Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Юго-западный край русский! Русский? «Русский»
	»Скінхед і китаєць – браття навік!
	»Нічого нового
	»Жінки та гроші
	»Слово на захист Черновецького і себе

Не пропустите »

	»Картина кисти Черчилля уйдет с молотка
	»Заваров: "Сборная Украины сыграла очень солидно"
	»Сборная России устроила секс-вечеринку

Интересное »

новости, загрузка.

Колись злобний Шульгін (здається, саме він, а може, Пурішкевич) зауважив, що українці – не нація, а політична партія. Під кінець життя він змирився з партією більшовиків, а з українською партією так і не змирився.

Але світ змінюється образливо швидко. Нині вже росіяни – не національна меншина, і навіть в Росії вони не нація, а конфесія, секта. Українсько-російські протиріччя асиметричні – партія конкурує з сектою.

У природі все змінюється на протилежне, окрім діалектики, яка всупереч собі не змінюється ніколи.

Нація перетворилася на конфесію, а конфесія знову стала одним з департаментів федерального центру (як казав хтось із сучасних послідовників Шульгіна: «Русская Православная Церковь – во-первых, русская; во-вторых, православная, и только, в-третьих, - церковь»).

Все це не до того, що росіяни погані, а до того, що їм погано. Не краще, ніж нам. З метою психологічної компенсації, ми можемо як завгодно кепкувати з нинішньої ницості колись великої Великоросії, проте і через тисячу років, Катерина Велика разом з Потьомкіним залишиться улюбленим персонажем американських порнокоміксів (я нещодавно випадково подивився один, яка масштабна фігура!) А хто там трахатиметься з наших?

Для живої шльондри опинитися в цій індустрії – можливо, найнижче падіння, а для історичної – найвище визнання.
Світову кризу націй ми почали розглядати на російському прикладі, по-перше, щоб не показувати на собі, а по-друге, ми всі дивимося російське телебачення.

На початку минулого століття середньостатистичному патріоту було легко уявити свою націю у славі: наша промисловість відлила найбільші у світі гармати, наш флот відібрав у британців панування на морі, а наші колоніальні війська витіснили з Конго бельгійців, підлі сусіди цілують наш чобіт, і їхні менти складають протоколи нашою мовою.

Що слава нині, коли війна не рентабельна і ганебна, коли обтяжують не тільки колонії, а навіть сусідні області, коли банкрутство конкурента б’є по тобі так само, як по ньому? Скажімо, економічний крах Америки підірве економіку всіх її ворогів у Світі.
Нація пишається боротьбою за незалежність. Після досягнення незалежності їй нема чим більше пишатися. Не боротьбою ж за добробут.

Нині в історії присутні лише пригнічені нації – євреї та американці. Скажімо, баски – мають буття в сучасній історії, а сучасні іспанці – лише буття в собі.

Американці поклали собі на плечі весь світ (а може, влізли світові на плечі), а євреї живуть саме в тому єдиному місці світу, де територія все ще зберігає сакральне значення землі. Та й вони завойовують землі лише для того, щоб обмінювати їх на мир, тобто на ніщо.
Чого мала б прагнути Україна, окрім того, щоб бути подібною до Чехії? Більше всіх виробляти? Але успішні нації віддають виробництво нещасним.

Мати успіхи в науках та мистецтві? Це означає – стати жирнішим за Америку місцем для талановитих іноземців.
Україна складалась навколо шляху з варяг у греки. Коли шлях захирів, довелося хреститися, щоб гуртуватися навколо Христа. Нині межа мрій – стати шляхом з Сибіру до Страсбурга. Нас закликають до патріотизму, що передбачає деяку жертовність. Можна бути шахідом в ім’я Аллаха, але неможливо бути шахідом в ім’я транзиту.
Колись кольори національного прапору символізували систему цінностей, звалище архетипів і спосіб буття. Саме цінності і спосіб буття нації перемагали ворожі архетипи.

Греки нав’язували світові еллінізм, римляни – імперію, євреї – обрізання, французи – свободу і кохання, британці – цивілізацію та капіталізм, німці – новий порядок, росіяни – нагайку і балалайку, ми – голодомор.

Нині у всіх однакове буття і спільні цінності – це означає, що більшість націй зникне за непотрібністю.
Шанси вижити мають пригнічені нації, які прагнуть здобути те, що іншим давно набридло. Французи, окрім ностальгії, не мають надзавдань ані у Франції, ані у світі. А французькі араби плекають великі плани і в Франції, і в світі.

У зв’язку з цим, для України взаємодія гілок влади, НАТО, приватизація, інфляція, отруєння Ющенка є важливими, але другорядними питаннями. Першорядними питаннями є позбавлення бюрократії монополії на насильство, християнська революція, вироблення специфічного містицизму і способу буття братств. Найцінніше в Україні не те, чим вона подібна до Європи, а те, чим вона від неї відрізняється. Варто плекати пережитки, культивувати відмінності. Це соломинки, за які можна чіплятися, коли набридне тонути.
Все це, звісно, добре, але що ж робити пересічному патріоту, у якого після виписки з наркодиспансеру буяє жага боротьби? Я міг би сказати, але тільки без свідків, й потім заперечуватиму свої слова.

Але справа не в тому. Не тільки невірні відповіді, бувають невірні запитання. Запитання триваліші, важливіші, сакраментальніші за відповіді.

Скажімо "что дєлать?" - невірне запитання. Не важливо "що", важливо "хто". Важить масштаб особистості, що б вона не робила.
Христос не дав апостолам нової функції (і до, і після в античному світі вистачало мандрівних проповідників). Він дав їм нову суб`єктність і кожному нову особистість. Що вони свідчили? Особистість! Щоб досягти святості, не важливо, куди ти йдеш, важливо, як ти стоїш ("стій же прямо, як тобі повелено" каже Коран).

Новий німецький дух творив Бісмарк – канцлер, діяч, його авдиторія – вся Європа. Творив також Ніцше – мрійник, напівбожевільний, авдиторія – його сестра, прижиттєві тиражі – кілька сот екземплярів, які ніколи не вдавалося розпродати. Творив також Вагнер – композитор, боржник багатьох кредиторів, мракобіс.

Що робити? - всеодно: писати, керувати, божеволіти, грати, воювати, тікати, аби ти був генієм.
Творить особистість, її знаряддя – особистість, її об`єкт – особистості, на які вона впливає іноді навіть не вчинками, не творами, не зусиллями, а через індукцію, подібно до Христа – через Дух.

Вона помре тихенько ранньої весни.
І ластівка - її душа - з блідого неба
Угору - вбік - і зникне. Дивні сни
Не снитимуться більше, і не треба.

Ми не помітимо, а отже не заплачем.
Згадаєм похапцем, і не було, неначе.

На цвинтар з`являться проститись
Два-три спілчанські віршомази,
Стукач і міліціонер.
Вінків не буде і бабусі
Не запитають, хто помер.
Її дешеву домовину
Сяк-так закидають болотом,
На нефарбовану оградку
Шматок дошки причеплять дротом
Нашвидкоруч щоб написати
Нижченаведені слова:
"Ось і померла Україна,
Її давно забута слава
І воля, що ніколи не була."
Щось там промимрять віршомази
Лягавий не ховатиме нудьгу
І по начальству понесе стукач
Нікому не цікаву докладну.