Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Скінхед і китаєць – браття навік!
	»Нічого нового
	»Жінки та гроші
	»Слово на захист Черновецького і себе
	»Опіум для народу

Не пропустите »

	»Новая жизнь COLDPLAY
	»Анонс матчей заключительного тура в "группе смерти"
	»Одиночество мужчин

Интересное »

Днями мене запитали, як стати видатною людиною. (Чому мене? Здається ці малята переплутали мене чи то з начальником місцевого РВВС, чи то з власником дискотеки).

На такі запитання потрібно відповідати розважливо, а в мене підтануло морозиво і весь час хотіло капнути на штани. Я згадав Гермолая (пажа Олександра Великого), який спитав в Каллісфена (Олександр полюбляв таскати за собою обоз філософів): "Як найшвидше стати знаменитою людиною?". "Убий знамениту людину" - відповів Каллісфен.

Але я не став переповідати малятам цю відповідь. По-перше, Олександр таки повісив того філософа за такі поради пажам. Хоча, можливо, пише Плутарх, Каллісфен вмер сам від ожиріння. По-друге, задовго чекати, поки до нашого села забреде якась знаменитість.

Тут я дозволю собі невеличкий відступ, пов'язаний із нашою темою лише асоціативно. Якось ми теревенили з редактором "Нового руського слова" Долгановим і видатним адептом психополітики Балашовим. Поки я доїдав морозиво і тому тимчасово замовк, вони зауважили ось що: ми маємо нібито прозахідного президента, який прийшов до влади з допомогою Заходу і вважається, що Захід його всіляко толерує.

Добре, скільки за ці півтора року нас відвідало голів інших держав з офіційним візитом? Здається лише грузин та поляк. А скільки Ющенко сам наніс офіційних візитів? Не набагато більше аніж наш брат Лукашенко.

Прозахідно орієнтованим громадянам час перестати зважати на слова, а почати вірити лише фактам і мріяти про президента на кшталт Сапармурда Ніязова чи Нурсултана Назарбаєва. Щодо обох захід не втомлюється здійснювати всі належні церемоніали поваги.

Проте продовжимо перерване, переглянемо приклади.

– Малята, - сказав я - ви запізнилися. Алгоритму соціальної успішності не існує. Колись такі алгоритми були:

- зберігати непохитну вірність імператору, блюсти честь і першим бігти в атаку;

- або зрадити імператора, продати честь і виграти підряд на постачання валянок для тих, хто бігає в атаки;

- або сублімувати все лібідо в наукові дослідження. Бажано антихристиянського характеру.

Зараз усе це не працює. Якщо препарувати десь у затишному підвалі будь-якого олігарха, міністра чи політика, то виявиться, що майже напевно це людина середніх якостей. Розумніші за нього у нього менеджери. Сміливіші за нього – його охоронці. Підліші за нього приходять до нього з податковими перевірками. Ті хто мають кращі за нього вольові та лідерські якості, лежать в землі чи сидять в тюрмі.

Катя Пушкарьова, мабуть, не найяскравіша актриса сучасності, звісно, якщо її грає жінка, а не чоловік. Чому ж всім цим видатним посередностям поталанило так багато вкрасти, а тобі, дружок, такому талановитому - ні?

Не замислюйся над цим забагато, бо захочеш продати душу нечистому, і знову не вгадаєш. Я там був. Там така черга що й до старості не достояти.

Треба щоб поталанило, а тобі не поталанить. Вже не поталанило з батьками які не штовхнули тебе по комсомольській лінії. Не поталанило опинитися в потрібний час в потрібному нічному клубі. Втім, ти однаково не того сексуального типу, який подобається племінниці Гетьмана, дочці Кучми, чи синові Ющенка.

Є на землі місце, куди людство ходить щоб одержати істину. Це Близький Схід. Там, у Південному Лівані і в мене трапився особистий інсайт. Я їхав у бік ізраїльського кордону і розглядав прикріпленні на стовпах і розтяжках чорно-білі фотографії шахідів впереміж з кольоровою рекламою французьких сигарет. Обличчя шахідів і обличчя з реклами цікаво було порівнювати.

Одні захотіли стати видатними людьми ( інша Аллах), і скористалися для цього алгоритмом, прописаним в Корані, та інструкціях Хезболли. Інші стали видатними (судячи з рекламних гонорарів) людьми без всякого алгоритму. Їх відібрали на кастінгах за випадкову фотогенічність. Перші, щоб потрапити на розтяжки, мусили вмерти. Другі – хіба що переспати із замовником.

Тут є щось важливе в цьому співставленні. Ніяк не можу впіймати що саме…

Днями ми з видатним психополітиком сучасності Балашовим прогулювалися Маріїнським парком і присіли на лавку з'їсти морозива. Підходить якийсь дідусь з онуком. "Я вас впізнав. Скажіть що буде з Україною". "Це ж очевидно, - відповідаємо ми, - довгі роки процвітання, маленька, але переможна війна, зріст виробництва валового продукту, покращення інвестиційного клімату".

Він образився. Ми втратили потенційного виборця. Він хотів почути що все погано, а буде ще гірше, що запроданці запродають, і куди ж ми котимось… Вони всі хочуть чути тільки те, що самі думають.

Дідусь не усвідомлює, але попіл його предків б'є йому в серце і шепоче на вухо, що за стабільності й процвітання - жодних шансів для його онука.

Але ж на глибині найбільш філістерської душонки тліє метелик, який прагне злетіти до слави. І для польоту йому, як сонце, потрібна смута.

Я дивився на онука і думав: миле малятко, може йому поталанить – відберуть на кастінгу.

Але морозивом я його так і не пригостив…

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