Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Ющенко розпустив Парламент по телевізору. Читайте звернення
	»Єдність України означає високий соціальний стандарт
	»Президент. Пояснювальна записка: навіщо я це зробив
	»Опозиція має носити конструктивний характер
	»Я був і залишаюся прихильником «помаранчевої» коаліції

Не пропустите »

	»«Кинотавр» назвал лучших из лучших
	»Кто более матери-истории ценен?
	»Петросян разводится с Еленой Степаненко. Фото любовницы

Интересное »

Виступ Президента Ющенка у Верховній Раді 4 серпня, у день призначення Віктора Януковича главою уряду.

Шановний український парламенте!

Шановні народні депутати!

Перед тим, як зробити процедурні речі, я хотів би до вас звернутися з коротким словом. Воно буде присвячено поточній ситуації.

Протиріччя, якими сьогодні живе, я надіюсь, частина, українського суспільства, це протиріччя, які не приніс шахтар із Донецька, чи лісоруб із Прикарпаття. Ці протиріччя у наше суспільство не принесли лікар із Чернігівщини чи вчитель із Криму. Я хочу бути відвертий і сказати, що ці протиріччя принесені тими людьми, які сьогодні перебувають у цьому залі. Ці протиріччя, я розумію, використовувалися як інструменти виборчої компанії. У хід йшло все, у тому числі речі, які відносяться до національних пріоритетів.

Підкреслюю, творці цих протиріч знаходяться у цьому залі. І я хотів би, щоб ми сьогодні мали чесну, відкриту розмову, як впоратися із цими викликами, як впоратися із цією проблемою. Переконаний, що парламент у кожній країні твориться для того, щоб знімати протиріччя, консолідувати націю, формувати основи і засади національної політики – внутрішньої і зовнішньої. Одним словом, дбати про цілісність, суверенність і єдність. Хотілося б сказати, що, мені здається, кожен день із кожного робочого і місця парламенту – а їх 450 – повинні формуватися не якісь проблеми, виклики нові, а звучати приблизно одне й те ж. Наприклад: український народе, ти молодець, ти класний, в тебе прекрасна історія, в тебе чудова мова, в тебе прекрасні традиції, зранку до вечора ти твориш чудеса; ми пропонуємо до тих творінь, що ви робите, іще добавити таке-то, таке-то, і ця нація буде процвітати. Переконаний, нам треба творити. Нам менше треба повертатися у минуле і шукати там проблеми. Це вихід. Повірте, тільки у цій залі можна знайти загальнонаціональний компроміс. Іншої зали не існує. Парламент не має бути фабрикою проблем. Парламент повинен бути тим інститутом, який ці проблеми вирішує. І тому мені боляче, коли люди, які повинні вирішувати ці проблеми, апелюють після чотирьох місяців виборів до вулиці. Що ми хочемо запитати сьогодні у вулиці? Про що говорять порожні намети, шановні колеги? Яку ми відповідь хочемо почути? Я пригадую, як починала помаранчева революція, то на майданах і в даному випадку, на київському Майдані, було декілька десятків тисяч людей. І виникло питання потім, як захистити їх від дощу, від снігу, який дах їм дати? Тоді виникли намети. Зараз відбувається щось навпаки. Стоять намети, немає людей. Мені це нагадує, вибачте, той хороший єврейський анекдот, в якому говориться: «Господин секретарь, ваше указание выполнено. За два дня создан колхоз. Тчк. Шлите колхозников». Чому у нас стоять порожні намети? Це демонстрація чого? Мудрості, що ми можемо шукати відповіді? Це міф, легенда – зробити майдан-2. Але не той час. Ітому, я хотів би поговорити зараз більш по суті того, що стосується виборів. Я буду говорити відверто, щоб ви – й одна й інша сторона – зрозуміли роль Президента у цій ситуації. 26 березня відбулися вибори. Вибори були демократичні. Про це сказали національні спостерігачі, міжнародні спостерігачі. Вибори визнали кожна з п’яти партій, яка присутня у цьому парламенті і партії-учасники блоку. Чи я неправильно вас зрозумів? Вибори дійсні? Дійсні. Поставили одну крапку. Проходить відведений Конституцією час, формується коаліція. Я відвертий буду, у даному випадку я буду говорити не як Президент, а як громадянин: моя душа була на стороні помаранчевої коаліції. Я знав, що ця коаліція дуже складна, з великими проблемами. Я знав, що її зруйнували не Регіони, а амбіції декого всередині фракцій. Але ми цю дорогу мали пройти. Це наші політичні зобов’язання. Трапилося так, що 6 липня ця коаліція розпалася. Я не хочу говорити про морально-етичні виміри, я просто констатую факт: шостого числа та коаліція розпалася. І постало питання формувати іншу коаліцію. У мене запитання друге: друга коаліція, сформована відповідно до конституційних термінів? Так. Ідемо далі. Ця коаліція запропонувала кандидатуру прем’єр-міністра Президенту. Своєчасно? Так. І хочу вам сказати, що Президент у відведений йому Конституцією термін – за 15 днів –розглянув цю кандидатуру. Я хотів показати і послатися: ми пройшли правову дорогу Конституції. У нас нема зерна неправди за собою по цій дорозі. І тому я апелюю до вас і говорю: відповідно до чинних виборів, відповідно до процедури Регламенту, парламентом, політичними силами, коаліцією, кінець-кінцем, Президентом, пройдена своя правова дорога. І сьогодні рішення по цьому питанні знаходиться у парламенті України. І у першій, і у другій коаліції мене найбільше турбувало, скажу вам відверто, одне: який курс нова політична команда може провести? Чи вона може захистити основи національного політичного курсу – як внутрішнього, так і зовнішнього, чи здатна ця команда захистити демократію і свободи, яких Україна чекала останні 15 років? Як не допустити узурпацію влади, яка має високу вірогідність, як у першому варіанті, так і у другому варіанті. І це також я відверто вам хочу говорити. Чому угода про першу коаліцію формувалася більше десяти тижнів? Та тому, що були складні відповіді. Що ми робимо, які цілі, куди йдемо. Починаючи від відношення до інтеграції, системи колективної безпеки, закінчуючи питання галузевими, включаючи землі.

