Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Украина и Россия: дружба или брак по расчету
	»Гавриш діагностував у вітчизняній економіці грип
	»Вадим Рабинович собирает футбольный Майдан
	»О роли желудка в Киевских выборах
	»Черновецький: технологія перемоги

Не пропустите »

	»Олег Скрипка: Я не хочу бути придворним артистом
	»Бетао: "Меня хотели купить французы, но я перешел в "Динамо"
	»ТОП-99 самых желанных женщин планеты. Кто на первом месте?

Интересное »

Напередодні Дня Перемоги на «Оглядачі» відбулась дискусія читачів і представників ЗМІ на тему: «Визнання вояків УПА воюючою стороною у Другій світовій війні: стан проблеми».

Пропонуємо вашій увазі фрагменти діалогу, головним героєм якого став директор Київського інституту проблем управління ім.Горшеніна, автор кандидатської дисертації на тему діяльності ОУН Кость Бондаренко.

Темі визнання вояків УПА намагаються надати політичного звучання, особливо протягом останніх років. Є багато нюансів, пов’язаних з цим питанням. В часи Леоніда Кучми здавалося, що історики вже близькі до розв’язання цього питання. Засідала комісія, до складу якої входили відомі історики. Вони підняли архівні матеріали, були опубліковані висновки цієї комісії. Але головне – це питання тоді не політизувалося. До нього підходили дійсно об’єктивно.

Після того, як в 2004 році стався ідеологічний розкол України, питання набуло дуже гострого звучання. На сьогоднішній день є кілька таких «маркерів», які атрибутують ту чи іншу частину України, той чи інший політичний табір. Використання такого «маркера», як, наприклад, УПА, відразу сприймається в штики представниками іншого табору.

Мені здається, що доки буде відбуватися надмірна політизація питання діяльності ОУН і УПА, доки наші політики будуть переважно керуватися стереотипами, а не здоровим глуздом і історичною справедливістю, доти це питання вирішене не буде. Протягом останнього часу ми відкотилися назад у вирішенні цього питання і, принаймні, нинішня Верховна Рада просто не зможе його розв’язати позитивно.

Сьогодні треба говорити про місце для ОУН і для УПА в українській історії, про вироблення єдиної спільної концепції і спільного бачення, про підхід до цього питання без замовчування.

Ще один вихід, який можна запропонувати – це мораторій на розгляд цього питання політиками. Воно може вирішуватися на рівні місцевого самоврядування, і воно вирішується в західних областях України. Це питання може вирішуватися на рівні громадських організацій, але в той же час, навряд чи воно буде вирішене на загальноукраїнському рівні.

Тому я думаю, що на сьогоднішній день єдиний вихід для України – це зняття цих «маркерів» - питань, які розділяють політиків. Ці питання вирішаться, але вирішаться вже, напевно, новим поколінням політиків.

-Ви кажете про те, що потрібно забрати це питання у політиків, але вояки УПА чекають на визнання, вони ображені на Президента, на уряд... Тоді чи варто забирати в політиків цю тему?

У Президента були шанси ще в 2005 році, прийшовши до влади, вирішити це питання. Чомусь воно було відкладене у довгий ящик. На початку 2005 року через ВР проходило будь-яке питання. Всі пам’ятають, якими переляканими були депутати, особливо з колишньої більшості. Все голосувалося. Я думаю, у той момент можна було вирішити ці питання. Чим більше загострюється протистояння між двома частинами політичного табору України, тим менше шансів на те, що це питання буде вирішене.

Подивіться на склад нинішнього парламенту – стає одразу зрозумілим, що сьогодні немає тієї більшості, яка може проголосувати за визнання ОУН і УПА воюючою стороною. Навіть у середовищі коаліції немає одностайності з цього питання.

-На Вашу думку, хто і яким чином повинен поставити остаточну крапку в історії України над "розтерзанням" ОУН-УПА?

