Самка богомола. Документальна повість про куму президента

Увеличить шрифт

Читайте также »

	»Підстрелений прокурор рік тому був героєм «Оглядача»
	»Кілька слів на захист „покидьків”
	»Україна таки дійсно без Кучми
	»„Історія хвороби” обвинуваченого Колесникова. Ч.2
	»„Історія хвороби” обвинуваченого Колесникова

Не пропустите »

	»«Кинотавр» назвал лучших из лучших
	»Кто более матери-истории ценен?
	»Петросян разводится с Еленой Степаненко. Фото любовницы

Интересное »

Дата публікації: 29.03.2005

Судова арифметика

З останнім чоловіком Оксані Мороз явно не пощастило. Американець виявився не тільки впертим, але й живучим. Не допомогли навіть два замахи на його персону, влаштовані в Лос-Анджелесі та Ризі після того, як Хант накивав п’ятами з території України, обійшовши за допомогою спецназу СБУ всі розставлені дружиною кордони й блок-пости. Щоправда, після першого нападу колишній чоловік Оксани Сергіївни оклигував довго, лікуючи проломлений череп та вивернуту щелепу, але наївних ілюзій повернути бодай частину залишених у Києві грошей так і не покинув.

Одначе, спробами Ханта щось там відсудити в своєї самички були незадоволені далеко не всі. У Печерському райсуді столиці, наприклад, чергові позови американця викликали цілком зрозуміле пожвавлення, а „їхні честі” ледь не побилися, змагаючися за можливість стати VIP-клієнтками „Санахант”. Переможницею вийшла суддя Умнова, відома мешканцям Києва своєю винятковою правосвідомістю та загостреним вмінням відчувати запахи грошових знаків. Серед юридичної громадськості столиці навіть поширена чутка, що мадам (чи мадемуазель – автор не перевіряв) Умнова може з зав’язаними очима лише по запаху безпомилково відрізнити купюру в 100 доларів від 50-ти доларової банкноти.

Плотоїдні настрої в Печерському суді підігрівали також суми позовів, заявлені Хантом до належного колишній дружині підприємства „Арт-плюс”. Річ у тім, що американець був не настільки дурним, як це могло здатися на після його згоди усиновити дитину київського бандита. А тому, фінансуючи спорудження бутику на Грушевського, він оформлював свої взаємини з підприємством „Арт-плюс” договорами позики, зареєстрованими в Нацбанку України.

Позбавлений екс-дружиною права батьківська, права в’їзду на територію України, вілли в Каннах, кількох „Мерседесів” і купи грошей, Хант у судовому порядку зажадав, щоби Мороз повернула отримані від нього кредити. В першому позові американець зажадав від підприємства „Арт-плюс” повернути 395 тисяч доларів, позичених у липні 2001 року за договором цільової позики в іноземній валюті № 4, укладеному між Хантом і „Арт-плюс” на загальну суму півмільйона, разом з передбаченими процентами за користування кредитом. Договір був укладений безстроково, позичальник зобов’язаний був повернути кошти на першу ж вимогу кредитора, а також надати останньому документи, які засвідчують цільовий характер використання отриманих за договором грошей. Зрозуміло, що ані процентів, ані документів про те, куди Мороз діла гроші, Хант ніколи не бачив і тому попрохав чесний український суд договір розірвати й стягнути з „Арт-плюс” заборгованість.

Суддя Умнова покрутила договір, понюхала заперечення відповідача й винесла рішення в позові відмовити. На тій підставі, що Хант не виконав своїх зобов’язань в повному обсязі й з передбачених договором 500 тисяч дав Оксаночці лише 395 тисяч. А це дуже мало.

„Суд вважає, - написала Умнова в своєму рішенні від 20 квітня 2004 року, - що оскільки на даний час сума позики в розмірі, передбаченому умовами контракту, не надана відповідачу, для останнього не настав строк виконання зобов’язань по наданню документів, що засвідчують цільовий характер використання позички позивачу... Оскільки „Арт-Плюс” не порушило своїх зобов’язань за контрактом цільової позики в іноземній валюті від 30.07.2001 №4, то відсутні підстави для його розірвання та стягнення суми позики та нарахованих процентів”.