І моя мета була із трьох позицій, які були на початку, змусити, чи посприяти моїм колегам у парламенті вийти з однією програмою, а не з трьома. Бо для мене була то гарантія реалізації національного курсу. Ті самі по суті, питання були і в рамках дискусії з другою коаліцією. Ми днями, ночами проводили цю дискусію з однією метою. Хто брав участь у цих дискусіях, підтвердить: жодного разу жодна сторона не піднімала питання, чи міністр такий-то буде за тією силою, чи віце-прем’єр такий-то буде за тією силою. Жодного кадрового питання не стояло. Ми билися, на мій погляд, як леви, за одне – чи ми будемо мати українську Україну, чи ми витримаємо державницький курс, який добре виписаний, і тим, хто читає Конституцію і закони, ясно і про концепцію інтеграції, і про концепцію безпекової політики. Ми повинні поважати, як слухняні громадяни України, ці постулати, тому що, вибачте за загострення, тему федералізму дійсно не приніс донецький шахтар, суспільство не обговорює її. Вибачте, я не хочу нікого образити, бо це патологія. Тему української мови ніхто не обговорює, шановні, із тих хто добре знає українську Конституцію і національні закони. Ми поступили по європейських стандартах, ми дали більше мові будь-якій, ніж дали у конституціях і законах сусідніх держав. У нас немає пригнобленої ні корінної нації, ні національних меншин. І це правда. Коли ми говорили про тему колективної безпеки чи інтеграції – знову ж таки ті закони і Конституція, які ми маємо, дають чітку відповідь формулювання і супроводження українського інтересу. І моя задача при проведенні круглого столу була якраз у тому… Я розумію, є різні поводи, скоріше за все які були надумані, які в азарті політичної боротьби були поставлені як інструменти цієї боротьби, сьогодні їх треба знімати. І тому виникла ідея круглого столу, мета якого була в одному – сформулювати основи тих положень, які знімають протиріччя. Мені здається, це нам вдалось. І всі сторони зробили свій крок назустріч. Я переконаний, що після того як був підписаний документ, жодна сторона не зраджена. Але ми вперше продемонстрували цій нації, що політик може бути на півкорпусу попереду, що він може показувати дорогу. І я за це вдячний кожному, хто приклався до цього документу. Ну до речі я вдячний і тим, хто не приклався. Все одно це була спроба бачити нас в єдності, вкупі. Тому що, я думаю, це основна місія цієї зали.

Таким чином, в рамках проведеного круглого столу ми отримали засвідчення тих основ курсу, які відповідають Конституції України і національним законам. Ми пройшли вибори, ми пройшли етап формування коаліції, ми пройшли етап подання кандидатури, ми пройшли етап узгодження основ політичного курсу нації. І тому це було для мене підставою, щоб подати запропоновану коаліцією кандидатуру на прем’єр-міністра Віктора Федоровича Януковича. Хотів би підкреслити, що Конституція не дає Президенту права персональної ревізії. Але переконаний, Конституція дає право вимагати спадкоємність, узгодженість політичного курсу, чому я присвятив, власне кажучи, останні три місяці. Мені здається, ми цю дорогу пройшли всі відкрито і чесно.

