Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Добкин: "Фельдман в своем идиотизме зашел слишком далеко"
	»Наливайченко меняют на Маломужа
	»Накануне
	»Русская матрешка Юлии Тимошенко
	»Лазурный берег коммуниста Грача

Не пропустите »

	»Лауреаты премии "Телетриумф-2008"
	»"Тренироваться в лесопосадках мешали стаи собак!"
	»В постели с украинкой: в Киеве появились секс-разговорники

Интересное »

новости, загрузка.

Первая часть интервью: «Брат 2. Петр Ющенко о секретах семьи Президента»

Удивительно, но Петр Ющенко оказался человеком весьма скромным. Он искренне полагает, будто бы личная его «кредитная история» общественность вовсе не интересует. Тем более, в том, что касается бизнеса. Решительно опровергая связи с «Петрогазом», «РосУкрЭнерго», Фирташем, Харесом, Босовым и прочими одиозными деятелями современности, старший брат главы государства отмечает: «Мне нечего оправдываться, нечего скрывать и нечего стыдиться. Судья Небесный один для всех. Перед ним все и ответят». Возразить на это что-либо, трудно.

О собственном становлении в бизнесе и политике он рассказывает выборочно. Повелось все, как водится, с первооснов, то есть с Хоружевки. С подобия аграрного бизнеса, «когда «Слобода» работала с КСП с тех еще времен». Признается: «все, что делал – на свой страх и риск. У государства, ни по партийной, ни по комсомольской линии, не взял ни копейки».

По первому образованию Петр Ющенко – энергетик, пытался, в свое время, поступить на архитектурный, «но жизнь сложилась по другому». Теперь у него появилась возможность хотя бы частично реализовать свой творческий потенциал, работой в проекте «Мистецького арсеналу». Петр Андреевич так и говорит: «мое участие там сугубо творческое».

«Я ніколи не займався видобуванням і транспортуванням нафти, газу, будь-яких енергоресурсів»

Брата Президента часто називають головним «бізнес-стовпом» родини Ющенко.

„Бізнес-стовпом”!? Не чув такого. ЗМІ мало читаю.

От якби більше читали – знали б.

Можливо.

Тільки знання наші ростуть не від того, що десь почуєш, а від того, що ми відкриваємо в собі, коли цього ніхто не бачить.

Хіба ви зовсім не маєте ніяких активів? Давайте за хронологією пройдемося. Розкажіть про «Слободу». З неї ж все починалося, так?

Фірма працювала на ниві сільськогосподарського виробництва. В 1993-2000 діяльність була складною й ризикованою. Як „Слобода”, так і інші компанії, до яких я мав відношення, не мали свердловин, не видобували нафти й газу, не транспортували жодних енергоресурсів.

Фірми не приймали в ті старі часи в заліках і тому подібному. Кредити поверталися туди, де бралися. В бюджетних програмах участі не приймали.

Ви і зараз займаєтеся аграрним бізнесом?

Допомагаю впроваджувати іноземні інвестиції в області сільськогосподарського виробництва малої енергетики, альтернативних видів палива. Це пріоритети для кожної країни світу.

Наприклад, у листопаді минулого року разом з українським посольством у Франції провели зустріч з провідними французькими компаніями у сфері сільського виробництва. На зустрічі було вісім компаній. Розглядали плани запропоновані МінАПК України. Під час наступної зустрічі в Києві у січні 2006 року в МінАПК прибуло уже двадцять п’ять компаній. Результатом переговорів стало створення представництва, яке координує їх роботу.

За останнє десятиліття на Україні цинічно знищені тисячі об’єктів народного господарства: молочні, цукрові заводи та інше, що потребують тепер відновлення.

Вам приписують власність деяких будинків, цілих торгово-розважальних комплексів в столиці. Кажуть, у вас є частка в «Квадраті» на площі Слави.

Немає. Хто приписує? Це питання до них.

А «Перший інвестиційний банк» ви продали, свого часу, «лужніковцям», через яких зараз контактуєте з російським лоббі, так?

Для того, щоб продати, треба мати. „Інвестиційного банку” в мене не було, тому й продати його фізичної змоги я не мав. Був у наглядовій раді, з якої вийшов у 1998 році. З тих часів, ніхто, окрім тебе, таких питань мені не ставив.

Я не маю відношення ні до яких російських груп, не маю особистих контактів з «російськими лоббі», тим більше – з «лужніковцями».

Як ви тоді з Дмитром Босовим зійшлися і як опинилися з ним в одному чартері, що привіз до Україну з Ієрусалиму Благодатний вогонь?

Благодатний вогонь – ініціатива нашого Патріарха. Чи я поїхав би туди, чи ні – вогонь би прибув. Моя роль була не в забезпеченні транспортування, а в організації зустрічі з Патріархом Ієрусалимським та всія Палестини.