Апеляційний суд м.Києва в особі головуючого Д.Остапчука та суддів Л.Барановської й Н.Мараєвої дотримувався точно такої точки зору й постановив, що оскільки договір безстроковий, то для того, щоби Хант мав право вимагати повернення своїх 395 тисяч доларів, він спочатку має доплатити Мороз ще 105 тисяч, а вже потім звертатися до суду. Верховний Суд, як завжди, касаційну скаргу розглядати відмовився. Подейкують, що саме після цієї історії Голова Верховного Суду Василь Тимофійович Маляренко кардинально оновив свій гардероб.

Із другим позовом суддя Умнова впоралася не менш справно, хоча проблем було значно більше. Контракт цільової позики в іноземній валюті в сумі 250 тисяч доларів США був укладений між Хантом і „Арт-Плюс” ще 1 квітня 1999 року, у День дурня, строком на 8 місяців. 1 лютого 2000 року фірма Мороз мала повернути гроші разом з відсотками за користування кредитом, але ні суми боргу, ані відсотків сплачувати не збиралася.

У судовому засіданні влітку 2004 року представник Мороз заявив, що робити цього вона й не буде, оскільки сторони начебто уклали додаткові угоди, згідно яких термін позики подовжується до 31 грудня 2004 року, а тому говорити про невиконання підприємством „Арт-плюс” своїх зобов’зань передчасно. На доказ цього Мороз надала ксерокопії цих додатків (див. нижче в фотогалереї), де підпис Ханта був примітивно підроблений. Більш того, виявилося, що такі ж фальшиві додатки хтось долучив до того примірника договору, який зберігається в Національному банку України.

Вражені адвокати американця зажадали витребувати з Нацбанку оригінали документів і провести почеркознавчу експертизу, оскільки ксерокопії для експертизи непридатні. Але суддя Умнова повела носом, вдихнула на повні груди цілюще повітря Печерського райсуду і без експертизи оригіналів винесла 27 серпня 2004 року рішення про відмову в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що „в судовому засіданні представником позивача не надано суду доказів тих обставин, що позивач не підписував оспорювані документи”. Маестро, туш!

Щоправда, на цей раз навіть судді Апеляційного суду м.Києва не могли нічим зарадити Оксані Сергіївні і рішення Умнової скасували, зобов’язавши Печерський райсуд розглянути справу повторно та все ж таки призначити експертизу фальшивок. Так що тепер на пані Мороз очікують додаткові витрати на нового суддю.

ЗаСмикане правосуддя

Урешті-решт, уся ця судова комедія Оксані Мороз набридла, й вона вирішила поставити остаточну крапку у своїх взаєминах з колишнім чоловіком, звернувшися до Печерського суду з позовом про поділ спільного майна подружжя. Ні, вона не збиралася повертати ані половину бутику „Санахант” на Грушевського, ані половину автомобілів, ані половину антикварних меблів з квартири на Богомольця, ані ті гроші, яка вона примудрилася списати з закордонних рахунків Ханта, домовившися потайки від американця з його секретарем, ані ділити куплений Хантом будинок по вулиці Редутній, 63. Про це мови й бути не могло.

Оксана Сергіївна лише прохала високий суд передати їй половину тих грошей, що залишилися на рахунку Ханта в українському „Брокбізнесбанку” і які їй не вдалося покласти до своєї кишені, та переписати на неї триповерховий будинок по вулиці Жилянській, 41-а, який Хант придбав задовго до одруження, здавав в оренду під офіси і який не мав жодного відношення до спільної власності подружжя. В якості компенсації чоловікові (все ж таки позов називався „про поділ майна”, а не „про пограбування”) пані Мороз пропонувала визнати спільним подружнім майном та поділити порівну ті кредити, які Хант видав підприємству „Арт-плюс”, залишивши за американцем право надалі судитися з фірмою екс-дружини. У випадку, якщо в майбутньому йому вдасться щось висудити, він мав право забрати собі половину. Це – не жарт. Це – суворі будні української Феміди, підтверджені рішенням судді Печерського райсуду Світлани Смик від 20 грудня 2004 року.