І останнє із того, що перед формальним поданням я ще хотів би сказати. Я найменш хотів би обговорювати інший сценарій, бо для цього треба потрудитися і знайти правові підстави. Але в рамках чистоти нашої дискусії я хотів би повернутися до нього. Давайте уявимо, що ми проводимо позачергові вибори. Перше запитання до себе і до всіх вас: ми отримаємо відмінні політичні результати від тих що ми маємо 26 березня, чи ні? Ні. Переді мною будуть сидіть п’ять голів партій чи блоків. Тільки це буде на 90 днів пізніше. Я підкреслюю, якби ще було правове поле для такого рішення, це робити було б можна. Але якщо цього правового поля немає, тоді те що б ми зробили поза законом, було б легко витлумачено, як ревізія політичних результатів виборів 26 березня. Це вже не демократія, це спосіб впливати на результати волевиявлення через інструменти влади. Це просто незаконно. Хотів би підкреслити це інше. Це країна, у якої за кілька тижнів до нового року немає бюджету. Це чиясь невиплачена заробітна плата, пенсії соціальні програми. Це час, коли ми впусту тратимо відносно стосунків з інвесторами. В цей час ніхто не йде, в цей час тільки виходять з України. Це питання, які пов’язані з питаннями бюджетної і фіскальної політики, це час, який ми втратимо безповоротно. Це питання енергетичної безпеки нації, яка йде в зиму із політичними дебатами, а не із запасами ресурсів.

Одним словом, ми можемо набрати масу аргументів, яка б сказала: знаєте гарантовано, ви на кінець року б мали хороший довісок кризи. Зараз у нас є антикризова коаліції, але немає кризи, на щастя, на кінець року у нас було б навпаки.

І тому я звертаюся до народних депутатів, які можливо по-різному дивилися на цю ситуацію – хто з гарячими головами, хто з іншим підходом. Нас різнило – я маю на увазі Президента і народних депутатів – у цій ситуації одне. Ви собі могли дозволити теорію питання, ви могли собі дозволити дискусії – а що буде як так, а що буде як інше.

А я повинен бути відповідальний за ту ситуацію, яка може виникнути в цій країні. І в мене немає до кого більше апелювати.

І тому я хотів би, щоб ми були чесні, коли ми проводимо цю дискусію до кінця. Ми повинні жити у виключно правовому полі, ми не повинні жити в емоціях.

Але прошу не ховатися в окопах, не апелювати до вулиці там, де працює ваш мандат. Це вже рішення ваше. Будь ласка. Я знаю, що ми живемо в такому часі, що за налигач ніхто не приведе тебе ні в яку коаліцію. Це тільки твоє серце повинно говорити. Ми говоримо про консолідуючі національні інтереси, про українську долю, чи про щось інше. І тому визначайтесь. Кому коаліція – тому коаліція, кому угода про співпрацю – тому угода про співпрацю, кому поняття близьке «позиція опозиція» – і так можна жити. Але я прошу – парламент повинен бути визначений.

Позиція друга. Я дуже просив би вас, кожного, хто в цьому залі і хто не в цьому залі. Припиніть політичну політику війни. Замініть політику війни – політичної, я маю на увазі – на політику взаємозмагання. Так робиться в кожній країні. Давайте признаємо, що політичний зал є таким, яким він сьогодні є. Іншого не буде. Якщо ми цього не зрозуміємо, то я переконаний – до таких політичних сил буде опозицією просто вся нація, весь народ. І тому я закликаю український парламент до порозуміння, і ще раз зважити свою велику консолідуючу місію, яка лежить на ваших плечах.

І тепер про формальні речі. Відповідно до подання коаліції я вношу кандидатуру Віктора Федоровича Януковича на посаду Прем’єр-міністра.

Я переконаний, що сьогодні і ліва і права частина залу добре розуміють, що ми живемо в надзвичайно цікавому унікальному часі для формування українських перспектив. Я б дуже хотів, Віктор Федорович, щоб ті політичні сили, які поділять ваші погляди, основи і засади політики, про які ми дебатували останні два тижні, що буде ця політика успішна, на користь кожному громадянину і нашій Україні. Я хотів би ще раз прохати, що перед нами стоять виклики по консолідації нації. Це завдання для кожного народного депутата. Ми повинні говорити не тільки про хліб насущний. Ми повинні мати об’єднану націю. Якщо ми хочемо вигравати змагання, в тому числі міжнародні, у нас не повинна бути дискусія по географії політичній, по історії українській, по мові, устрою і так далі. І я прошу прийняти це як свій наказ у проведенні національної політики.

Паралельно я хотів би також, щоб не виходити двічі за цю трибуну, формально представити міністра оборони України Гриценка Анатолія Степановича, і за квотою Президента я б хотів би представити кандидатуру міністра закордонних справ України Тарасюка Бориса Івановича.

Просив би цю поважну залу підтримати ці кандидатури.

І, користуючись нагодою, я хотів би привітати обраних суддів Конституційного суду в цьому залі сьогодні, і переконаний, що вони поділять ту високу місію формування верховенства права в Україні, яка покладена на цей конституційний інститут.

Дякую всім.

фото Михаил Маркив/пресс-служба Президента Украины