Спочатку буде Слово. І Слово це буде не «піво»

Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Голодомор в Україні. Факти. Нічого, окрім фактів
	»Новий Майдан більш реальний, ніж здається
	»Олег Тягнибок: не демократ, не нацист. Просто націоналіст
	»Крим: або український, або нічий
	»Тарас Чорновіл більше не гратиме у непристойні ігри

Не пропустите »

	»Что надеть на главный праздник года?
	»Игорь Суркис: "Задача "Динамо" – выиграть Кубок УЕФА!"
	»Москва гордится нефтью, Абрамовичем и Ирэн Феррари

Интересное »

новости, загрузка.

Українська мова в Україні: господарка чи гостя? – із таким запитанням «Обозреватель» звернувся до метрів сучасної української культури - директора видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", поета Івана Малковича та відомого перекладача Олекси Негребецького.

Пропонуємо вам вибрані фрагменти діалогу митців із читачами «Обозу».

Олекса Негребецький запропонував подивитись на проблему з космічної точки зору. «Ми з вами сидимо зараз на вулиці Панаса Мирного, на планеті Земля. Планета Земля обертається навколо своєї осі і навколо Сонця. Сонячна система теж навколо чогось обертається. Науковці встановили, що в осяжних межах Всесвіту, де можна встановити наші координати, кожен з нас рухається зі швидкістю 200000 км/с. Десь вибухають наднові зірки, десь летять комети, і в цей час якісь мікроби, якась цвіль вакууму сміє нам з Іваном Антоновичем забороняти рідну мову, хоче в нас її забрати. Це ж нонсенс! (сміються).

Ще одна космічна аналогія. Є теорія Великого вибуху – що колись існувала одна-єдина точка, все це бабахнуло, Всесвіт розлетівся з величезною швидкістю. Врешті-решт наросте ентропія, у Всесвіті, який вибухнув, все перестане ворушитися, згаснуть атоми, зупиниться тепловий рух молекул – і знову все повернеться до тієї самої першої точки, то того самого початку, до того, коли, як у Книзі сказано, «Спочатку було Слово». Знову має пролунати це Слово. І особисто я дуже не хочу, щоб це слово було «піво».

А тепер можна починати «невольницькі плачі» і порівнювати їх із величчю космосу».

Іван Малкович: Чи Україна сама господарка в межах своєї держави? Чи українці тут господарюють? Доки Україна не буде повноцінною господаркою, доти буде виникати це запитання.

-Погодьтеся, в Україні перемішані обидві мови - й українська, й російська. То чи варто наголошувати на домінуванні виключно української? Можливо, варто взагалі не звертати на цю "проблему" уваги?

Олекса Негребецький: Це те, що я називаю «невольницькі плачі». Українці в Україні – дискримінована меншість. Хоч вони арифметично є математичною більшістю, але нам за допомогою різних технологій і засобів масової інформації навіяли, що нас взагалі не існує – що нас мізерна меншість…

Іван Малкович: Як казав Табачник – «якась тоненька прослойка» (сміється)

Олекса Негребецький: Насправді, це не так. Коли я їздив по Україні, я був приємно здивований, що навіть у глибинах Луганської області звучить прекрасна українська мова – досить барвиста і соковита. Але щодо дискримінації… Для того, щоб забезпечити якийсь культурний рівень своїй родині, задовольнити свої культурні права, доводиться докладати якоїсь додаткової енергії.

Іван Малкович: Так, це правда. І це не перестає бути нашим великим клопотом, тому що кожен, хто має дітей, в кого україномовна родина, в кого діти змалечку російської мови не знають, - це є біда. Я дивлюся графіті. На асфальті пишуть: «Я тебя люблю». Прекрасна суть. Але мені було б набагато приємніше, якби заміть «тебя» було «тебе». Але все ж таки одне графіті кохального змісту я бачив у Києві українською мовою. «Тетянко, я кохаю тебе до безтями!»