Рішення, яким позов Мороз був задоволений у повному обсязі, виносився якраз у ті дні, коли зі сцени Майдану майбутні провідники держави розповідали про те, як після другого туру президентських виборів в Україні запанувало „верховенство права”, а народний депутат Микола Катеринчук покладав квіти „чесним суддям” під будинок Верховного Суду України.

Рішення Смик одразу ж стало легендарним і розійшлося в копіях по київських адвокатах і журналістах, які з гомеричним реготом коментували кожний його рядок та сперечалися, за яку суму „її честь” погодилась отаке написати. Так, наприклад, автор цих рядків побився об заклад з одним відомим київським адвокатом, що Смик взяла аж ніяк не менше 10 тисяч доларів плюс пару бюстгальтерів з „Санахант”, а той запевняв, що пані суддя хабарі ліфчиками не бере – тільки грошима. Заклалися ми на пляшку пива й тепер плануємо направити запит до Печерського суду з проханням внести ясність у це делікатне питання.

Щоправда, адвокати Ханта щось там намагалися довести і навіть заявили зустрічний позов, вимагаючи, щоби Мороз повернула половину сімейного автопарку, вкрадені в чоловіка гроші майже 800 тисяч доларів, половину будинку по Редутній та половину приміщення бутику. Але суддя Смик була невблаганна.

У поділі автомобілів суддя відмовила на підставі чергового листа на ім’я Мороз від фіктивної офшорної фірми „Gatestar Consultants Ltd Llc”, в якому за підписом пана Трубчанінова повідомлялося, що й ці автомобілі є не сумісною власністю подружжя, а начебто належать його компанії й були передані в користування пані Мороз для виконання якихось міфічних агентських послуг. Оксана Сергіївна в суд навіть принесла договір між собою, коханою, та цією офшоркою, яка, яка пам’ятає читач, була свого часу зареєстрована на паспорт, вкрадений в мешканця м.Омськ Російської Федерації Сергія Трубчанінова.

У поділі будинку по Рейтарській, 63 була відмовлено на тій підставі, що матір Оксани, скромна пенсіонерка Тамара Андріївна, засвідчила в суді своїм чесним словом, що садиба на Печерську придбавалася з її пенсії, а зовсім не на гроші колишнього зятя.

Про розподіл між подружжям приміщення бутику „Санахант” суддя Смик відмовила на тій підставі, що Хант придбавав не бутик, а квартири в цьому будинку, з яких були виселені мешканці та проведено капітальне перепланування в магазин. А оскільки цих квартир вже не існує, то й ділити нема чого.

На особливу увагу заслуговує аргументи судді Смик, якими вона присудила Мороз будинок її чоловіка по Жилянській, що взагалі не підлягав ніякому розподілу, оскільки був придбаний задовго до шлюбу. Читаймо та насолоджуймося:

„Судом встановлено, що згідно рішення Державного комітету у справах охорони державного кордону України, лист №7/2/10604 від 27.06.2003р. О.Ханту заборонено в’їзд в Україну терміном на 5 років. Відповідно, весь цей час О.Хант не зможе користуватися належною йому часткою нежитлової будівлі №41-а по вул. Жилянській в м.Києві, здаватиме її у користування третім особам, а Мороз О.С. хоче та має можливість використовувати будівлю для власних потреб”.

