Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Нічого нового
	»Жінки та гроші
	»Слово на захист Черновецького і себе
	»Опіум для народу
	»Діти наших начальників будуть начальниками наших дітей

Не пропустите »

	»Определились первые финалисты "Евровидения"
	»Превью к матчу "Манчестер Юнайтед" - "Челси"
	»Собчак умер, лежа на даме - об этом все знают...

У буржуїв вважається добрим смаком, коли дорогі речі виглядають як дешеві. Разом з тим, дуже дбають за нюанси. Знають, скільки коштують шкарпетки в отого, що в цього краватка від Ферре. Навіть годинники з білого золота, щоб були подібні на куплені на базарі. З відстані 25 м (нормальна відстань, якщо набої спорядженні шротом) натовп буржуїв та натовп колгоспників виглядає однаково. Час вимагає, щоб особистість приховувала себе.

Дев'ятнадцяте століття привнесло в літературу нового персонажа – детектива - людину, що викриває брехню. Внесок двадцятого століття – персонаж розвідника - людини, що бреше. Проте, типологічно важливо не те, що бреше, а те, що маскується. Улюблений персонаж - особистість, яка приховує себе. Улюблений спосіб життя - демократія - безособова диктатура.

Якось Бонапарту запропонували відзначити його найздібнішого шпигуна Шульмейстера орденом Почесного легіону. Боні, хоча й не був джентльменом, відповів: "Ліпше грошима".

У старі часи особистість мала демонструвати себе. Не лише вірність, але і вірність собі її властивості позначались гербом і підкреслювались золотом.

Зброя завжди присутня не лише для захисту життя, а для захисту гідності. Гідність - це тотожність собі. Тому блазень міг сидіти за шляхетським столом, але актор - ні. Актор - це людина, що приміряє особистості, відповідно викликає підозри, щодо наявності власної. Предки здогадувались, що в постійній зміні ролей - щось нечисте.

Герої є, але вони не цікаві суспільній свідомості, вони не стають культовими фігурами. Останнім був Че. Відтоді - лише актори. Або ті, хто поводить себе як актори (як леді Ді).

Наші діди жили в один час з Наполеоном, Тамерланом та Навуходоносором, а ми вже живемо в інший (з НАТО, ЄБРР та ОБСЄ). Нашим онукам дев'яності здаватимуться прірвою. Вони не повірять, що ми не помітили, як перейшли її.

Знахабнілий від безпеки громадянин благополучної країни, крім холестерину в крові має ще й підсвідомість (принаймні так стверджують "віденці", які з неї годуються). Підсвідомість вже відчула зміну стосунків між особистістю і суспільством, яка полягає в тому, що особистість суспільству вже не потрібна. На тому боці прірви ми були потрібні як робітники, солдати, платники податків, споживачі, чиновники, володарі, вчені. Зробивши крок через прірву, ми залишилися в своїх функціях, проте, опинились в підозрі, що виконання їх - це лише форма соціального захисту.

3% населення можуть забезпечувати всіх продуктами сільського господарства, 0,5% - науковці та інженери, чиновників, офіціантів, робітників, поліцейських, набереться ще 20%. Це не означає, що 70% населення не потрібні, це означає, що потрібно лише 30 відсотків тебе.

На тому боці прірви володар був потрібен суспільству у всіх своїх життєвих функціях. Його вранішнє пробудження, одягання і полювання були політичними актами. Найвищі чиновники одержували звання відповідні до побутових потреб володаря (конюші, постільничі тощо). Нас і сьогодні цікавить адюльтер президента, проте, гумор коханки короля був з найважливіших чинників європейської політики.

Король був потрібен суспільству 24 години на добу, президент потрібен півгодини на тиждень, коли підписує папери і відправляє державні ритуали.

Сковорода хотів, щоб на його надгробку було написано: "Світ ловив мене, але не впіймав". Таємниця нашого часу полягає у тому, що світ нікого не ловить. Ловить прокуратура.

Є країни в яких з кінця сімдесятих нічого не трапляється, мешканці яких насолоджуються небаченим добробутом, спокоєм, стабільністю. Майбутнє гарантоване всім строєм суспільства. Громадянин може планувати життя на десятиліття вперед. Такого ще ніколи не мало людство. Якби взяти будь-кого, з будь-якої доби після вигнання з Едему й показати сучасну Бельгію, або Міннесоту, сказав би, що бачить Царствіє Боже.

Проте, вечорами мешканці вирію сідають біля телевізорів і довго споглядають вигадане пекло - фільми про ґвалтівників і вбивць, або світлі стрічки про нещастя. Я підозрюю, що душі праведників крізь шпаринки в стіні Едемського саду підглядають за пеклом. Чим бо вони ще мали займатись у своїй вічності?