Минулого року я був присутнім на цій Вселенській події, проте не був готовий привезти вогонь на Україну. Служби безпеки аеропорту Тель-Авів, як і інших аеропортів світу, не допустили б відкритий вогонь на борт літака. На свято Паски Господньої цього року завдяки спільним зусиллям ми спромоглися на це.

Як на мене, то дуже дивно те, що, якщо вірити вашому виданню, в твоїй особі, то народ цікавить більше спосіб доставки вогню, аніж саме чудо його явлення на Гробі Господнім.

З твого дозволу я все таки дещо розповім.

Історія Християнства свідчить, що благодатний вогонь почав сходити на Гроб Господній вже з 36-38 років від Різдва Христова. На початку IV століття

Св. Олена, мати Візантійського імператора Св. Костянтина, організувала розкопки на Голгофі та знайшла хрест, на якому був розіп’ятий Христос (до речі, з того дня свята Православна церква святкує Воздвиження Животворящого Хреста Господня), та збудувала Храм Гроба Господня.

Як відомо, гроб Господній знаходиться у Храмі, в капличці (кувуклії) перед вівтарем Грецької церкви.

У Велику суботу тисячі паломників з усього світу збираються в Храмі та на маленькій площі перед ним в очікуванні цього чуда. Цього року паломників зібралося десь близько 30 тисяч.

З 13-ої години в Храм заходить Патріарх Ієрусалимський та всія Палестини, відкривається кувуклія. Патріарх, одягнений у один підрясник, тримаючи молитовник, заходить до Гроба Господня і починає молитися. Всі паломники, затамувавши подих, тримаючи в руках пучки білосніжних свічок, чекають. О 14.20 над кувуклією з’являється білосніжний туман, і в ньому виникають безшумні розряди - наче тоненькі блискавки. Через 3-5 хвилин відкривається кувуклія - виходить Патріарх, тримаючи в руках вогонь, що не опікає. Миттєво у паломників запалюються свічки. Я можу передати вашому виданню знімки, зроблені мною саме в тому порядку, в якому я оповів.

Разом зі мною стояла російська делегація, десь близько 120 чоловік, яку очолював Міністр культури. Отримавши вогонь, поставивши свічки в ліхтарики, вони вилетіли ввечері перед Воскресінням чартером на Москву, де їх чекало біля сотні літаків та 500 авто. Таким чином, в Пасхальну ніч Благодатний вогонь розлітається від Москви до Архангельська, Камчатки, Ханти-Мансійська та Ставрополя. Традиція існує більше 10 років. Створено відповідний фонд Св. Андрія Первозванного, що опікується цією акцією.

В Україну організовано Благодатний вогонь прибув вперше. Після Пасхи пройшло вже два місяці, а ми одне товчемо: хто, як, з ким?

Як ти думаєш, які сили допомагали в доставці Вогню, а які допомагають вашому розслідуванню, маю на увазі сили невидимого світу.

Кажуть, саме Босов сплачував за той чартер.

Я не маю з ним жодних стосунків: ані ділових, ані особистих.

Диму без вогню не буває. Зокрема в тому, що стосується «Петрогазу».

Повний абсурд. Ніякого відношення не маю. Питання до тих, хто лжесвідчить.

І з Дмитром Фірташем спільних справ не маєте?

Фірташем? А хто це?

Один із акціонерів «РосУкрЄнерго». Тільки не дуже віриться, що вам це невідомо.

Я з ним не знайомий і цим все сказано. Повторюю: ніколи і ні з ким я не займався видобуванням і транспортуванням нафти, газу і вугілля; не купував і не продавав, не був посередником в угодах по цим енергоресурсам.

У яких ви відносинах з паном Харесом: приятельських чи ділових?

З ним я також не маю жодних відносин.

«Мені невідомо, хто проживає на Паторжинскього»

Розкажіть про вашу власність в будинку на Паторжинського, де ви - сусід Ахметова.

Юридична особа викупила приміщення в цьому будинку у фізичної особи на вторинному ринку в 2003 році. Я не знаю, у кого ця фізична особа купила приміщення, хто його будував і хто ще там проживає. Інколи я користуюся в цьому приміщенні залом для засідань.

До речі, де у вас офіс?

На Банковій, 6

Ви чимало інвестує у благодійність, відбудовуєте церкви, не дуже, при цьому, афішуючи таку свою діяльність. Якщо великого бізнесу, як ви стверджуєте, ви не маєте, то які кошти тоді у все це вкладаєте?

Що стосується благодійності, то, по-перше, я роблю це не сам, а з великим колом друзів-однодумців, які відчувають у цьому свій обов’язок перед Богом і суспільством (пам’ятаєш ще князівський закон про десятину?) і відчувають від цього радість.