Це ознака того, що ми, справді, часто почуваємося україномовною меншиною, бо ще й досі у ресторані ти повертаєшся на гарну українську мову, бо знаєш, що там буде сидіти інтелігентна людина. Добра українська мова зараз стає ознакою інтелігентної людини.

Олекса Негребецький: Ви самообманюєтесь.

Іван Малкович: Можливо. Але все більше молоді говорить по-українські. Принаймні, в Києві це відчутно. Але якщо я чую, як із маленькими дітками спілкуються їхні батьки, я думаю: що я роблю з цими книжками? Це краплиночка в цьому морі, яка не доходить до людей. Настільки цього всього мало, що відчай бере!

Олекса Негребецький: Ми, як то кажуть, постгеноцидне суспільство. Нас уже так переломили в цей бік, що якщо залишити все, як було, якщо не тупнути на цього хазяїна радіостанції з розпальцьовкою, він взагалі жодного слова українською не скаже. Нам кажуть: «это сельский говор», «это быдлячая мова, которую придумали свидомиты». Так сталося, що селяни не дуже освічені і не дуже культурні, але це, мабуть, єдині люди на землі, які роблять шляхетну справу, здобувають додаткову вартість із сонця, а не грабують планету, як шахтарі, нафтовики… А те, що робить фінансова олігархія, взагалі не витримує жодного розсліду. І раптом у нас «село» стало синонімом чогось поганого. Це Задзеркалля. Все стало з ніг на голову.

-Вам не здається, що для багатьох право на другу державну мову – російську - просто приховує бажання не знати першу - українську? І для більшості з них (зокрема тих, кому трохи за тридцять) українська мова вже не стане рідною. Можливо, варто говорити з дітьми?

Іван Малкович: Мені здається, що ті, хто хоче другої державної мови, - я впевнений в тому – вони хочуть, щоб української мови не було. Я думаю, порядні люди вже не дивляться тієї перебранки, але раптом я відчуваю, як мене знову підриває, коли я чую про те, що прийняли, хай у першому читанні, але Закон про те, щоб кожен службовець знав російську мову – це ж «троянський кінь».

За останній час це найжахливіше рішення, про яке я чув. Воно стосується засад українського існування на цій землі, і не тільки мови, бо мова – один з найважливіших чинників цього існування. Але я розмовляв з кількома депутатами від БЮТ – вони стверджують, що у другому читанні Закон не приймуть. Дай Боже, щоб це так було. Але як воно могло пройти в першому читанні?

Олекса Негребецький: На жаль, у нас такі сусіди, що вони таки норовлять захищати права російськомовних танками. Щоб уникнути такого небажаного «захисту», краще, може, подумати над мовою, якою ти висловлюєш думки.

Колись в мене був рецепт, як зробити Україну українською. Це три складові: школа, дитячі громадські організації скаутського типу і засоби масової інформації. На ЗМІ можна ставити хрест – вони повністю в руках диявольських сил. Це диявольські сили, які хочуть розкласти, довести до хаотичного броунівського руху…

Іван Малкович: Якщо включити якусь програму, йде «штепсельтарапунькизація». Обов’язково є Штепсель і Тарапунька. Українською часто говорить той, хто щойно, до ефіру, говорив по-російські, а тільки в ефірі говорить українською. Це дуже прикро.

Олекса Негребецький: Бачите, неможливо ухилитися від русла «невольницьких плачів». Я дивився якусь програму – «Розумні говоруни». Там було двоє україномовних ведучих, і так вийшло, що я обох їх знаю. А решта – ведучі діджеї з FM-радіостанцій. Мало того, що всі російськомовні – вони ще й етнічні росіяни. Очевидно, є якісь заборонені професії для українців. Якщо ти українець – все. Ведучим діджеєм не станеш. Таке складається враження.

-То, что украинский язык должен знать каждый гражданин страны, обсуждению не подлежит. Но нельзя издеваться над старыми людьми - они просто не в состоянии осилить его под конец жизни. Пусть уже спокойно доживут!

