Москва – лише «третій Рим», а Константинополь – другий. Чи поверне Ющенко Україну до Церкви-матері?

У зв’язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до експертів з питань релігії, культури та політики з питанням: «Чи потрібна Україні єдина помісна церква»?

Іван ДЗЮБА (академік Національної Академії наук України):

„Загалом вона потрібно, але до цього потрібно йти не шляхом різних дипломатичних переговорів. Треба, щоб це була ініціатива знизу. Помісна церква потрібна Україні для національного самоозначення, для національної ідентичності. Я бачу, що церкву сьогодні, що б ми не говорили і як би ми не старалися подивитися на неї окремо від політичного життя, постійно використовують в політичних цілях, і зокрема в антиукраїнських. Як ми бачимо, російська православна церква - це по суті авангард російського впливу в Україні. Тому прагнення до створення єдиної помісної української церкви полягає в тому, щоб позбутися цього політичного тиску, щоб церква перестала бути знаряддям антиукраїнської політики і просто зосередилась на своїх релігійних питаннях”.

Мирослав МАРИНОВИЧ (віце-ректор Українського Католицького Університету):

„Наскільки мені відомо, то зустріч таки відбулася, і це питання справді обговорювали. Я особисто дуже позитивно ставлюся до цієї ідеї. Мені видається, що зв’язки, які поєднували церкву Києва з Константинополем, як Церквою-матір’ю, досить давні і органічні для України. Ініціатива Константинополя, яку він висловлює поки що дуже обережно, щодо створення Київської помісної Церкви, мені видається дуже важливою, і потрібною для України. Я розумію, що це може якоюсь мірою призвести до того, що православ’я в Україні може бути поділене на православ’я, орієнтоване на Москву, і православ’я, що орієнтуватиметься на Константинополь, але я це сприймаю не як катастрофу для релігійного життя. Я вважаю, що неадекватною, нелогічною була для України монополія Москви у вирішенні її православних справ, а вплив Константинополя буде логічними, буде важливим. А згодом нехай існування цих двох православних церков вирішує, куди більше схилятимуться українці, в які форми духовності: чи в ті форми, що визначаються Москвою, чи в ті форми духовності, які будуть відновлювати давню орієнтацію української церкви на Константинополь”.

Євген СВЕРСТЮК (головний редактор газети «Наша віра»):

„В цьому питання є кілька аспектів, але я можу відповісти на один аспект цього питання. Україні не потрібна антицерква, тобто, християнська релігія об’єднує людей, вона дає їм позитивні ідеали і позитивні почуття. Якщо церква поділена на кілька ворогуючих і якщо віруючі поділені на ворогуючі групи, то це безбожне явище. З цим треба покінчити. Я думаю, що Віктор Ющенко виходить саме з цього, не з якихось глибоких проблем теологічного характеру, а з чисто національної необхідності – покінчити з роздором на релігійному ґрунті. ”.

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ (доктор мистецтвознавства Київського національного Університету театрального мистецтва, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого):

„Мені, як звичайному громадянину, видається, що Україна власне має зробити нині те ж саме, що колись зробила Німеччина за часів Канцлера Бісмарка, коли вона фактично політично відкололася від Римсько-католицької церкви, жодним чином не порушуючи прав цієї самої церкви на території тогочасної Германської імперії. Мені видається, що політично нормально, що Україна нині робить відповідні жести у тому самому напрямі. Єдина помісна церква – це частково вихід з ситуації, коли так чи інакше, але все ж таки ми, може конфесійно, цілком можемо залежати від московської патріархії, але політично – в жодному разі. Так що, на мою думку, дане питання - це ніби тавтологія. Звичайно, слід, щоб в Україні була єдина помісна церква”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Утворення єдиної помісної церкви-це давня націонал-демократична міфологема(чи мрія), яка розглядається патріотичним середовищем як один з чинників протиставлення російському впливові на Україну. Те що Москва через УПЦ МП відстоює свої геополітичні інтереси-це безперечний факт. Але, абсолютно не факт, що Києву в адміністративний спосіб вдалось би об’єднати всі відгалуження православ’я в Україні в одну церкву. Дуже сумнівно, що Московський патріархат з доброї волі захоче піти з українських земель. Окрім того, існує проблема мови для служби. Якщо для націонал-демократичного середовища єдино прийнятною мовою для єдиної помісної церкви є українська мова, то в багатьох регіонах Сходу і Півдня України така постановка питання викличе серйозний протест. В будь-якому випадку ми бачимо, що питання релігії у цьому конфлікті відходять на задній план, а перше місце мають інтереси політики та національної безпеки. Питання настільки делікатно, що тут важливо не зашкодити. Релігійні війни в Європі відбувалися кілька сторіч тому і навряд чи потрібно викликати їхній дух на береги Дніпра. Може для України вже час зрозуміти, що єдина державна церква –це не її шлях? ”.

Кость БОНДАРЕНКО (директор Інституту національних стратегій):

„Питання «чи потрібна?», впирається в питання «чи можлива?». Насправді, мені здається, якщо би було навіть якесь благословення Патріарха Варфоломія, чи якісь його дії спрямовані на створення єдиної помісної церкви, все одно, ще є і Патріарх всія Русі – Алексій, який по канонічному праву можливо поступається Варфоломію, але в той же час є набагато впливовішою фігурою. Тому, враховуючи фактор Патріарха Алексія і фактор московського патріархату, можна вважати, що питання єдиної помісної церкви буде впиратись саме в цей фактор. Незважаючи на всі намагання Вселенського Патріарха, створити єдину помісну церкву в Україні в найближчі десятиліття не вдасться”.

Володимир МАЛЕНКОВИЧ (Українське відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

„Я думаю, что в принципе Украине нужна такая церковь, зачем же нам конфликты. Тут особенно комментировать нечего - это было бы неплохо”.

Володимир Фесенко (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):

„Ідея єдиної помісної церкви – це вже традиційна ідея, яка просувається національними демократами, а також тими політичними силами, що вважають, що саме єдина помісна церква може стати одною з передумов стабільного розвитку та становлення української нації. Але насправді реалізувати цю ідею, по-перше, дуже важко в нинішніх політичних та соціальних умовах, і нинішній конфесійній ситуації. По-друге, спроба її реалізувати може призвести до зворотного результату - загострення релігійної ситуації в країні. Нарешті, потрібно виходити з того, що в сучасному суспільстві церква відділена від держави. Тому, я думаю, що і керівникам держави, і всім державним органам треба підходити до цього церковного питання дуже обережно, і конструктивно. Потрібно налагоджувати діалог між різними православними конфесіями, які існують в Україні, а також сприяти налагодженню демократичної і толерантної духовної атмосфери в українському суспільстві – от це є найголовнішим. А сама ідея єдиної помісної церкви – це скоріше ідеологічний політичний конструкт, який залишився нам в спадок від політичного минулого. Потрібно відшукати нові ідеї і підходи для з’ясування „старих хвороб”.