По-друге, що стосується афішування подібної діяльності. Сказано: твори добро тайно – Господь воздасть вам явно.

Батьківщину Президента потрохи перетворюють в таку собі «туристичну Мекку», організовують туди спеціальні екскурсійні тури. Яке ваше ставлення до цього?

Буваючи в селі туристів не зустрічав. Та й односельчани на це не скаржаться, не піднімають такої проблеми. Тому я ніяк до цього не ставлюся.

«Я не «проштовхував» сина на посаду»

Ви зайняті в проекті «Мистецького арсеналу».

Так. Це проект, рівного якому з часів будівництва Успенського собору в Києво-Печерській Лаврі Україна не знала. Якби ти бачила, що там творилося! Який хаос і безладдя! І це у центрі Києва. З Лаврою це єдиний комплекс, якому, як фортифікаційній споруді, немає нічого рівного в Україні. Які там прекрасні зали, арки, бані, які там унікальні архітектурні рішення. У дворі Арсеналу Іван Степанович Мазепа збудував храм Св. Марії Магдалини. Храм відносився до монастиря, ігуменею якого була його мати. Давно Храму вже немає. Зруйнували ще при Петрі І. Але у невидимому світі на престолі там постійно служать янголи. Ми не повинні про це забувати.

З іншого боку, в запасниках музеїв Києва та багатьох міст України зберігаються, а точніше, не зберігаються, а гинуть в темноті та сирості безцінні свідчення нашої величної культури. Культури, яка сягає часів неоліту. Чи взяти фонди Олеського замку, чи краєзнавчого музею в Коломиї. Та це далеко. Поруч – музеї Лаври. Поглянь на та стелажі. проходять покоління, які навіть не підозрюють про існування поруч такої краси.

Зайди у Арсенал. Уяви собі, яка там розкриється експозиція національних багатств, які неповторні свідоцтва духовності і культури. Ми пізнаємо себе набагато глибше. Це проект пан-національного рівня, більше того – світового.

Наскільки відомо, по «Мистецькому арсеналу» зараз ініційовано перевірку щодо розкрадання інвестованих коштів.

Мені про це невідомо.

Як людина віруюча ви, вочевидь, надаєте перевагу якомусь патріархату.

На І та ІІ Вселенських соборах, які відбулися у IV столітті, була прийнята молитва „Вірую”. До речі, учасниками І Собору були Св. Миколай, архієпископ Мір-Лікійський, імператор Візантійський Св. Костянтин.

Що стосується молитви „Вірую”. У 12 імперативах цієї молитви Св. отці затвердили для нас те, у що ми повинні вірувати, щоб виконати своє головне завдання на цьому світі – душу спасти. Там сказано: „... і в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву”. За Патріархати не згадується. На службі Божій, окрім Українеської, був у церкві Візантійській, Грецькій, Грузинській, Ієрусалимській.

Що стосується підтексту твого питання, то звертаю увагу на таке. Одне з 85 Апостольських правил (51 рік від Різдва Христова) говорить: „кожен народ має право на свою церкву”.

Також, на одному з Вселенських соборів було затверджено: „ кожна церква має пристосовуватись до звичаїв того краю, в якому вона перебуває”. Це – „амінь”. Знаєш, що таке „амінь” латиною – істина. Українська церква являється материнською церквою для Росії та Білорусії. Тож, як давно вже сказано, - хто має вуха, той почує.

Така релігійність є доволі нетиповою як для пострадянської людини ваших літ.

Розумієш, це як подих вітру: ніколи не знаєш звідки він прийшов, і куди йтиме.

Розкажіть про свою родину. Схоже, політична діяльність для Ющенків стала спадковою. Ваш син Ярослав, племінник Президента, займає одну з ключових позицій в харківській владі.

Інколи здається ми самі приймаємо рішення, а, насправді, воно давно вже прийнято за нас.

Я свого сина на цю посаду не «проштовхував». Ярослав прийшов у владу після революції. Він, один із тих, хто стояв у витоків харківського Майдану, найбільшого, до речі, після київського, всім це відомо. Власне харківський штаб і запропонував його кандидатуру на цю посаду. Перед тим, як вступити на посаду, він зі мною, безперечно, радився, але для нього це тоді уже стало майже образом життя, власне – самим життям.

Ваша дружина на пенсії?

Так.

І ви разом займаєтеся онуками?

Всі разом опікуємось. Зі старшим в нас ділові стосунки.

Це син Ярослава?

Ні, доньки Олени.

Чим вона займається?

Працює в Міністерстві закордонних справ. Виїжджала на дипломатичну роботу у Грецію, на Кіпр, зараз поки тут, в Києві.

Чи правда, що у Віктора Андрійовича в родині намічається чергове поповнення?

За це молитимемося Господу Богу.

фото Толстый и Тонкий/ОБОЗ, Анна Андриевская