Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Скінхед і китаєць – браття навік!
	»Нічого нового
	»Жінки та гроші
	»Слово на захист Черновецького і себе
	»Опіум для народу

Не пропустите »

	»На почтовых марках появится Ани Лорак
	»Анонс матчей заключительного тура в "группе смерти"
	»Одиночество мужчин

Интересное »

Шановний читачу. Якщо хто-небудь милий твоєму серцю, скажімо, твій родич з Нігерії або твоя наречена з Бурятії, або твій старенький рабин з хоральної синагоги міста Вулканешти (Молдавія) – все одно хто запитає тебе: яка вона, Україна, відповідай, що вона в усьому подібна на Ющенка!

Рідкісна відповідність характеру президента духові його країни. І на це немає ради. Ненька подібна ні на мене, ні на тебе, а на нього. Почни так: колись вона була нівроку, але згодом вороги її отруїли (принаймні, вона сама в це вірить).

Іноді з метою подратувати наших одномірних братів я вголос розмірковую за долю України і тому змушений увесь час згадувати за Ющенка (прикро, що він вже виходить з моди). Ось він приїздить на відпочинок до Криму і привозить із собою кілька вуликів, щоб не переривати контакти з бджолами.

Кримська обслуга вражена: коли приїздив Кучма, то привозив із собою всю канцелярію, щоб не переривати контакти з бюрократією. Бджоли кращі за бюрократію, отже Ющенко краще за Кучму.

У старому «пасторальному» селі (якщо таке колись справді існувало), де пастушки, ягнятка, де хрущі над вишнями гудуть, пасічник – це сільський мудрець. Трошки пришелепкуватий, але транслює прадавню мудрість ландшафту прямо в уяву збирача фольклору.

Скажімо, коваль – теж поважна і таємнича фігура, проте його селяни побоювались, справедливо вважаючи, що в ковальському горні живуть сили підземної природи, а у вулику – небесної. Відтепер нашим селом керують на пару пасічник і коваль, і наша селянська хитрість полягає в тому, що пасічнику підпорядкований силовий блок, а ковалеві – економічний і культурний.

Усім цим страшенно незадоволені сільська відьма і шинкар, який робить вигляд, що йому все одно, і всім підливає. Але нас, заїжджих фольклористів, цікавить глибина селянської душі; отже, хильнувши чарку, підкувавши коня, затарившись чмалі у відьми, ми йдемо на пасіку.

Кожен пасічник знає: з досвідом він втрачає ілюзію, що сам керує бджолами, – це бджоли керують ним. Бджолиний рій задає його життю сезонний ритм, підказує поведінку, вчить мудрості.

Стає трохи моторошно, коли усвідомлюєш. Що останні два роки через посередництво верховного пасічника Україною керували бджолина Матка з рою, який гніздиться в Макарівському районі Київської області. Чим займаються рештки наших кінематографістів? Усе ще знімають «українське поетичне кіно» ні про що? Якщо протягом тижня ніхто з них до мене не звернеться, я продам сценарну ідею Спілбергові.

Уявляєте, велика країна в центрі Європи, в ній вулик; наїзд камери: соти, нишпорять бджоли, ось ворушить тільцем і виблискує кесонованими очицями Матка. Надсилає таємничі сигнали, вони перетворюються на примхливий бджолиний танок і далі по бюрократичних нитках розходяться всією країною.

І керовані цими сигналами міністри роблять заяви, виїжджають з обшуками і арештами опергрупи, розпочинаються військові навчання…

Утім, нами завжди керують сили, які не здогадуються за наше існування: бджоли, Міжнародний Валютний Фонд, планети та зодіакальні сузір’я, коливання сонячної активності. Фрейд вважав Еґо слабким і пасивним. Лібідо, яке є фундаментом нашої волі, сліпе і установки нашого інтелекту сприймає лише як бар’єри, які треба знести або обійти.

Що стосується мене, то я намагаюся чіплятися за ілюзію, що від нас таки щось залежить, що окрім біологічних даностей, суспільної інерції, психіки, жорстко детермінованої обставинами раннього дитинства, у кожного є безсмертна душа і свобода волі.

Я сподіваюсь, що проявив власну унікальну індивідуальність, коли придбав мобільник Nokia 8800, як і ті дев’ятсот мільйонів, що зробили це до мене. За останні півроку це було найважливіше рішення в моєму житті, і мені важливо думати, що це була моя воля, а не воля рекламного відділу компанії.

Як би до них не ставитися, хочеться, щоби доля нашого села визначалася стосунками між цими рідними і вічними персонажами: пасічником, ковалем, шинкарем і відьмою.

Селяни нечасто оглядаються навкруги. Вони переважно дивляться вниз, на грядку; їм легко забути, що обов’язковим елементом сільського ландшафту є панський маєток на мальовничому пагорбі.

Усе ніяк не роздивлюсь, якого кольору там зараз прапор?

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