Турій зазначив, що не погодився би на інтерв’ю, якби знав, про що саме піде мова. «Я історик за фахом, і не є тією людиною, яка дає оцінку майбутньому». На прохання бодай підтвердити, що вище наведений перелік осіб таки дійсно є предметом обговорення в церковних колах, Турій заявив, що все це – «спекуляції, які мало що дають церкві, а радше тільки збурюють ситуацію».

Між тим ситуацію, яка склалася у зв’язку зі зреченням Блаженнійшого Любомира, не можна назвати особливо напруженою. Наразі все спокійно. Всі з зацікавленням спостерігатимуть за тим, як далі будуть розвиватися події, що не змусять на себе чекати. Прес-секретар УГКЦ отець Ігор Яців в коментарях «Обозревателю» пояснює, що небажання говорити на тему того, хто посяде патріарший престол після Любомира Гузара, аж ніяк не пов’язане з антипатією святих отців до ЗМІ.

Просто збереження таємниці в даному питанні є одним з засадничих принципів церковного життя, говорить Яців. Ніхто зі священиків чи осіб, близьких до УГКЦ, не буде розмовляти з пресою на дану тему. Єдине, що додав Яців, так це те, що політичні сили, дякувати Богу, поки що не намагалися вплинути на процес виборів глави УГКЦ. Воно й зрозуміло – політики більше переймаються майбутніми парламентськими виборами. І, можливо, трохи конституційною асамблеєю. Тож кожному своє. Принаймні на даному етапі…