Реінкарнація Будди - це Ющенко

Політична криза, безлад, невизначеність - нормальний стан українського національного життя. Періоди смути - це зазвичай часи добробуту, а порядок завжди приходив ззовні й запроваджувався залізною рукою.

Татари спалили все зайве - ствердили порядок. Згодом поляки: реєстр, винна монополія, порка - порядок. Ледь здихалися. Росіяни розстріляли половину населення - решта полюбила порядок. Німці давали ordnung і вивезли чорнозем. Проте, чорнозем ми любили більше за ordnung.

І всі оці розмови про те, коли ж нарешті закінчиться мітинг, коли ж сформується уряд, коли ж Верховна Рада почне нормально працювати - ведуть місцеві "москалі" та "молдавани". Коли подібне ви чуєте від українців - знайте, що вони брешуть.

Можливо навіть не вам. Собі. Якщо росіянин каже "нам потрібна добра сільрада" - це означає, що він хоче диктатури сільради. Коли це каже поляк, він хоче перевиборів сільради. Коли українець каже "потрібна добра сільрада" - він хоче спалити сільраду. "Це вона сама згоріла" - каже українець і відводить очі вбік.

"Потрібна нова верховна сільрада" - каже Юля і в цей момент достеменно відповідає потаємним прагненням Народної душі.

Ми не німці. Всю свою історію ми старанно уникали остаточного вирішення будь-якого питання. У нас не буває ані остаточної революції, ані остаточної реставрації.

Портрет українського політичного існування мають малювати імпресіоністи. Жодної чіткої лінії, мерехтіння мазків, без темних тіней, без виразного світла.

"Художник нам изобразил

глубокий обморок сирени

и красок звучные ступени

на холст, как струпья положил"

Це писав Мандельштам про нас. "Глубокий обморок сирени" - ось наша конституція. "Струпья красок" - на "холсті" вечірніх новин.

На рубежі століть в Україні нарешті вичерпала себе радянська політична спадщина, й ситуація дедалі більше стала визначатися колективним підсвідомим нації. Тобто, приходити до нормального стану.

У дев'яностих було нудно. Занадто передбачувано, простенькі інтриги. Одномірні, однофункціональні персонажі. Нині хитросплетінням печерських інтриг позаздрила б стара Візантія.

Політики, що були схильні до тупуватої прямолінійності Московського чи Брюссельського зразку, давно вийшли в тираж у Києві. Бо в Києві пролетар політичної сцени демонструє мерехтливі образи.

Кожен - матрьошка з вкладеними ролями. Юля - це Червона Шапочка, що грає Жанну Д'Арк, чи Жанна, що втілюється у Білосніжку? Адже вона має біографію шапочки, жертовність Жанни й цілу фракцію гномів.

Янукович - це бандит, що прагне порядку і стоїть на сторожі законності, чи червоний директор на чолі бандформування?

Мороз, що смикає за ниточки основних інтриг, Карабас-Барабас соціалізму й надалі буде виконувати роль Сумління Нації. І головне, ми будемо вітати його у цій ролі. Він талановито грає.

Хоча й не так, як Ющенко.

За нірваною не йдіть до Шамбали. Там її немає. Реріх був радянським шпигуном, малював гімалайські перевали, досліджував для кінноти Будьонного шляхи в британську Індію.

Шамбала - це означення резидентури комінтерну.

Китайці мають рацію: Далай лами - жулики. Реінкарнація Будди - це Ющенко. Не виходячи з Нірвани, він очолив нацбанк, уряд, країну і лишається найбільш ефективним українським політиком.

Хоч скільки б бруду на нього не виливала колись програма "Проте" і сьогодні – "П'ятий канал".

"Мудрець вчить мовчанням і звершує недіянням", а наш найкращий актор грає неприсутністю. Щоб не відбувалось на сцені, це порожнє місце притягує до себе найбільшу увагу.

Усі ці персонажі не читали "Суспільство спектаклю" Гі-Дебора. І правильно робили. Гі-Дебор - відстій! Ми на вищому рівні. Ми творимо постспектакль, "Спектакль спектаклю". Це вишукано і тут не місце дилетантам. Хіба що в якості спонсорів.

Ринат Ахметов - щира душа - профінансував перші президентські вибори, третій тур, парламентські вибори, спікерство Мороза, створення коаліції лише для того, щоб фінансувати зараз або прем'єрство Єханурова, або перевибори.

А коли ж віддача?

Любіть Україну. Любіть її політику, її стиль, її екзистенцію. Її складність. Коли тут все спроститься почнеться війна. Про Ліван дивитесь? Там доклали багато зусиль, щоб спростити ситуацію.

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, спеціально для "Оглядача"