Але найбільше нас зацікавило те місце судового рішення, в якому Смик відмовилася повертати Ханту гроші, вкрадені в нього аферистичною дружиною. Близько 800 тисяч доларів Мороз потихеньку списала з рахунків свого чоловіка на власні рахунки, відкриті в різних закордонних банках для обслуговування контрабандних операції. Наявність подібних рахунків, у тому числі кодованих, громадяни України афішувати не люблять, оскільки зробити це законним чином без дозволу Нацбанку України неможливо. Але кума Віктора Андрійовича Ющенка та Олени Леонідівни Кучми настільки була впевнена у власній безкарності, що залюбки надала суду інформацію про свої закордонні активи. Читаймо рішення:

„Грошові кошти, перераховані О.Хантом на закордонні рахунки О.Мороз, а саме: гроші з рахунку Z580872AA (Coutts Bank), що надійшли з особистого рахунку О.Ханта в сумі 202853,57 долари США в період 16.05.2001 – 30.11.2001р.; гроші з рахунку під кодовим ім’ям Boris Ferrero (Rothshildbank AG) , що надійшли з особистого рахунку О.Ханта в сумі 480030,27 доларів США в період 29.06.2001 – 08.01.2002р.; гроші з рахунку 569000 ( Banque Audi (Suisse)), що надійшли з особистого рахунку О.Ханта в сумі 80000,00 доларів США10.07.2002р. не підлягають розподілу, оскільки були перераховані в період шлюбу, а не були наявними на рахунках на момент припинення спільного ведення господарства. Відповідно, суд не знаходить підстав для того, щоби зобов’язати Мороз О.С. повернути О.Ханту його частку перерахованих ним коштів у розмірі 2 025 457,02 грн.”

Якби суддя Смик дружила б із головою та законами, то вона, отримавши подібну інформацію в судовому засіданні, мала б негайно повідомити про міжнародну аферистку з її закордонними рахунками в Генеральну прокуратуру України, Державну податкову адміністрацію та Національний банк. Але „її честі” навіть не спало на думку, що вона, виносячи рішення на користь Мороз, тим самим розписується в покриванні незаконних валютних операції.

Далі буде...

Завершуючи повість про подвиги на кримінальних теренах президентської куми, ми, тим не менш, із читачами не прощаємося й зовсім скоро запропонуємо продовження теми – про те, як нова українська влада відреагувала на цю публікацію. Чи порушила вона кримінальні справи за викладеними нами фактами, чи встановила, де Оксана Мороз брала свої фальшиві паспорти, чи перевірила зв’язки між нашою героїнею та організованими злочинними угрупуваннями, чи з’ясувала, за які суми аферистку обслуговували „чесні українські судді”?

Продовження неминуче хоча б тому, що, як нам стало відомо, колишній чоловік Мороз, пройшовши всі судові інстанції, зараз звернувся до Європейського суду з прав людини, вимагаючи вже не від екс-дружини, а від України повернення свого майна та грошей, яке українські судді подарували кумі Президента. От нам і цікаво, яку позицію посяде Міністерство юстиції, що має тепер від імені уряду України судитися в Страсбурзі з американцем Хантом, та доводити, що підприємство „Арт-плюс” має законне право не повертати отримані позики, а члени українського парламенту виконують в робочий час агентські дорученні на користь фіктивних офшорних фірм за кермом куплених на гроші Ханта „Мерседесів”. Але якщо спритності міністра Зварича не вистачить на те, щоби перед Європою довести законність рішень Печерського та Шевченківського суду, то повертати гроші, автомобілі й вартість будинків доведеться вже не пані Мороз, а українським платникам податків. Як, до речі, й компенсувати американцю моральні збитки за неможливість відвідувати територію України та спілкуватися зі своєю дитиною.

Скоріше за все, так і буде, бо покарати суддів-хабарників – це означає зруйнувати всю випестувану за останні десять років українську адміністративну систему, яка зараз обслуговує новий режим з таким же завзяттям, як і попередній. А втім – побачимо.

Володимир БОЙКО

На фото: Як підроблявся підпис Олександра Ханта під додатковою угодою №4 від 01.042002р. до контракту №2 від 01.04.1999р. про надання позики підприємству „Арт-плюс”

Підробка імені Мороз

Справжній підпис