Остаточна крапка ніколи не буде поставлена. Проходять сотні років, і все одно історики сперечаються над тим, хто був більш правий в тій чи іншій ситуації. Скажімо, Богдан Хмельницький чи Єремія Вишневецький в 1648 році або хто був більш правий: Мазепа чи Скоропадський в 1709. Але якщо говорити про історію, то тут, напевно, потрібно говорити про деактуалізацію цього питання. Доти, доки політики використовують те чи інше питання у своїх політичних цілях, доти воно стає актуальним і таким, що ділить. Як тільки ми забираємо з цього питання політику, політичну складову, воно знов повертається в розпорядження до істориків.

-До якого моменту Президент Ющенко приурочить надання статусу Героя України Степану Бандері?

Дійсно, значення Степана Бандери для українського визвольного руху є сильно перебільшеним, оскільки він більш виступав не як чинний керівник, а як символ. На Романа Шухевича теж «навісили» більше, ніж він на те заслуговує. Реально Роман Шухевич почав керувати Української повстанською армією і Організацією українських націоналістів лише з кінця 1943-початку 1944 року. До того часу всі «заслуги» Миколи Лебедя перевісили також на Романа Шухевича. Є багато таких моментів.

На сьогоднішній день відбувається певне намагання подати образ Бандери як якийсь новий історичний образ. Багато хто говорить про те, що варто було б йому вручити орден Героя України. Зважаючи на те, що Віктор Ющенко буде йти на президентські вибори, навряд чи він буде робити такі кроки, які неоднозначно будуть сприйматися електоратом на сході.

Можливо, така ініціатива відбудеться напередодні святкування 100-річчя Степана Бандери (1 січня 2009 року), але, наскільки я знаю, людина, яка пропонувала такі неоднозначні рішення Президенту, на сьогоднішній день перейшла працювати в уряд і, напевне, вже не радить Президенту.

-Чи є сенс мирити ветеранів? Років через десять їх нікого вже не буде в живих, і проблема вирішиться сама.

Я не вірю в те, що можна примирити ветеранів. Вони живуть тими світоглядними засадами, які сформувалися в часи їхньої молодості. На сьогоднішній день Україна де-факто їх примирила. Свого часу одні воювали на стороні Радянського Союзу проти Німеччини, інші ветерани воювали за незалежну Україну. На сьогоднішній день існує незалежна Україна, яка є спадкоємицею Української Радянської Соціалістичної Республіки. Тобто є якийсь спільний знаменник. З іншого боку, є ще один спільний знаменник – це те, що ветерани як Великої Вітчизняної війни, так і ветерани УПА перебувають сьогодні в дуже скрутному соціальному становищі. Принаймні, пенсії, які вони отримують, є жалюгідними. Тому цих два фактори їх мали би об’єднувати. Але, на жаль, вони навряд чи переламають свою свідомість і відмовляться від тих стереотипів, які формувалися у часи їхньої юності, молодості, і вони будуть й надалі жити цими стереотипами.

Сьогодні питання стоїть про те, чи будуть у майбутньому їхні діти, онуки, правнуки також ділитися на прихильників однієї і другої правди. Україна розвивається як держава з двома історичними правдами, з двома історичними світ оглядами, двома історичними векторами. Я думаю, що все-таки з часом будуть відбуватися суттєві зміни.

Минулого року Інститут Горшеніна провів цікаве соціологічне дослідження. Ми опитали дітей, які сьогодні навчаються у школах в різних регіонах України. Виявляється, їх важко спокусити штампами, важко збити з пантелику, їх не ділять рудименти минулого, вони впевнено дивляться в майбутнє і пов’язують свою долю з Україною. І це не залежить від того, по яку сторону окопів воювали їх діди. Дітей об’єднує сучасне життя, об’єднує майбутнє. А ветеранам вони віддають належну шану. Напевне, і дорослим варто повчитися такому реалізму у своїх дітей. Потрібно віддати історію історикам, а політиків змусити працювати над насущними проблемами, а не спекулювати на минувшині.

Текст веб-конференції Костя Бондаренка на «Оглядачі» читайте тут

ВІДЕОзвіт про веб-конференцію:

Бондаренко: «Настав час поставити крапку на політизації питання про УПА»

Бондаренко: «Напередодні 9 травня постійно виникає тема УПА»

Бондаренко: «На Шухевича та Бандеру багато чого «навішали»

Читайте по темі:

Керівництво держави не знає, що робити з ОУН-УПА

Підготувала: Тетяна Гайжевська