Олекса Негребецький: А що там «осиливать»? Взагалі, старій людині що треба? Прийти в якусь установу заяву написати. Їм все одно клерки заповнять документи. На мою думку, всі документи, які можуть бути об’єктом інтересу суспільства, мають бути в одному форматі, в одному стандарті і однією мовою. Уявіть, якщо один почне писати свою бухгалтерську звітність кримськотатарською, другий угорською…

Іван Малкович: Яке може бути знущання? Я думаю, що це все перебільшення. Вони собі говорять вдома, як говорили…

Олекса Негребецький: Телевізор як дивилися, так і дивляться. І навіть можуть і не побачити, що буває щось на телебаченні українське.

Іван Малкович: Хоча, іноді бувають й втішні програми.

-Я русский с украинской душой. В нашем русскоязычном городе Николаеве оставили две русских школы. Самых маленьких и плохих. Здание ободрано - создается впечатление, что немцы не уходили. Как Вы думаете, за кого голосуют учителя этой школы? Конечно, за дважды несудимого...

Олекса Негребецький: Це життєвий цивілізаційний вибір – за кого голосувати. Я думаю, була б у них прекрасна школа з двома басейнами, вони б голосували й за «тричі несудимого». Це не показник. А якщо українці все життя перебували у таких ситуаціях, коли такі школи були українські… В моєму рідному селі, в якому до мене років за 150 жив Тарас Григорович Шевченко, було дві школи: звичайна школа і школа-інтернат. Коли почалося брежнєвське «закручування гайок», зробили із школи-інтернату школу для недорозвинених дітей. Тобто – там батьківщина Шевченка, там одні дебіли. От приїде турист на батьківщину Шевченка, а там дебіли ходять…

Іван Малкович: Я би так не говорив. Тут є нюанси. Мені здається, якщо це гарна, доглянута школа і якщо це діти, які неповносправні і вони на батьківщині Шевченка, то слава Богу. Головне, щоб школа була хороша.

Нюанси завжди існують. Це банально, але давайте згадаємо, скільки людей катували за те, що вони не хотіли перейти на російську мову. Тобто не умови, не краса школи визначають національний дух. Якщо він є в тебе, то він є.

Олекса Негребецький: Я пригадаю свою біологічну освіту – йде міжвидова боротьба за ареал, за територію. Росія хоче мати Україну як свою життєву територію, українці, як етнос, хочуть мати свою. Хотілося б, щоб ми були не тваринами, які один одного розривають на клапті, а конкурували, як люди, наділені інтелектом і мораллю.

Іван Малкович: Це все роблять політики. На тому ж самому Львівському форумі видавців я спілкувався із росіянами. Ми знаходимо спільну мову, бо ми поважаємо культуру один одного.

Олекса Негребецький: Ми почали нашу розмову з Космосу, з «невольницьких плачів». І я знов повторю: українці – дискримінована меншість в Україні. Нас кидають в гетто. Або ви будете видавцем, або, в кращому разі, перекладачем. Одна моя україномовна знайома не могла влаштуватися перукаркою, бо це не «гламурно».

Іван Малкович: Я думаю, це перебільшення.

Олекса Негребецький: Іване, влаштуємо експеримент – україномовній людині влаштуватись менеджером… Я в різних сферах діяльності побував. В 1980-х роках в моєму інституті начальниця першого відділу збирала на мене досьє, бо «он же все время на украинском говорит – он, наверное, националист».

Іван Малкович: Я би все ж таки хотів говорити із вірою у ту студентську молодь, яка, на жаль, так само між собою говорить російською мовою, але вже з певними ознаками національного видужування. Є велика надія, бо більше фільмів, більше книжок, більше видавництв, більше письменників.

Українці – дивовижна нація, і у нас ще багато чого попереду.

Усі відповіді Івана Малковича та Олекси Негребецького читайте тут

Блог Олекси Негребецького на «ОБОЗі» - тут

Дивіться відеозвіт з прес-конференції на «Обозі»:

Эти иностранные языки такие смешные!

Демократія - гидка вигадка темних сил!

Отже, українська мова в Україні – господарка? Гостя?

Поділіться своїми думками й ви…