По справжньому нас цікавлять лише прояви і пригоди особистості. Відколи подвиги недопустимі - вона проявляється у злочинах.

Ми відчуваємо, що насправді вже не потрібні суспільству. Ми любимо телевізійних злочинців, бо вони мстяться суспільству за нас.

Муратов якось розповів цікаву історію. 1950 року він у сімнадцятилітньому віці опинився серед членів бандерівської боївки. Схрон був викопаний неподалік від Станіслава. Була осінь, випав сніг і вийти з-під землі стало неможливо - видавали сліди на снігу. Безвихідь пригнічувала, щоб чимось зайняти себе, люди по декілька разів на день перечищали зброю.

"В один з таких днів, - розповідає він, - сидів я поруч зі здоровенним вуйком з місцевих. Було якось особливо тоскно. І треба ж було мені брякнути: "Знаєте, вуйку, а Христос був єврей". Відповіді не пролунало. Вуйко дочистив автомат, склав, вставив ріжок, дослав набій до патронника і вистрілив прямо по мені. Слава Богу, поруч були люди, підбили ствол, так, що черга вдарила у стелю. Вуйка притисли до стіни. Дячок-уніат, який був серед нас, сказав: "Заспокойтеся, Христос, безумовно, не єврей. Так, з єврейської родини..."

"Потім, - каже Муратов, - я ввійшов в моду як популярний оповідач біблейських історій. Відчував себе Левієм Матвієм. Розповідав все, що пам'ятав з Євангелій, Діянь апостолів. Для місцевих це було відкриттям.

Двісті років свого панування в цих місцях греко-католицька церква не заохочувала читання Біблії".

Втім, всі ортодоксальні церкви, приховували Святе письмо. Всупереч поширеній думці, атеїзм продукується не вивченням природи, а вивченням Біблії. В ній занадто багато правди. Вона спокушає. Клерикали це завжди підозрювали. В ієзуітських колегіумах та університетах впирали на фізику та філологію, відколи вже не спрацьовували традиція та обряд.

Істина лежить за стіною, яку треба подолати. Стіна свідчить присутність істини. Відсутність перешкоди унеможливлює осягнення. Вирій перебуває за бар'єром смерті, яка має бути виконана як вчинок. Або одержана через страждання. Якщо смерть недбала, то за нею пекло, - не істина. Думка є істиною, коли форма її висловлення вражає. Святе письмо відкриває істину лише тоді, коли між ним і мною пролягає мовний або політичний бар'єр, який має бути зламаний. Тому латинська Біблія є істиною для всіх, а німецька, хіба що для французів. Нерозбавлена Біблія - небезпечна. Кожну сторінку священного тексту треба розчиняти в тисячі світських сторінок.

У Біблії багато що бентежить. І те, що нас бентежить, свідчить про зміну культурного архетипу. Вважають, що двадцяте століття

- час великих змін. Наївні! Ці зміни грандіозні.

Сам Бог змінився настільки, що зараз більше нагадує дао. Нам вже незручно, що Бог поводить себе як особистість. Внутрішньо ми вже зрадили Близькому Сходу заради Далекого. Раніше те, що Бог поводить себе як особистість та перебуває з кожним в міжособистісних стосунках, здавалося незручним лише видатним особистостям. "Чистий розум, що не має кордонів - є саме божество" - писав Гегель в "Житті Ісуса", якого трактував по-маніхейськи.

Сьогодні божественна особистість заважає всім.

"Бог - є любов" - казав Христос і це була революційна думка. Сьогодні це вже не думка. Технологіями любові просякнуто суспільство. Любов підступає до горла і вже трохи нудить. Тотальний Карнегі і "Практика сексу" там, куди він не дістався. Гуманна система устійливіша за жорстоку. Особистість, щоб не заважала, не треба пригнічувати, її треба розчинити. Гуманний розчин триваліший за прес жорстокості. Сьогодні революція полягає в тому, що наш Бог - особистість.

На початку століття душею маленької людини займались Чехов у Росії та Фрейд у Відні. Фрейд вказав на те, що до багатьох душевних рухів не варто ставитись з містичним жахом, обожненням, чи чехівським замилуванням.

Природа багатьох проблем чисто фізіологічна, до їх вирішення потрібно підходити не з естетичним критерієм, а з клізмою. Чехівська маленька людина складається з едіпового комплексу, простатиту та підсвідомого страху кастрації.

Продовження читайте тут: http://www.obozrevatel.com/news/2007/3/13/160433.htm